Т.Б. Дроботової - головуючого, Н.О. Волковицька, Л.І. Рогач за участю представників: позивача Баляба О.В., дов. від 12.02.2014 р., Ткачев Ю.В., дов. від 15.08.2013 р. відповідача відповідача не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно) не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ведерстад" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 року у справі № 925/1363/13 Господарського суду Черкаської областіза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ведерстад" до - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Урожай-СК"; - Приватного підприємства "Євротех і компанія" про визнання договору недійсним

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ведерстад" звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного Приватним підприємством "Євротех і компанія" (продавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Урожай-СК" (покупець) за приписами статті 234 Цивільного кодексу України, з підстав його укладення з ознаками фіктивності, без наміру створити правові наслідки, обумовлені цим правочином, оскільки на моменту укладення оспорюваного договору продавець не був його власником, реквізити складених на виконання договору купівлі-продажу документів не відповідають дійсним, про укладення договору не повідомлялось під час розгляду справи про витребування у Приватного підприємства "Євротех і компанія" спірного майна, на момент введення в експлуатацію 24.04.2012 року спірне майно знаходилось у Приватного підприємства "Євротех і компанія", визначена в договорі сума продажу товару не відповідає нормальній бізнесовій практиці розміру прибутковості угоди з продажу сільськогосподарської техніки. Разом з тим укладений правочин спрямовано на ухилення Приватним підприємством "Євротех і компанія" від обов'язку повернути спірне майно позивачу за наслідками розірвання укладеного ними договору поставки, про що прийнято судове рішення.

Відповідачі відхилили позовні вимоги, вказавши, що оспорюваний правочин було укладено щодо майна, на яке Приватне підприємство "Євротех і компанія" набуло власність у встановленому порядку та розпорядилося ним відповідно до положень статті 321 Цивільного кодексу України; за оспорюваним правочином сплачено кошти та передано майно, тобто, вжито дії на його виконання, що виключає кваліфікацію оспорюваного правочину як фіктивного.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 15.10.2013 року (суддя Спаських Н.М.) у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2013 року (судді: Мартюк А.І. - головуючий, Зубець Л.П., Іоннікова І.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ведерстад" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу (з поясненнями до неї), в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: судами не застосовано статтю 656 Цивільного кодексу України, за змістом якої предметом договору купівлі-продажу повинен бути товар, наявний у продавця або створений (набутий) продавцем у майбутньому, про що слід зазначати у договорі; застосована апеляційним судом стаття 615 Цивільного кодексу України не регулює спірні правовідносини; суди порушили статті 43, 82, 101 Господарського процесуального кодексу України, взявши до уваги надані відповідачами докази на підтвердження переходу права власності, що не відповідають дійсним обставинам справи, та не навівши мотивів, з яких відхилено доводи позивача; місцевий господарський суд безпідставно відмовив у задоволенні поданого позивачем клопотання про відкладення розгляду справи, обмеживши його у можливості надати докази, а суд апеляційної інстанції не надав оцінки додатково поданим доказам, не навівши також мотивів їх відхилення.

Відповідачі не надіслали відзивів на касаційну скаргу, не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 29 березня 2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Ведерстад" (Продавець) в особі Генерального директора Філатова Віталія Георгійовича та Приватним підприємством "Євротех і компанія" (Покупець) в особі директора Овчаренка Руслана Вікторовича укладено договір № 1232 поставки сільськогосподарської техніки, у відповідності до якого Продавець зобов'язався в порядку і на умовах, визначених цим договором, поставити Покупцю сільськогосподарську техніку, а Покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором прийняти і оплатити такий Товар (пункт 1.1 договору). Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом 14 місяців з дати підписання Акта прийому-передачі Товару, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором. Дія договору автоматично продовжується на відповідний термін в разі збільшення гарантійного строку згідно з пунктом 4.9 даного Договору (пункт 11.1 договору).

Предметом договору від 29.03.2012 року є сівалка зернова причіпна механічна типу Rapid серії RD400CSuper XL модель COMBI з системою Crossboard № 13590 та системою вирівнювачів Crossboard Heavy артикул 7101020 (пункт 1.2. договору).

Згідно з пунктом 3.2 договору товар, що є предметом поставки за цим Договором, підлягає поставці (передачі) покупцю в строк до 15 квітня 2012 року, але в будь-якому випадку не раніше надходження 32% передоплати на розрахунковий рахунок продавця згідно з пунктом 5.2 цього Договору.

Загальна вартість товару, що постачається за цим договором, встановлюється за погодженням сторін та дорівнює 797033,86 грн. (сімсот дев'яносто сім тисяч тридцять три гривні 86 коп.), в тому числі ПДВ -132838,98 грн. Відповідно до пункту 5.2 договору оплата товару здійснюється покупцем у наступному порядку: 32% загальної вартості товару згідно з пунктом 5.1 цього Договору оплачується в строк до 30 березня 2012 року ( пункт 5.2.1 договору); решта 68 % загальної вартості товару згідно з пунктом 5.1 цього Договору оплачується в строк до 31 травня 2012 року за умови здійснення поставки товару продавцем ( пункт 5.2.2 договору).

На виконання умов договору поставки № 1232 від 29.03.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ведерстад" поставило Приватному підприємству "Євротех і К" вказаний товар за договором на загальну суму 789628,46 грн., що підтверджується видатковою накладною № В-00000414 від 09 квітня 2012 року.

Приватне підприємство "Євротех і К" сплатило 32% передоплати за товар (789328,46 х 32%) позивачу 02.04.2012 року в сумі 255 929,33 грн. та частково оплатило товар протягом травня - липня 2012 року на суму 353 699,13 грн.; сума заборгованості на момент припинення платежів складала 180000,00 грн.

Судами з'ясовано, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ведерстад" не зверталося до Приватного підприємства "Євротех і компанія" за стягненням залишку коштів за сівалку

Рішенням Господарського суду Черкаської області у справі № 925/275/13-г від 04 квітня 2013 року у Приватного підприємства "Євротех і компанія" витребувано і передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Ведерстад" - сівалку зернову, причіпну, механічну типу Rapid серії RD400CSuper XL модель COMBI з системою Crossboard № 13590 та систему вирівнювачів Crossboard Heavy артикул 7101020.

Також судами встановлено, що 30 березня 2012 року Приватне підприємство "Євротех і компанія" (Продавець) та Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Урожай СК" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 120330, у відповідності до якого продавець зобов'язався прийняти й оплатити сівалку зернову (Сівалка точного висіву причіпна механічна комбінована зернова типу Rapid серії RD400CSuper XL з системою Crossboard № 13590 - 1 шт. та систему вирівнювачів Crossboard Heavy артикул 7101020 - 1 шт.).( пункт 1.1договору купівлі-продажу); за пунктом 2.1 договору купівлі-продажу вартість товару складає 800000,00 грн. в тому числі з ПДВ.

На виконання договору від 30.03.2012 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Урожай СК" сплатило кошти за сівалку в розмірі 257000,00 грн. та 121490,91 грн. за платіжними дорученням № 65 від 02.04.2012 року та № 142 від 31.05.2012 року, Приватне підприємство "Євротех і компанія" та Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Урожай СК" оформили видаткову накладну на передачу товару № 5 від 20.04.2012 року та акт прийому-передачі сівалки від 20.04.2012 року.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним та настання відповідних наслідків: відповідність змісту правочину вимогам закону, додержання встановленої форми правочину, правоздатність сторін правочину, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Разом з тим, враховуючи, що підстави позову визначаються позивачем самостійно у позовній заяві та не можуть бути змінені судом самостійно за винятком визначених законодавчо випадків, при вирішенні спору про недійсність правочину суди повинні виходити з підстав недійсності правочину, зазначених у позовній заяві.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивач, зазначаючи в позові на загальні положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України, заявив вимоги про визнання недійсним укладеного відповідачами договору купівлі-продажу № 120330 від 30.03.2012 року, посилаючись на приписи спеціальної норми - статті 234 Цивільного кодексу України, як правочину, що є фіктивним, позаяк вчинений без наміру сторін створити правові наслідки, які обумовлювалися ним (відповідно до загальної норми, викладеної у частині 5 статті 203 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статтею 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

За змістом наведеної норми, що визначає як суттєву ознаку фіктивності правочину відсутність відповідних правових наслідків, на виконання фіктивного правочину не передаються майно чи майнові права (відтак, наведена норма не зазначає про будь-які майнові наслідки визнання правочину фіктивним); при цьому умисел на укладення фіктивного правочину повинен бути притаманним діям кожної зі сторін правочину. Укладення правочину з метою приховання майна від конфіскації чи від звернення стягнення на це майно підлягає кваліфікації в якості фіктивного лише в разі умови, коли буде доведено ознаку вчинення правочину без наміру створити правові наслідки, а не лише мету правочину.

Відповідна позиція викладена також у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , якою судам роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Судами встановлено, а позивачем не спростовано, що сторонами спірного правочину виконувалися дії, обумовлені цим правочином (сплачувалися кошти, оформлено акт приймання-передачі майна), отже, такий правочин не може бути визнаний недійсним з мотивів, визначених частиною 5 статті 203, статтею 234 Цивільного кодексу України.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111- 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази та акти законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшовши вірних висновків про відмову в задоволенні позовних вимог відповідно до підстав поданого позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи та виходять за межі перегляду судом касаційної інстанції. Посилання на процесуальні порушення, допущені господарськими судами, є безпідставними, позаяк клопотання про відкладення розгляду справи, про яке зазначає скаржник, не містить посилання на перелік доказів, які мав намір подати скаржник, обставини, які доводитимуться цими доказами, на що правомірно вказав місцевий господарський суд; клопотання про прийняття додаткових доказів судом апеляційної інстанції мотивовано лише зазначеною вище обставиною.