скарги Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 р. у справі господарського суду Автономної Республіки Крим № 901/2631/13 за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства Водопровідно-каналізаційного господарства Щолкінської міської ради про стягнення 41 762,00 грн. представник сторін - не з'явилися.

08.08.2013 р. Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулися до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з Комунального підприємства Водопровідно-каналізаційного господарства Щолкінської міської ради 41 762,00 грн., суми адміністративно - господарської санкції відповідно до вимоги ст.ст. 18- 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", мотивуючи невідповідністю середньооблікової чисельності працюючих на підприємстві інвалідів встановленому законом нормативу.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на безпідставністю його вимог, зазначаючи про здійснення усіх передбачених законом заходів щодо працевлаштування інвалідів, яким було створено робочі місця. Підприємством регулярно направлялись до центру зайнятості звіти про наявність вакансій, підтвердженням чого є відповідні документи (звітність), тому відсутні підстави для застосування адміністративно - господарської санкції.

08.10.2013 р. рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чумаченко С.А.), залишеним без змін 02.12.2013 р. постановою Севастопольського апеляційного господарського суду (судді: Фенько Т.П. - головуючий, Антонова І.В., Заплава Л.М.) у позові відмовлено, мотивуючи безпідставністю його вимог.

У касаційній скарзі Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів посилалися на неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права, тому просили скасувати судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Згідно з ч.3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 цього Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 ст. 20 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (ч.1 ст.18 Закону).

За приписами ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судами обох інстанцій установлено, що підтверджено матеріалами справи, при нормативі 5 робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві на протязі 2012 р. працювало 3 особи - інваліда. При цьому, відповідачем було створено робочі місця для працевлаштування інвалідів у передбаченій нормативами кількості, регулярно направлялись звіти за формою № 3-ПН про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджено долученими до справи документами та не спростовувалось позивачем. Таким чином, установивши здійснення відповідачем усіх передбачених законом заходів щодо працевлаштування інвалідів, суди мотивовано дійшли висновку про відсутність підстав для покладення на нього відповідальності за не направлення уповноваженими органами осіб - інвалідів для працевлаштування. Доказів недотримання підприємством вимог закону чи відмови у працевлаштуванні інвалідів, позивачем не було надано, виходячи з чого судами обґрунтовано залишено без задоволення його вимоги.

Належних обґрунтувань, які б спростовували висновки попередніх судових інстанцій, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень, при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст. 111-7 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 р. та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.10.2013 р. у справі № 901/2631/13 - без змін.