Овечкін В.Е. - головуючого, Васищак І.М., Чернов Є.В. за участю представників: публічного акціонерного товариства "Банк "Таврика" розглянув касаційну скаргу Онищук Д.В. публічного акціонерного товариства "Банк "Таврика" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Таврика" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2013 р. у справі № 910/7025/13 господарського суду міста Києва за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Таврика" до треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватного акціонерного товариства "Кримспецсервіс" товариство з обмеженою відповідальністю "НВП "Аккорд-груп", публічне акціонерне товариство "Київський завод "Будмаш" про звернення стягнення на предмет застави

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.08.2013 р. (суддя Самсін Р.І.) у задоволені позову відмовлено.

Суд дійшов висновку про недоведеність позову, відсутність факту порушення прав позивача у зв'язку з чим в позові відмовив.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2013 р. (судді: Мальченко А.О., Жук Г.А., Остапенко О.М.) рішення господарського суду міста Києва від 22.08.2013 р. залишено без зміни.

Публічне акціонерне товариство "Банк "Таврика" в особі уповноваженого фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Скаржник доводить, що судом неправильно застосовано корми матеріального права щодо порядку звернення стягнення на предмет застави за рішенням суду, а саме ст. ст. 589, 590 Цивільного Кодексу України, ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", не враховано суперечливість норм ч.З ст. 24 даного закону нормам ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", які регламентують реалізацію предмета забезпечувального обтяження за рішенням суду, оскільки єдиною дією яку обтяжувач зобов'язаний вчинити до подання відповідного позову є, при наявності інших обтяжувачів цього майна, письмове повідомлення таких обтяжувачів про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, інші обтяжувачі за Договором застави цінних паперів № 05-368/ЗІШ-12 від З0.11.2012 року відсутні; відповідно до ст. 24 цього Закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із зазначеним Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права обтяжувача звернутися до суду; порушено норми процесуального права (ст. ст. 78, 22, 32 Господарського процесуального кодексу України), тобто не прийнято до уваги той факт, що відповідач надав письмовий відзив на позовну заяву яким визнав позов в повному обсязі, тобто визнав наявність порушеного права Позивача та надав згоду щодо звернення стягнення на заставне майно.

Вищий господарський суд України вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи касаційної скарги, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 19 листопада 2012р. між ПАТ "Банк "Таврика" (в тексті договору - банк) та ТОВ "НВП "Аккорд-Груп" (в тексті договору - позичальник) було укладено договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії № 19-11-12-КЛ/02, згідно п.1.1 якого банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію в сумі 125 000 000,00 грн. терміном користування з 19.11.2012 року по 05.11.2015 року включно. Кредитні кошти надаються згідно письмових заявок позичальника.

На виконання даного договору ПАТ "Банк "Таврика" надало в користування ТОВ "НВП "Акорд-Груп" кредитні кошти в сумі 125 000 000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з особового рахунку позичальника за 19.11.2012 року та за 20.11.2012 року про видачу коштів в сумі 79 000 000,00 грн. і надання траншу кредиту в сумі 46 000 000,00 грн..

Згідно п.5.1 цього договору забезпеченням своєчасного повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливої неустойки (штрафу, пені), що випливають з договору, є застава основних засобів (предмети образотворчого мистецтва) майнового поручителя ТОВ "Музей сучасного образотворчого мистецтва" та акції майнових поручителів.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що одним із майнових поручителів по забезпеченню своєчасного повернення кредиту ТОВ "НВП "Аккорд-Груп" виступило ПАТ "Кримспецсервіс".

Так, 30.11.2012 року між ПАТ Банк "Таврика" (в тексті договору - заставодержатель) та ПАТ "Кримспецсервіс" (в тексті договору - заставодавець) було укладено договір застави цінних паперів № 05-368/ЗЦП-12 від 30.11.2012 р., за яким в забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії № 19-11-12-КЛ/02 від 19.11.2012 р. заставодавець передав в заставу заставодержателю належні йому на праві власності цінні папери - іменні прості акції, емітентом яких є ПАТ "КЗ "Будмаш" (ідент. код 05765109), міжнародний ідентифікаційний код (ISIN) - UA4000078240, номінальною вартістю кожна - 0,01 грн., кількість цінних паперів, що передаються в заставу 4574285, загальною номінальною вартістю 45 742,85 грн., заставна вартість 2,76 грн..

Згідно п.1.3 договору застави ринкова вартість предмету застави складає 12 625 026, 60 грн. Оцінка проведена за згодою сторін, з урахуванням ринкових цін та обсягу можливих витрат, пов'язаних з його реалізацією.

У відповідності до п.2.2 договору застави у випадку невиконання або неналежного виконання заставодавцем/позичальником своїх зобов'язань по кредитному договору, заставодержатель має право звернути стягнення та задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання, необхідні витрати на утримання предмета застави, витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, а також компенсувати всі інші витрати із вартості предмета застави в порядку, встановленому чинним законодавством. Право заставодержателя на звернення стягнення на предмет застави також виникає у разі порушення заставодавцем будь-яких умов цього договору.

Пунктом 2.3 договору застави сторони передбачили наступний спосіб звернення стягнення на предмет застави, який здійснюється заставодержателем:

- на підставі рішення суду;

- в позасудовому порядку відповідно до ст. 24, 26, 27, 33 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Спосіб звернення стягнення на предмет застави заставодержатель визначає самостійно в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством України та цим договором;

При зверненні стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, сторони домовились про наступний порядок задоволення вимог заставодержателя. Вказаний нижче порядок підтверджується підписом заставодавця на цьому договорі і додаткових повідомлень та узгоджень не потребує:

- при невиконанні позичальником/заставодавцем умов кредитного договору, заставодавець надає право заставодержателю на розблокування та зарахування предмету застави на рахунок заставодержателя з подальшим його продажем та направлення коштів, отриманих від продажу в рахунок погашення боргу, для чого заставодавець одночасно з укладенням цього договору надає заставодержателю оформлене відповідно до вимог чинного законодавства розпорядження про припинення блокування предмету застави і списання з рахунку у цінних паперах заставодавця.

Заставодавець не заперечує щодо укладення договору купівлі-продажу предмету застави від його імені в порядку та на умовах статей 27, 30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", для чого надається нотаріально посвідчена довіреність. Залишок коштів від продажу предмету застави після погашення боргу та пов'язаних з ним витрат, повертається заставодавцю.

03.12.2012 року у зв'язку з укладенням договору застави цінних паперів № 05-368/ЗЦП-12 від 30.11.2012 року до Державного реєстру обтяжень рухомого майна було внесено реєстраційний запис щодо об'єкту та підстав обтяження, що підтверджується відповідною копією витягу про реєстрацію, наявною в матеріалах справи (а.с.57).

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що ТОВ "НВП "Аккорд-Груп" зобов'язання щодо повернення кредитних коштів за кредитним договором від 19.11.2012 року № 19-11-12-КЛ/02, забезпечених заставою не виконує, а тому, посилаючись, зокрема, на статті 11, 16, 589, 590 Цивільного кодексу України, статті 20, 21 Закону України "Про заставу", статті 25, 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", просив звернути стягнення на предмет застави - прості іменні акції, емітентом яких є ПАТ "Київський завод "Будмаш", номінальною вартістю кожна - 0,01 грн., кількість цінних паперів, що передані в заставу - 4 574 285 штук, загальна номінальна вартість 10 870,00 грн. за даними звіту незалежного звіту, складеного ТОВ "Е.Р.С.Т.Е", шляхом набуття публічним акціонерним товариством "Банк "Таврика" права власності на предмет забезпечувального обтяження.

Позивач стверджує, що подачі даного позову передувало звернення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Таврика" до боржника - ТОВ "НВП "Аккорд-Груп" з претензією за вих. № 797/1 від 18.02.2013 року про необхідність погашення у строк до 20.03.2013 року заборгованості в сумі 43 303 776,01 грн. та дострокове повернення коштів за договором № 19-11-12-КЛ/02 від 19.11.2012 року.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд доказів направлення та отримання боржником претензії позивач у розумінні статей 33, 34 ГПК України не надав.

Згідно частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою.

Правовим наслідком невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою у відповідності до статті 589 Цивільного кодексу України є звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимог, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Аналогічні положення містить стаття 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", яка надає право обтяжувачу в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

За приписами частини 1 та частини 2 статті 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Визнаючи вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були проігноровані вимоги Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , який є спеціальним з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна, оскільки визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Так, згідно частини 1 статті 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Частина 3 цієї ж статті Закону (1255-15) передбачає обов'язок обтяжувача, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Отже, ця імперативна норма покладає на обтяжувача обов'язок зареєструвати у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження до початку процедури звернення незалежно від способу звернення, чи то на підставі рішення суду чи в позасудовому порядку.

Як вірно зазначив суд у своєму рішенні, позивачем не було виконано вимог, викладених в ухвалах Господарського суду м. Києва від 15.04.2013 року та від 03.06.2013 року у справі № 910/7025/13 про необхідність надання витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) станом на момент звернення до суду з даним позовом (а.с.1-2, 107-109), у зв'язку чим суд дійшов висновку, що звернення стягнення на предмет застави позивачем не реєструвалось, адже наданий останнім витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 03.12.2012 року за № 13330172 пов'язаний з моментом укладення договору застави № 05-368/ЗЦП-12 від 30.11.2012 р., з метою виконання п. 1.2 договору.

Що ж стосується позасудового способу звернення стягнення на забезпечувальне обтяження, то умовами п.2.3 договору застави сторони передбачили право обтяжувача на відчуження предмету забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або ж на публічних торгах.

Іншого альтернативного способу, на якому наголошує апелянт, а саме, передача предмету застави у власність заставодержателя, договір застави не містить.

Разом з тим, за приписами статті 29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач має право після одержання предмета обтяження у володіння задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, якщо інше не встановлено законом або договором.

При цьому обтяжувач зобов'язаний повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону.

Боржник або інші обтяжувачі, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження відповідного рухомого майна, протягом строку, вказаного в частині другій статті 28 цього Закону, можуть заперечити проти переходу права власності на предмет забезпечувального обтяження до обтяжувача, який ініціює звернення стягнення. Таке заперечення надсилається в письмовій формі обтяжувачу, який ініціює звернення стягнення, та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження відповідного рухомого майна. За таких умов обтяжувач, який ініціює звернення стягнення, повинен задовольнити забезпечену обтяженням вимогу шляхом продажу предмета забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 30 цього Закону.

Аналізуючи вищенаведені положення, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про недотримання позивачем порядку, наведеного у статті 29 Закону, оскільки останнім не було виконано вимоги, передбаченої частиною 3 статті 24 цього ж Закону, а крім того, не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про вжиття ним дій щодо інформування боржника про намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження.

При цьому, суд вірно зазначив, що зі змісту претензії за вих. № 23/933 від 28.02.2012 року та вимоги за вих. № 23/1107 від 11.03.2013 року, адресованих ПАТ "Кримспецсервіс" не вбачається наміру позивача реалізувати своє право на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет застави.

Натомість, скаржник помилково тлумачить чинне законодавство, вважаючи, що єдиною дією, яку обтяжувач зобов'язаний вчинити до моменту звернення до суду з відповідним позовом, має бути письмове повідомлення обтяжувачів, боржника про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

На переконання судової колегії касаційної інстанції, скаржник помилково ототожнює гарантоване йому статтями 19 та 124 Конституції України право на звернення до суду з приводу будь-яких правовідносин зі способами звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, передбаченими статтею 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", зокрема, на підставі рішення суду.

Колегія погоджується з правовою позицією суду з приводу того, що визнання позову відповідачем не може бути безумовною підставою для задоволення позовних вимог за наявності встановлених обставин, які свідчать про відсутність порушеного права, що підлягає судовому захисту за вимогами, заявленими на розгляд суду.

Оскільки суд не знайшов підстав для задоволення позовної вимоги щодо звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, вимога позивача про покладення на останнього обов'язку як зберігача здійснити перерахування простих іменних акцій ПАТ "КЗ "Будмаш" в кількості 4 574 285 штук, з рахунку у цінних паперах депонента - ПАТ "Кримспецсервіс" на рахунок у цінних паперах АТ "Банк "Таврика" є похідною, а тому задоволенню не підлягає.