головуючого судді Гончарука П.А., судді Кондратової І.Д., судді Стратієнко Л.В., за участю представників сторін від позивача не з'явився; від відповідача не з'явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Рівневтормет" на рішення Господарського суду Рівненської області від 05.11.2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.12.2013 року у справі № 918/1485/13 Господарського суду Рівненської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробничого іноваційного комерційного підприємства "Інно - Дніпро" до Публічного акціонерного товариства "Рівневтормет" про стягнення 89716,41 грн

У вересні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково - виробниче іноваційне комерційне підприємство "Інно - Дніпро" (надалі - ТОВ НВІКП "Інно - Дніпро", позивач) звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Рівневтормет" (надалі - ПАТ "Рівневтормет", відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 85333,80 грн, а також 1013,01 грн інфляційних та 3369,60 грн від простроченої суми.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідач на виконання умов договору поставки № 15 отримав від позивача попередню оплату в розмірі 2716572,35 грн, проте поставив товару лише на суму 2631238,55 грн, при цьому, всупереч умовам п. 5.5 договору поставки попередню оплату не повернув. Враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором у частині поставки товару, позивач просив стягнути частину попередньої оплати за непоставлений товар в розмірі 85333,80 грн, на яку в порядку ст. 625 Цивільного кодексу (надалі - ЦК України (435-15) ) та згідно п. 8.2 договору поставки нарахував інфляційні втрати у сумі 1013,01 грн та три проценти річних - 3369,60 грн.

Відповідач позов визнав частково: в розмірі 85305,06 грн основного боргу.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 05.11.2013 року (суддя Торчинюк В.Г.) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 85333,80 грн основного боргу, 3369,60 грн 3% річних та 1774,06 грн витрат по сплаті судового збору. В стягненні 1013,01 грн інфляційних відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.12.2013 року (головуючий суддя Павлюк І.Ю., судді: Миханюк М.В., Філіпова Т.Л.) рішення Господарського суду Рівненської області від 05.11.2013 року в частині стягнення основного боргу та судових витрат змінено, стягнуто з відповідача на користь позивача 85304,76 грн заборгованості та 1773,49 грн витрат по сплаті судового збору. В решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині стягнення трьох процентів річних від простроченої суми, подав касаційну скаргу. В поданій касаційній скарзі заявник просить скасувати в цій частині рішення та прийняти нове рішення, яким зобов'язати сплатити лише суму основного боргу. Відповідач вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму ст. 625 ЦК України, оскільки не врахували, що належне виконання зобов'язання щодо повернення попередньої оплати за договором поставки виявилося неможливим внаслідок скрутного фінансового становища відповідача та зволікання позивача з вирішенням спору мирним шляхом у досудовому порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши згідно ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України (1798-12) ) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 24.12.2010 року між ПАТ "Рівневтормет" (постачальник) та ТОВ НВІКП "Інно-Дніпро" (покупець) було укладено договір поставки № 15 (далі - договір поставки), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити на умовах FCA станція призначення (Інкотермс - 2010), а покупець - прийняти та оплатити поставлений товар протягом трьох днів з моменту оформлення вантажоотримувачем ПСА ф.69 та на підставі підписаної сторонами видаткової накладної на товар. У пункті 5.3 договору поставки сторони погодили, що за їх згодою можлива передоплата на основі рахунку та специфікації.

Суди також встановили, що 15.06.2011 року між сторонами був укладений договір доручення № 23 (далі - договір доручення), за умовами якого відповідач (повірений) зобов'язався від імені та за рахунок позивача (довірителя) здійснювати юридичні дії, а довіритель зобов'язався протягом 10-ти банківських днів після виконання зобов'язань по поверненню майна/вантажу повіреним і виставлення рахунку по виконанню доручення перерахувати на поточний рахунок повіреного винагороду за послуги по організації зберігання (перевезення) лома та відходів чорних металів у розмірі 150,00 грн за одну тонну майна/вантажу, в тому числі ПДВ 25,00 грн, а також відшкодувати залізничний тариф та витрати на послуги охорони майна/вантажу під час перевезення у випадку повернення (доставки) майна/вантажу довірителю залізничним транспортом.

Відповідно до п. 5.5 договору поставки сторони погодили, що у випадку отримання передоплати і затримки відвантаження під неї товару більше ніж на 7 календарних днів, постачальник зобов'язаний, після спливу цього строку негайно повернути отриману суму.

Оскільки позивач здійснив попередню оплату поставки товару на суму 2716572,35 грн, а відповідач поставив товар та надав послуги згідно договору доручення лише на суму 2631267,59 грн, і затримка відвантаження товару становить більше ніж на 7 календарних днів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до п. 5.5 договору та ч. 2 ст. 693 ЦК України, що встановлює право вимагати повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, відповідач зобов'язаний повернути позивачу 85304,76 грн суми попередньої оплати.

В частині стягнення суми попередньої оплати постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується в касаційному порядку жодною із сторін, а тому судом касаційної інстанції не перевіряється.

Предметом касаційного розгляду у даній справі є судові рішення в частині стягнення трьох процентів річних за період з 22.05.2012 року по 14.09.2013 року, нарахованих згідно пункту 8.2. договору поставки та ст. 625 ЦК України, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання щодо повернення суми попередньої оплати.

Частиною 3 ст. 693 ЦК України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення 3369,60 грн трьох процентів річних за період з 22.05.2012 року по 14.09.2013 року, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що відповідач прострочив повернення попередньої оплати, на яку не була здійснена поставка товару, а тому згідно пункту 8.2. договору поставки, у якому сторони погодили, що за порушення строку повернення отриманого авансу постачальник несе відповідальність, як за порушення грошового зобов'язання на підставі ст. 625 ЦК України, має сплатити на користь покупця проценти у розмірі три проценти річних від простроченої суми.

Доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, щодо відсутності підстав для стягнення процентів на суму попередньої оплати внаслідок скрутного становища відповідача та зволікання позивача з вирішенням спору мирним шляхом у досудовому порядку, Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки виходячи з буквального тлумачення ч. 1 ст. 536 ЦК України, звільнення боржника від сплати процентів за користування чужими грошовими коштами може бути встановлено тільки договором між фізичними особами, а юридичні особи не можуть бути звільнені за будь-яких обставин від обов'язку сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами.

З урахуванням наведеного, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Рівневтормет" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 05.11.2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.12.2013 року у справі № 918/1485/13 в частині стягнення 3% річних в сумі 3369,60 грн - без змін.