Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.,

суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Мацегорін А.О.

від відповідача: Семенов С.В.

від третьої особи: не з'явився

розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства

"Міськтепловоденергія"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.12.2013 р.

у справі № 924/918/13 Господарського суду Хмельницької області

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної

компанії "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Міськтепловоденергія"

про стягнення 1 299 580,75 грн.,

за заявою Комунального підприємства "Міськтепловоденергія" про

відстрочку виконання рішення суду,

третя особа - Міський відділ Державної виконавчої служби Кам'янець

Подільського міськрайонного управління юстиції,

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 28.11.2013 р. (суддя Гладюк Ю.В.), залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.12.2013 р. (судді Грязнов В.В, Крейбух О.Г., Миханюк М.В.), відмовлено в задоволенні заяви Комунального підприємства "Міськтепловоденергія" про відстрочення виконання судового рішення у справі № 924/918/13 від 10.09.2013 р.

Не погоджуючись з прийнятими у справі ухвалою та постановою, Комунальне підприємство "Міськтепловоденергія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву Комунального підприємства "Міськтепловоденергія" про відстрочення виконання судового рішення у справі № 924/918/13 від 10.09.2013 р. В обґрунтування вимог касаційної скарги, скаржник посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення питання про відстрочку виконання судового рішення. Зокрема, скаржник відзначає, що судом апеляційної інстанції неправомірно не прийнято як доказ постанову про арешт коштів боржника, оскільки вказана постанова надіслана останньому органом ДВС лише 20.11.2013 р., тому цей доказ не міг бути поданий до суду першої інстанції.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Комунального підприємства "Міськтепловоденергія" не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.09.2013 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Міськтепловоденергія" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 321300,82 грн. пені, 513404,56 грн. інфляційних, 143574,55 грн. -3% річних та 25992 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

23.09.2013 р. на виконання названого рішення Господарського суду Хмельницької області видано наказ № 924/918/13.

18.11.2013 р. Комунальне підприємство "Міськтепловоденергія" звернулось до суду із заявою про відстрочку виконання рішення суду від 10.09.2013 р. у даній справі. В обґрунтування вказаної заяви, заявник посилається на те, що примусове виконання рішення призведе до додаткових витрат боржника пов'язаних з виконавчим провадженням. Негайне виконання рішення суду призведе до фінансової кризи підприємства. Накладення арешту на майно, в свою чергу, призведе до неможливості сплати податків, виплат заробітної плати, оплати за спожиті енергоносії, провести розрахунки з контрагентами, від поставок продукції яких залежить своєчасна робота підприємства, а також припиниться надання послуг з теплопостачання та підігріву води, що є для підприємства неприпустимим. На підтвердження вказаних обставин заявником подані відповідні документи.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Однак, Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, а тому при оцінці доказів, що підтверджують зазначені обставини необхідно керуватися ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

В розумінні змісту вказаної норми процесуального закону відстрочка це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. При цьому приписи статті 121 Господарського процесуального кодексу України не обмежують господарський суд будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Отже, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд має враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Дослідивши подані відповідачем докази на підтвердження викладених у вказаній заяві обставин, врахувавши фінансовий стан обох сторін та інші обставини, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується і суд касаційної інстанції, про відсутність підстав для відстрочки виконання судового рішення у даній справі.

Що ж до посилання скаржника на необгрунтовану відмову суду апеляційної інстанції у прийнятті як доказу постанови про арешт коштів боржника від 04.11.2013 р., то суд касаційної інстанції зазначає, що названий документ є одним із доказів, який у сукупності з іншими може розглядатися судом для встановлення відповідних обставин щодо відстрочки виконання рішення.

Згідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, тому доводи касаційної, які потребують переоцінки доказів або їх додаткового дослідження у справі, до уваги не приймаються.

З огляду на встановлені обставини та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених ухвалі та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Міськтепловоденергія" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.12.2013 р. у справі № 924/918/13 - без змін.