Головуючого судді: Картере В.І., суддів: Барицької Т.Л., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АУЗ Факторинг" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 та на ухвалу господарського суду Тернопільської області від 25.10.2013 у справі № 13/29-617 господарського суду Тернопільської області за позовом Акціонерного товариства "Індекс-Банк" в особі Центрального відділення філії "Вінницька дирекція" АТ "Індекс-Банк" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по кредитному договору № 18/08-К від 27.03.2008 в сумі 193 514,92 грн., шляхом звернення стягнення на заставлене майно - платіжні термінали ММТ-PAY-2 у кількості 24 штукив судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача повідомлений, але не з'явився; - ТОВ "АУЗ Факторинг" Лебедєв Д.А.,

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 25.10.2013 у справі № 13/29-617 (суддя Стопник С.Г.), залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 (судді: Гриців В.М., Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.), відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "АУЗ Факторинг" (надалі ТОВ "АУЗ Факторинг"/скаржник) у задоволенні заяви про заміну сторони у даній справі, а саме: Акціонерне товариство "Індекс-Банк" на ТОВ "АУЗ "Факторинг", у зв'язку з укладенням договору факторингу № 03/09 від 26.09.2009.

ТОВ "АУЗ Факторинг", не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу та постанову скасувати і винести ухвалу, якою задовольнити заяву про заміну сторони у справі.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "АУЗ Факторинг" звернулося до місцевого господарського суду із заявою про заміну сторони у даній справі, а саме: Акціонерне товариство "Індекс-Банк" (надалі банк) на ТОВ "АУЗ "Факторинг". В обґрунтування підстав вказаної заяви, ТОВ "АУЗ Факторинг" послалося на те, що між ним та банком 26.09.2009 був укладений договір факторингу № 03/09, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 18/08-К від 27.03.2008, що був укладений між банком та ФОП ОСОБА_4 (надалі відповідач/ ФОП ОСОБА_4), а саме: до ТОВ "АУЗ Факторинг" перейшли всі права банку щодо права вимоги до ФОП ОСОБА_4 за кредитним договором № 18/08-К від 27.03.2008.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням господарського суду Тернопільської області від 05.05.2009 у даній справі, частково були задоволені вимоги банку до ФОП ОСОБА_4; вирішено стягнути з ФОП ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором № 18/08-К, а саме: 152 230,00 грн. основного боргу, 14 957,04 грн. заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом, 13 327,89 грн. пені, шляхом звернення стягнення на заставлене майно - платіжні термінали MMT-PAY 2 у кількості 24 штуки. Вказане рішення набрало законної сили, 14.01.2010 на його виконання видано відповідний наказ.

Враховуючи, що провадження у справі № 13/29-617 (даній справі) судом закінчено (на виконання рішення суду видано наказ на його примусове виконання), заявником та ФОП ОСОБА_4 підтверджено відсутність відкритого виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення від 05.05.2009 у даній справі, як завершальної стадії судового процесу, відтак, в даному випадку відсутня необхідна умова для проведення судом заміни сторони у справі відповідно до приписів ст. 25 ГПК України; до того ж, як зазначили суди, строк пред'явлення наказу від 14.01.2010 до виконання слив 14.01.2013, а відтак, від вказаної дати стягувач пропустив строк пред'явлення наказу до виконання. Крім того, договір факторингу № 03/09 від 26.09.2009, укладено вже після прийняття судового рішення у даній справі, яким стягнуто існуючу заборгованість за кредитним договором № 18/08-К, що свідчить про те, що кредитор (банк) вже реалізував своє право вимоги виконання грошового зобов'язання в судовому порядку.

Вищий господарський суд України вважає такі висновки судів передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 25 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу.

Згідно з абз. 3 п. 1.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 (v0018600-11) зазначеною статтею ГПК (1798-12) (ст. 25 ГПК України) передбачено процесуальне правонаступництво у зв'язку не лише зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб'єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі заміни кредитора або боржника у зобов'язанні (статті відповідно 512 і 520 Цивільного кодексу України (435-15) ).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Отже, виходячи з наведеного, виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження (розгляду). Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 21.02.2011 і відповідно до якої (позиції) поняття "виконавче провадження" розуміється як завершальна стадія судового провадження. Наведене узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий суд. Так, у справі "Горнсбі проти Греції" названий суд у своєму рішенні від 19 березня 1997 року зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Як вказувалося вище, приписами статті 25 ГПК України унормовано, що процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу (провадження/розгляду), в тому числі й на стадії виконавчого провадження, яке є однією із складових судового провадження.

Відмовляючи у задоволенні заяви про заміну сторони у справі, суди послалися на те, що виконавче провадження з виконання наказу від 15.01.2010 у даній справі, не було відкрито, й строк для пред'явлення зазначеного наказу до виконання вже сплив, а судовий процес у даній справі вже закінчився.

В той же час, суди попередніх інстанцій не врахували, що така стадія судового процесу (провадження/розгляду) як виконавче провадження у даній справі не була розпочата, що свідчить про продовження (тривалість) судового процесу у даному випадку.

Наведене вище призвело до передчасності висновків судів попередніх інстанцій про неможливість застосування у даному випадку приписів ст. 25 ГПК України.

Крім того, колегія суддів зазначає про безпідставність висновків судів попередніх інстанцій щодо реалізації права грошової вимоги банком до ФОП ОСОБА_4, підтвердженням чого є рішення про стягнення з вказаної особи заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставлене майно, а відтак, як зазначили суди, банк не мав права здійснювати відступлення такого права у спосіб, передбачений ст.ст. 512- 517 ЦК України, з огляду на таке.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні може відбутися переданням ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Тобто, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Наслідком укладення договору відступлення права вимоги є втрата старим кредитором прав та обов'язків за зобов'язанням, права та вимоги за яким були відступлені новому кредитору у визначеному сторонами обсязі.

Отже, реалізація банком (кредитором) свого права на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів, та прийняття відповідного судового рішення з цього питання, жодним чином не впливає на можливість реалізації банком (кредитором) свого права, передбаченого ст. 512 ЦК України, на передання новому кредитору своїх прав щодо боржника, адже в даному випадку, відсутні правові підстави, визначені в ст. 515 ЦК України, які б не дозволяли допустити заміну кредитора у зобов'язанні.

Виходячи з наведеного, є необґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій щодо неможливості відступлення банком права вимоги до боржника у зв'язку з реалізацією ним права на судовий захист.

Відповідно до приписів п.п. 1, 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" (v0006600-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Вищий господарський суд України вважає, що ухвалені попередніми судовими інстанціями судові рішення не відповідають вищенаведеним нормам права, висновки судів є передчасними.

Враховуючи зазначене, прийняті у даній справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час якого, суду слід належним чином дослідити усі обставини справи, урахувати викладені у даній постанові вказівки суду касаційної інстанції і вирішити справу з дотриманням норм матеріального та процесуального права.