головуючого Овечкіна В.Е., суддів Васищака І.М., Чернова Є.В., за участю представників: позивача - Науменко І.В., відповідача третьої особи-Кучма О.Л., -Боровський М.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ВАТ НАСК "Оранта" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 у справі № 5016/2789/2012(17/105) за позовом ТОВ "АгроМакс"до (третя особа ВАТ НАСК "Оранта" в особі Миколаївської обласної дирекції - АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Миколаївської обласної філії) про стягнення 810000 грн. страхового відшкодування

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 29.08.2013 (суддя Мавродієва М.В.) позов задоволено. Стягнуто з ВАТ НАСК "Оранта" в особі Миколаївської обласної дирекції на користь АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Миколаївської обласної філії 810000 грн. страхового відшкодування. Додатковим рішенням господарського суду Миколаївської області від 30.08.2013 (суддя Мавродієва М.В.) стягнуто з ВАТ НАСК "Оранта" в особі Миколаївської обласної дирекції на користь ТОВ "АгроМакс" 5000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Рішення мотивоване настанням страхового випадку, що є законною підставою для виплати страхового відшкодування, та тими обставинами, що уступка заставодавцем (позивачем) банку майнового права вимоги до страховика (відповідача), або набуття банком право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо страхувальник ухиляється від укладення договору уступки права вимоги, не мали місця, в підтвердження чого позивачем та третьою особою надані відповідні письмові пояснення. Тобто безпосередньо у третьої особи (банку) не виникло право звернення до страховика - відповідача з позовом про стягнення страхового відшкодування за договором застави товарів в обороті №646/4-370ТО від 14.08.2008 та договором страхування № В8640-008/08/СМ від 18.08.2008.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 (судді: Поліщук Л.В., Таран С.В., Туренко В.Б.) рішення та додаткове рішення залишено без змін.

ВАТ НАСК "Оранта" в поданій касаційній скарзі просить рішення, додаткове рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 8, 25, 26 Закону України "Про страхування", ст.ст. 10, 20, 23 Закону України "Про заставу" та ст.ст. 34, 36 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що умовами п.4.1.7 договору страхування заставленого майна від 18.08.2008 підставою відмови у виплаті страхового відшкодування визначено навмисні дії третіх осіб, які відповідно до угод зі страхувальником несуть зобов'язання щодо збереження застрахованого майна, а його зберігачем за укладеним з позивачем договором зберігання № 310708-1Р від 31.07.2008 є ТОВ "ДСК". При цьому, з листа прокуратури Комсомольського району м.Херсона від 10.10.2013 вбачається, що кримінальна справа, яка спочатку була порушена постановою від 12.08.2009 за фактом крадіжки застрахованого майна невстановленими особами зі складських приміщень ТОВ "ДСК" (за ч.3 ст. 185 КК України), на даний час перекваліфікована за фактом розтрати посадовими особами ТОВ "ДСК" ввіреного їм майна, яке належить ТОВ "АгроМакс".

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін і третьої особи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення, додаткове рішення та постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

18.08.2008 року між ТОВ "АгроМакс" (страхувальник), ВАТ НАСК "Оранта" (страховик) та АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Миколаївської обласної філії АКБ "Укрсоцбанк" (банк) було укладено договір № В8640-008/08/СМ страхування заставленого майна (іпотеки), предметом якого є страхування страховиком майна, що знаходиться у власності страхувальника та є предметом застави (іпотеки) згідно з договором (договорами) застави (іпотеки) (п.12.13 цього договору), укладеним між страхувальником та вигодонабувачем, як засіб забезпечення зобов'язань за договором кредиту. Перелік застрахованого майна визначено у додатку до договору, який є його невід'ємною частиною. Вигодонабувачем за цим договором є особа, зазначена у додатку до цього договору.

Згідно з п.2.1 цього договору об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечить чинному законодавству, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим майном.

Відповідно до додатку № 1 до вказаного договору визначено застраховане майно - насіння ріпаку 383,9 тон, балансовою вартістю 900000 грн., страхова сума по страховому ризику - протиправні (навмисні) дії третіх осіб, в т.ч. крадіжка, грабіж -900000 грн., безумовна франшиза - 10%. Початок дії договору страхування встановлено з 19.08.2008 р., а закінчення дії договору страхування - 13.08.2009 р. Вигодонабувачем визначено АКБ "Укрсоцбанк".

14.08.2008 року між АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" (банк), ТОВ,.ДСК" (зберігач) та ТОВ "АгроМакс" (замовник) було укладено договір схову № 646/4-370-СХ, за яким замовник передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання майно замовника, яке є предметом застави за договором застави товарів в обороті № 646/4370ТО від 14.08.2008 року, що укладений між замовником та банком.

Згідно п.1.2 договору майно, що передається на відповідальне зберігання - насіння ріпака урожаю 2008 року в кількості 383,9 тон. Перелік майна, його кількість і вартість засвідчуються в складських документах, що видаються після передачі майна на зберігання. Передача майна оформлюється шляхом складання та підписання сторонами акту прийому - передачі майна (п.1.4). За умовами п.7.2 договору, цей договір набуває чинності з моменту фактичної передачі майна на зберігання і діє до повного виконання замовником умов договору застави та того моменту, доки майно, передане на зберігання зберігачу не буде повернено в повному обсязі.

Факт передачі позивачем застрахованого майна у визначеній кількості на зберігання ТОВ "ДСК" підтверджується актами приймання від 01.08.2008 та від 02.08.2008, реєстрами надходжень товару та складськими квитанціями на зерно від 04.08.2008.

Підпунктом 3.1.6 п.3.1 договору страхування визначено такий страховий випадок, як пошкодження, втрата або загибель застрахованого майна внаслідок протиправних (навмисних) дій третіх осіб, в т.ч. крадіжки, грабежу, а також знищення або пошкодження внаслідок спроб цих дій.

Факт настання страхового випадку підтверджується постановою Комсомольського ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області від 12.08.2009 про порушення кримінальної справи № 020050-09/2, якою встановлено, що в період часу з 04.08.2008 р. по січень 2009 р. невстановлені особи проникли до складських приміщень ТОВ "ДСК" за адресою: м. Херсон, вул. Домобудівна, 11, звідки таємно викрали рапс в обсязі 383,980 тон який належав ТОВ "АгроМакс" і який знаходився у ТОВ "ДСК" відповідно до договору складського зберігання № 310708-1Р від 31.07.2008. У зв'язку з цим, за даним фактом було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 Кримінального кодексу України (крадіжка).

Як правильно зазначено судом першої інстанції, постановою від 12.08.2009 р. кримінальну справу порушено за фактом, а не відносно зберігача, який є юридичною особою та не може бути притягнутим до кримінальної відповідальності, тоді як постанова про притягнення посадових осіб зберігача до кримінальної відповідальності або порушення щодо них кримінальної справи за фактом крадіжки застрахованого майна відсутня. Враховуючи те, що особа, яка вчинила крадіжку, не встановлена, вирок по кримінальній справі за фактом крадіжки застрахованого майна відсутній та фактично не може бути винесений. Натомість чинним законодавством не встановлено, що настання страхового випадку, зокрема, втрата майна внаслідок крадіжки, має в обов'язковому порядку підтверджуватися вироком суду по кримінальній справі, а не постановою про порушення кримінальної справи.

Отже, настання страхового випадку підтверджується постановою про порушення кримінальної справи, яка є належним та допустимим доказом у розумінні ст.ст. 32, 34 ГПК України.

12.08.2009 року ТОВ "АгроМакс" у встановленому порядку письмово повідомило страховика - ВАТ НАСК "Оранта" про настання страхового випадку та звернулося до страховика із заявою, в якій просило згідно з чинним законодавством визначити розмір страхового відшкодування та виплатити його відповідно до умов договору страхування. Проте, відповідач залишив цю заяву позивача без відповіді та належного реагування.

У подальшому позивач неодноразово звертався до страховика - ВАТ НАСК "Оранта" з заявами про виплату страхового відшкодування та надавав на його вимогу витребувані документи для підтвердження факту настання страхового випадку та виплати страхового відшкодування, однак, листом № 14-16-02/291 від 03.03.2010 відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування.

Підстави відмови у страхових виплатах або страховому відшкодуванні визначені ст. 26 Закону України "Про страхування", згідно із якою підставою для відмови страховика у здійсненні страхового відшкодування є: 1)навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення ЇЇ меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України; 2)вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3)подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку; 4)отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні; 5)несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6)інші випадки, передбачені законом. Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.

У пункті 8 договору страхування сторони узгодили підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, а саме: навмисні дії страхувальника (або вигодонабувача), спрямовані на настання страхового випадку (п.п.8.1.); надання страховику страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування та про факт настання страхового випадку (п.п.8.2.); отримання страхувальником (або вигодонабувачем) повного відшкодування збитків від особи, винної в їх заподіянні (п.п.8.3.); несвоєчасне повідомлення страхувальником або вигодонабувачем про настання страхового випадку (п.п.8.4.); створення страхувальником страховику перешкод при визначенні обставин, причин, розміру та характеру, збитку (п.п.8.5.); невиконання або неналежне виконання страхувальником своїх обов'язків згідно з цим договором, якщо він не доведе, що виконання було неможливим внаслідок дії непереборної сили (п.п.8.6.); несплата страхувальником страхового платежу в строк та в розмірі, визначеними цим договором (п.п.8.7.); незастосування страхувальником заходів з усунення виявлених факторів, що підвищують ступінь ризику, про необхідність усунення яких письмово вказував страховик (п.п.8.8.); вчинення страхувальником умисного злочину, що призвів до настання страхового випадку (п.п.8.9.); інші випадки, передбачені чинним законодавством України (п.п.8.10).

Відповідач свою відмову у виплаті страхового відшкодування мотивував тим, що позивач несвоєчасно повідомив страховика про настання страхового випадку, та, крім того, останній знав про настання страхового випадку 01.04.2009 р., оскільки відповідно до п.7.1 договору складського зберігання зерна від 31.07.2008 строк зберігання зерна за цим договором встановлюється до 01.04.2009 р., а відповідно до пункту 3.2.3 договору схову від 14.08.2008 р. зберігач зобов'язаний письмово щомісяця повідомляти банк про стан зберігання, кількість та цілісність майна. Вказане свідчить про допущення з боку позивача грубої недбалості, що відповідно до п.4.1.7 договору страхування заставленого майна є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Однак, будь-які належні докази навмисної дії, бездіяльності чи грубої недбалості страхувальника, вигодонабувача чи третіх осіб (ТОВ "ДСК") у втраті застрахованого майна в матеріалах справи відсутні. Також не підтверджені матеріалами справи доводи відповідача про те, що страхувальник починаючи з 01.04.2009 р. мав би дізнатись про відсутність ріпаку на складах ТОВ "ДСК".

Таким чином, передбачені ст. 26 Закону України "Про страхування" та пунктом 8 договору страхування правові підстави для відмови відповідачем у виплаті страхового відшкодування відсутні, внаслідок чого відповідач, з урахуванням додатку №1 до договору страхування, повинен виплатити страхове відшкодування у розмірі 810000 грн.

Стосовно визначення особи (страхувальник чи вигодонабувач), яка вправі на законних засадах звертатися з позовом про стягнення страхового відшкодування, апеляційна інстанція зазначила, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що в силу приписів ст.ст. 636, 979 ЦК України, ст. 16 Закону України "Про страхування", ст. 354 ГК України та умов самого договору, укладений між сторонами і банком трьохсторонній договір страхування дозволяє страхувальнику (позивачу) звертатися до страховика з вимогою виконати умови цього договору на користь вигодонабувача шляхом виплати страхового відшкодування, в тому числі й в судовому порядку, оскільки жодних застережень з цього приводу чинне законодавство та договір не містять. До того ж, така можливість передбачена п.7.7 договору страхування, оскільки згідно наданого розрахунку заборгованості позивача по кредитному договору № 646/4-370 від 14.08.2008, станом на час розгляду справи загальний розмір заборгованості позивача перед банком становить 1594601,49 грн., тобто не перевищує суму вимог вигодонабувача до страхувальника (а.с.266-268).

Разом з тим, дотримуючись вказівок касаційній інстанції, вміщених у постанові Вищого господарського суду України від 02.07.2013, та враховуючи поширення норм ст.ст. 10, 20, 23 Закону України "Про заставу" на спірні правовідносини страхування заставленого майна, під час нового розгляду справи місцевий господарський суд встановив, що уступки заставодавцем (позивачем) банку майнового права вимоги до страховика (відповідача), або набуття банком право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо страхувальник ухиляється від укладення договору уступки права вимоги, не мало місця, в підтвердження чого позивачем та банком надані відповідні письмові пояснення (а.с.248, 251).

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, безпосередньо у АКБ "Укрсоцбанк" в особі Миколаївської обласної філії не виникло право звернення до страховика - ВАТ "НАСК "Оранта" в особі Миколаївської обласної дирекції, з позовом про стягнення страхового відшкодування за договором застави товарів в обороті № 646/4-370ТО від 14.08.2008 та договором страхування № В8640-008/08/СМ від 18.08.2008.

Судом також встановлено, що надання позивачеві адвокатських послуг адвокатом Козловим В.О. на суму 51000 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Водночас, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. З огляду на обставини конкретної справи, зокрема, ціни позову, складності спору, суд може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У зв'язку з викладеним, суд першої інстанції обґрунтовано обмежив витрати на оплату послуг адвоката Козлова В.О. у цій справі сумою 5000 грн.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на наступне.

За змістом ст. 988 ЦК України та ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Приписами ст. 990 ЦК України та ст. 25 Закону України "Про страхування" встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

До такого виду договорів безперечно можна віднести договір страхування, оскільки згідно зі ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Це також випливає з ч.1 ст. 16 Закону України "Про страхування", відповідно до якої договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

В силу приписів ст.ст. 636, 979 ЦК України та ч.1 ст. 16 Закону України "Про страхування" укладений між сторонами і банком трьохсторонній договір № В8640-008/08/СМ страхування заставленого майна (іпотеки) від 18.08.2008 дозволяє страхувальнику (позивачу) звертатися до страховика з вимогою виконати умови цього договору на користь вигодонабувача шляхом виплати страхового відшкодування, в тому числі й в судовому порядку, оскільки жодних застережень з цього приводу чинне законодавство та договір не містять.

В якості підстави відмови позивачу у виплаті страхового відшкодування заявник визначає навмисні дії третьої особи (ТОВ "ДСК"), яка згідно умов договору зберігання № 310708-1Р від 31.07.2008, укладеного зі страхувальником (позивачем), несе зобов'язання по збереженню застрахованого майна, що відповідно до умов п.4.1.7 договору страхування не визнається страховим випадком. На підтвердження таких навмисних дій відповідач посилається виключно на лист прокуратури Комсомольського району м.Херсона від 10.10.2013, з якого вбачається, що кримінальна справа, яка спочатку була порушена постановою від 12.08.2009 за фактом крадіжки застрахованого майна невстановленими особами зі складських приміщень ТОВ "ДСК" (за ч.3 ст. 185 КК України), на даний час перекваліфікована за фактом розтрати посадовими особами ТОВ "ДСК" ввіреного їм майна, яке належить ТОВ "АгроМакс".

Однак, колегія відхиляє вказані передчасні посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень, оскільки, по-перше, як правильно зазначив апеляційний суд, підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування вичерпно врегульовані ст. 26 Закону України "Про страхування" та умовами розділу 8 договору страхування №В8640-008/08/СМ від 18.08.2008, і серед таких підстав відсутні навмисні дії, бездіяльність чи груба недбалість третьої особи (зберігача застрахованого майна). По-друге, з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та відповідачем не доведено винесення та набрання законної сили вироком по кримінальній справі, яким би достовірно встановлювалася навмисні дії та вина посадових осіб ТОВ "ДСК" (зберігача) у розтраті, присвоєнні чи крадіжці застрахованого майна, належного позивачу. При цьому, судом першої інстанції правомірно розмежовано ті обставини, що постановою від 12.08.2009 кримінальну справу було порушено за фактом, а не відносно зберігача, який є юридичною особою та не може бути притягнутим до кримінальної відповідальності.

Таким чином, сама по собі обставина перекваліфікації кримінальної справи, яка знаходиться на стадії досудового розслідування, не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Разом з тим, в разі винесення та набрання законної сили вироком суду по кримінальній справі, яким можуть бути встановлені навмисні винні дії посадових осіб ТОВ "ДСК" (зберігача) щодо втрати застрахованого майна, заінтересована особа не позбавлена права ініціювати перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень у даній справі.

Отже, як достеменно встановлено судами попередніх інстанцій, належних доказів навмисної дії, бездіяльності чи грубої недбалості страхувальника, вигодонабувача чи третіх осіб (ТОВ "ДСК") у втраті застрахованого майна відповідачем до суду не подано і такі докази в матеріалах справи на даний час не містяться.

За таких обставин, що апеляційний суд цілком обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність передбачених ст. 26 Закону України "Про страхування" та договором страхування підстав для відмови відповідача у виплаті 810000 грн. страхового відшкодування на користь вигодонабувача - АКБ "Укрсоцбанк".

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно з п.3 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту п.3 ст. 111-9 та ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими і для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.07.2013, якою попередні судові акти у даній справі були скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції, доручено останньому при новому розгляді справи врахувати поширення на спірні правовідносини страхування вимог ст.ст. 636, 979 ЦК України та ст.ст. 16, 25, 26 Закону України "Про страхування", ст.ст. 10, 20, 23 Закону України "Про заставу", зокрема, достовірно визначити особу (страхувальник чи вигодонабувач), яка на даний час вправі на законних засадах звертатися з позовом про стягнення страхового відшкодування.

Як свідчить зміст оскаржуваних рішення та постанови, судами першої та апеляційної інстанцій належним чином виконано вказівки касаційної інстанції, внаслідок чого достовірно та в повному обсязі встановлено фактичні обставини по справі, правильно застосовано вищезгадані норми матеріального та процесуального права, а висновки суду відповідають цим обставинам.