Капацин Н.В. - головуючий, Бернацька Ж.О., Кривда Д.С. (доповідач), за участю представників: позивачів 1) не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), 2) не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), 3) не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),відповідачів 1) не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), 2) не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичних осіб-підприємців ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 у справі № 916/2413/13 господарського суду Одеської області за позовом Фізичних осіб-підприємців 1)ОСОБА_4, 2)ОСОБА_5, 3)ОСОБА_6 до 1)Біляївської районної державної адміністрації, 2)Приватного підприємства "Транс-М" про визнання недійсною тимчасової угоди на право користування земельною ділянкою (на умовах оренди),

Фізичні особи-підприємці ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до господарського суду Одеської області з позовом до Біляївської районної державної адміністрації, Приватного підприємства "Транс-М" про визнання недійсною тимчасової угоди на право користування земельною ділянкою (на умовах оренди) без номера, укладеної 29.12.2012 між Біляївською районною державною адміністрацією та Приватним підприємством "Транс-М".

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.10.2013 (суддя Петров В.С.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.12.2013 (судді: Лавриненко Л.В. - головуючий, Пироговський В.Т., Філінюк І.Г.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, позивачі звернулися до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просять рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Скаргу мотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 6, 15, 33 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 124, 134, 210 Земельного кодексу України, ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України", ст.ст. 207, 298 Господарського кодексу України, ст.ст. 42, 43, 82, 83, 84, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь своїх представників в судовому засіданні касаційної інстанції.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановили суди попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, предметом розгляду у даній справі є вимога фізичних осіб-підприємців ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсною тимчасової угоди на право користування земельною ділянкою (на умовах оренди) без номера, укладеної 29.12.2012 між Біляївською районною державною адміністрацією та Приватним підприємством "Транс-М". Звертаючись з позовною заявою, позивачі посилались на те, що на момент укладення спірної угоди на передану "Транс-М" земельну ділянку існують права третіх осіб - позивачів; порушено встановлений ч.2 ст. 124 та ст. 134 Земельного кодексу України порядок передачі спірної земельної ділянки в оренду. Крім того, на думку позивачів, угода не містить всі істотні умови, передбачені ч.1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", а також в порушення ст. 51 Водного кодексу України не оформлено паспорт водного об'єкта.

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Враховуючи наявні в матеріалах справи копії договорів оренди земельних ділянок від 21.10.2003, укладених з Біляївською районною державною адміністрацією, суди попередніх інстанцій встановили, що протягом 2003 - 2008 років у тимчасовому користуванні фізичних осіб-підприємців ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на умовах оренди перебували земельні ділянки водно-болотного фонду Яськівської сільської ради загальною площею 12га (по 4 га у кожного підприємця). Земельні ділянки передавались на підставі актів прийому - передачі з метою риборозведення.

Згідно з поясненнями учасників судового процесу, наданими під час судового засідання, на земельній ділянці площею 12га знаходиться водойма.

Відповідно до пунктів 2.2 цих договорів їх укладено терміном на 5 років, по закінченню якого орендарі мають переважне право на поновлення договорів на новий термін, про що необхідно письмово повідомити орендодавця не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії відповідно договору.

Враховуючи положення п.8.1 договорів, який передбачав, що ці договори набирають чинності після підписання та реєстрації в Біляївському районному відділі земельних ресурсів, а також винесення меж відповідних земельних ділянок в натурі, останнім днем строку дії договорів оренди земельних ділянок від 21.10.2003, укладених між позивачами та Біляївською районною державною адміністрацією, є 26.11.2008.

Також судами встановлено, що ще під час строку дії договорів оренди земельних ділянок від 21.10.2003 фізичними особами-підприємцями здійснювались дії, спрямовані на укладення нових договорів оренди земельних ділянок, які вже перебували в їх тимчасовому користуванні, а також на отримання у користування інших земельних ділянок водного фонду, а саме прибережної території.

Так, рішенням Біляївської районної ради від 02.03.2007 р. № 119-V (арк. справи 30) фізичним особам-підприємцям ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 узгоджено виготовлення проектів щодо відведення земельних ділянок (по 4га кожному) із земель водного фонду в довгострокову оренду строком на п'ять років для риборозведення.

Розпорядженням Біляївської районної державної адміністрації від 25.05.2007 № 653/2007 фізичним особам-підприємцям ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 надано дозвіл на виготовлення проектів відведення земельних ділянок з земель водного фонду у довгострокову оренду для риборозведення по 4га.

Розпорядженням Біляївської районної державної адміністрації від 04.10.2010 № 856/2010 фізичним особам-підприємцям ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у довгострокову оренду земельних ділянок загальною площею 7,263 га, які складаються з прибережної території: ОСОБА_4 - 2,620 га; ОСОБА_5 - 2,405 га; ОСОБА_6 - 2,238 га.

В подальшому розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 06.04.2012 № 324/А-2012 розпорядження Біляївської районної державної адміністрації від 04.10.2010 № 856/2010 було скасовано.

На час вирішення спору місцевим господарським судом доказів виготовлення проектів відведення земельних ділянок з земель водного фонду у довгострокову оренду фізичні особи-підприємці ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не надали; належних та допустимих у розумінні ст. 34 ГПК України доказів сплати ними орендної плати з грудня 2008 року (після закінчення строку дії договорів оренди землі від 21.10.2003) до 27.12.2011 (до дати укладення тимчасових угод на право користування земельними ділянками (на умовах оренди) від 27.12.2011) матеріали справи не містять.

За таких обставин суди попередніх інстанцій встановили, що єдиним доказом правомірного використання позивачами спірних земельних ділянок загальною площею 12га є наявні в матеріалах справи договори оренди земельних ділянок від 21.10.2003, укладені відповідно до вимог Земельного кодексу України (2768-14) та Закону України "Про оренду землі" (161-14) , строк дії яких закінчився ще наприкінці 2008 року.

При цьому суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги посилання позивачів на тимчасові угоди на право користування земельними ділянками від 27.12.2011, укладені ними з Біляївською районною державною адміністрацією, як на доказ наявності у них порушених прав на спірні земельні ділянки, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів дотримання встановленого Земельним кодексом України (2768-14) порядку передачі землі в оренду, який мав передувати укладенню цих угод; вказані тимчасові угоди не містять жодної ідентифікуючої ознаки земельних ділянок, які передавались у тимчасове користування позивачам (відсутні плани або схеми, кадастрові плани земельних ділянок, акти визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), проекти відведення спірних земельних ділянок); фізичні особи-підприємці не надали суду жодних доказів обов'язкової, в силу приписів ст. 6 Закону України "Про оренду землі", реєстрації прав оренди земельних ділянок за цими тимчасовими угодами.

Враховуючи вищевикладене, а також приписи ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 1 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо відсутності у фізичних осіб-підприємців ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 прав на спірні земельні ділянки, і, як наслідок, неможливості їх порушення оспорюваною угодою.

Колегія погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України та статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 цього Кодексу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З позовами про визнання недійсними правочинів щодо земельних ділянок мають право звертатися сторони цих правочинів (договорів), а також інші зацікавлені особи, у разі порушення їх прав або законних інтересів.

При цьому, за приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Здійснюючи судовий розгляд справи, судом першої інстанції було встановлено та підтверджено апеляційним господарським судом, що позивачі не мають будь-яких прав на передану за спірною угодою земельну ділянку та встановлено відсутність у них порушення суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

За встановлених обставин та враховуючи вищевикладені приписи в їх сукупності, колегія погоджується з висновком апеляційного господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення позовної вимоги.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, вищевикладене не спростовують, судова колегія вважає їх непереконливими, такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, спростовуються матеріалами справи та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що апеляційним господарським судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.