Фізико-технічний інститут низьких температур імені Б.І.Вєркіна Національної академії наук України звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Науково-виробничої фірми "Бусол" товариства з обмеженою відповідальністю і просить суд, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку із частковим погашенням відповідачем боргу, стягнути з останнього 5000,0 грн. заборгованості з орендної плати за травень 2013 р., 3480,76 грн. пені за несвоєчасне внесення орендної плати, нарахованої від первісно заявленої до стягнення суми боргу у розмірі 45856,0 грн., а також 1726,86 грн. пені за несвоєчасне відшкодування витрат позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди № 1-О-2012 від 01.05.2012 р. щодо своєчасної та повної сплати орендної плати та за договором № 1-К-2012 від 01.05.2012 р. щодо своєчасної та повної оплати спожитих ресурсів (комунальних, експлуатаційних тощо).

Під час розгляду даної справи по суті заявлених вимог відповідач звернувся до суду з клопотаннями про зменшення розміру неустойки на 50 відсотків та про відстрочку виконання судового рішення до 15.12.2013 р. (а.с.80-83 т.1).

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.09.2013 р. (суддя Жиляєва Є.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 р. (головуючий, суддя Пелипенко Н.М., судді Івакіна В.О., Тихий П.В.), позов задоволено у повному обсязі з мотивів його доведеності та обґрунтованості. Заявлені відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки та відстрочку виконання рішення залишені судами без задоволення з посиланням на відсутність для цього правових підстав.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що між сторонами укладено договір оренди № 1-О-2012 від 01.05.2012 р. за умовами якого, позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлове приміщення загальною площею 178,7 кв.м., розташоване за адресою: м.Харків, пр-т Леніна, 47 на четвертому поверсі корпусу ВТК.

Вказаний договір оренди укладено строком на 2,8 років та діє з 01.05.2012 р. до 31.12.2014 р. (п.10.1 договору).

Факт передачі вказаного приміщення в оренду підтверджується актом від 01.05.2012р.

Пунктом 3.1. договору оренди встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 01.10.95 р. № 786 (786-95-п) , або за результатом конкурсу на право оренди державного майна і становить 4560,72 грн. на місяць.

Згідно пунктів 3.3., 3.4., 3.6 договору оренди, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць; орендна плата перераховується відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше останнього числа поточного місяця; орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується на користь позивача відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до п.5.4. договору оренди, відповідач зобов'язаний до 24 числа кожного поточного місяця отримувати в бухгалтерії позивача платіжні документи, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та відшкодування земельного податку.

Також між сторонами укладено договір № 1-К-2012 від 01.05.2012 р. предметом якого є урегулювання додаткових до орендних взаємовідносин сторін, які виникають у зв'язку з діяльністю відповідача на орендованих ним площах за основним договором в частині відшкодування відповідачем витрат позивача на придбання ним для відповідача комунальних послуг та в частині непрямого користування відповідачем (його співробітниками) загальноінститутською інфраструктурою.

Згідно п.2.2.7 вказаного договору, відповідач зобов'язується не пізніше 23-го числа поточного місяця отримувати в бухгалтерії позивача рахунки та інші документи щодо спожитих протягом місяця ресурсів (комунальних, експлуатаційних тощо) і здійснювати відповідну оплату позивачу не пізніше останнього дня поточного місяця.

Пунктом 2.2.8 договору передбачено, що при несвоєчасному внесенні плати відповідач зобов'язується сплачувати пеню із розрахунку 0,5% від несплаченої суми нарахованих платежів за кожен день прострочки.

З огляду на ст. 174 ГК України, ст. 11 ЦК України, укладені між сторонами договори є підставою для виникнення у їх сторін прав та обов'язків, визначених ними.

Судами встановлено, що оплата за оренду приміщень здійснювалась відповідачем несвоєчасно та не у повному обсязі, у зв'язку з чим на час ухвалення у даній справі судового рішення за відповідачем рахується заборгованість з орендної плати за травень місяць 2013 р. у розмірі 5000,0 грн. Також встановлено допущення відповідачем порушень щодо строків сплати орендних платежів та витрат позивача з комунальних послуг, у зв'язку з чим останнім нарахована встановлена договорами пеня.

В силу ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч.7 ст. 193 ГК України).

Статтями 18, 19 Закону України "Про орендну державного та комунального майна" визначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У пунктах 3.6. договору оренди та 2.2.8 договору про відшкодування витрат сторони встановили відповідальність відповідача за порушення строків сплати орендної плати та відшкодування витрат у вигляді сплати пені.

Враховуючи встановлений судами двох інстанцій факт порушення відповідачем своїх зобов'язань за договорами від 01.05.2012 р., а також наявність у нього на час ухвалення судом першої інстанції рішення по суті заявлених вимог заборгованості перед позивачем з орендної плати на суму 5000,0 грн., колегія суддів вважає правильним висновок судів двох інстанцій про наявність правових та фактичних підстав для задоволення позову.

Твердження скаржника про сплату ним у добровільному порядку платіжним дорученням від 27.09.2013 р. вказаної заборгованості з орендної плати у розмірі 5000,0 грн. колегія суддів відхиляє і погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про неможливість прийняття вказаного доказу, оскільки на момент ухвалення судом першої інстанції рішення від 23.09.2013 р. його фактично не існувало.

Доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції зайвих виплат відповідача, які виникли у зв'язку з помилковим, на його думку, нарахуванням позивачем орендної плати без застосування понижуючого коефіцієнту 0,7 за договорами оренди, які діяли у 2008-2011 роках, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки предметом розгляду у даній справі є невиконання відповідачем договірного зобов'язання, яке виникло в силу укладеного сторонами договору оренди № 1-О-2012 р. від 01.05.2012 р.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, доводи щодо зайво сплачених позивачу грошових коштів за іншими договорами оренди, а також щодо завищення вказаної у договорі оренди № 1-О-2012 р. від 01.05.2012 р. вартості орендованого майна, і надані на підтвердження цих доводів докази, були подані відповідачем лише під час перегляду даної справи в апеляційній інстанції без обґрунтування причин неможливості їх подання суду першої інстанції. Тому суд апеляційної інстанції, керуючись приписами статті 101 ГПК України, які визначають межі перегляду справи в апеляційній інстанції, правомірно не прийняв вказані додаткові докази.

Посилання відповідача на незастосування судами ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та ст. 83 ГПК України, а також ст. 121 ГПК України, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Під час розгляду питання щодо можливості зменшення розміру неустойки та прийняття рішення про відсутність правових підстав, які б давали право суду її зменшити, судами враховувалися дійсні обставини справи, інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, тривалість прострочення відповідачем виконання договірних зобов'язань, а також відсутність доказів важкого фінансового становища відповідача.

В силу ст. 121 ГПК України господарському суду надано право при наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим, за заявою сторони надавати відстрочку або розстрочку виконання рішення у виняткових випадках.

При цьому, норми чинного господарського процесуального законодавства не містять визначення "винятковий випадок", тому це поняття є оціночним.

Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансований стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, які б свідчили про можливість надання відповідачу відстрочки виконання судового рішення.

Розглядаючи заяву відповідача про відстрочку виконання судового рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, з врахуванням наведених вимог дійшов висновку про відсутність виняткових обставин, які б могли слугувати підставою для відстрочки виконання рішення у даній справі.

З огляду на те, що процесуальний закон не наводить навіть приблизного переліку обставин, за наявності яких може бути надано відстрочку виконання судового рішення, і покладає розв'язання цього питання безпосередньо на суд, який розглядає відповідну заяву з врахуванням всіх обставин, колегія суддів вважає, що оскільки суди двох інстанцій зазначені обставини з'ясували та не визнали за можливе надати відповідачу відстрочку виконання судового рішення, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів та задоволення заяви відповідача, не вбачається.

Тим більше, що переоцінка обставин, які суди враховували відмовляючи відповідачу надати відстрочку виконання судового рішення, виходить за межі касаційної інстанції, визначені ст. 111-7 ГПК України.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судами на підставі наданих сторонами доказів, які відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України засвідчують певні обставини виконання ними умов договору. Окрім того, вони фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди двох інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, дали їм належну правову оцінку, дійшли правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалили судові акти з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни або скасування немає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Касаційну скаргу Науково-виробничої фірми "Бусол" товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2013 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 р. у справі № 922/2856/13 - без змін.