Черкащенка М.М. - головуючого, (доповідач) Жукової Л.В., Студенця В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову та на рішення Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року господарського суду Волинської області від 14.10.2013 року у справі господарського суду Волинської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Державного комунального підприємства "Луцьктепло" про стягнення 309 753,72 грн. в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Станишевський І.С., - відповідача:не з"явився,

У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду Волинської області з позовом до Державного комунального підприємства "Луцьктепло" (далі - ДКП "Луцьктепло") про стягнення 221 112,48 грн. - пені, 44 417,14 грн. - інфляційних втрат та 44 224,10 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем природного газу за договором купівлі - продажу природного газу № 12/1065-БО-2 від 17.10.2012 року.

Рішенням господарського суду Волинської області від 14.10.2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 22 111,25 грн. пені, 44 224,10 грн. - 3% річних, 44 374,45 грн. інфляційних втрат та 6 194,22 грн. судового збору. У задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 199 001,23 грн. та інфляційних втрат в сумі 42,69 грн. відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року рішення місцевого господарського суду від 14.10.2013 року залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року та рішення господарського суду Волинської області від 14.10.2013 року скасувати в частині відмови у стягненні 199 001,23 грн. пені і прийняти нове рішення, яким ці позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 17.10.2012 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ДКП "Луцьктепло" (покупець) був укладений договір № 12/1065-БО-2 купівлі - продажу природного газу, відповідно до умов якого, продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Згідно з п.6.1 договору № 12/1065-БО-2, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 7.2 договору № 12/1065-БО-2, в разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором та поставив відповідачу у жовтні - грудні 2012 року природний газ в обсязі 5808,111 тис. куб. м на загальну суму 27 075 880,15 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Проте, відповідач, в порушення приписів ст.ст. 525, 526 ЦК України оплатив вартість отриманого природного газу із порушенням строків, обумовлених п.6.1 договору.

У зв'язку із несвоєчасною оплатою, позивач на підставі ст. 549 ЦК України та п.7.2 договору нарахував відповідачу 221 112,48 грн. пеню, яку суди попередніх інстанцій задовольнили частково, зменшивши її розмір на 90%, оскільки саме вказаний відсоток є середнім показником заборгованості суб'єктів господарювання перед відповідачем за весь період нарахування пені та штрафу.

Скаржник не оскаржує судові акти в частині правомірності чи неправомірності стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, а тому в цій частині вони не перевіряються судом касаційної інстанції.

Касаційна скарга стосується лише правомірності зменшення судами пені на 90% згідно ст. 83 ГПК України. При цьому, скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій безпідставно використано право щодо зменшення пені, оскільки суд дослідив лише ступінь виконання зобов'язання боржником, не виконавши при цьому вимоги закону щодо оцінки майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні та інших інтересів сторін, які заслуговують на увагу.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчисляється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

За переконанням колегії суддів, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що причинами несвоєчасної оплати поставленого газу було те, що чинні тарифи, які затверджені постановами НКРЕ та рішеннями виконавчого комітету Луцької міської ради не покривають затрат підприємства на виробництво теплової енергії та надання послуг з теплопостачання, також, що бюджетні установи та організації, які є кінцевими споживачами газу, невчасно та не в повному об'ємі сплачували відповідачу за газ грошові кошти, у зв'язку із чим відповідач не міг вчасно розрахуватись з позивачем.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що сплата в даному випадку пені у повному обсязі зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема, бюджетних установ та інших суб'єктів господарювання, то колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій щодо зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню на 90%.

Доводи скаржника про необґрунтоване зменшення судами попередніх інстанцій розміру пені, що підлягає стягненню за порушення строків оплати за природний газ є такими, що не можуть бути прийнятті до уваги колегією суддів, оскільки судами попередніх інстанцій, при вирішенні даного питання було досліджено ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та інші фактори, які вплинули на можливість своєчасної оплати відповідачем вартості поставленого природного газу.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому висновки є законними, обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 року та рішення господарського суду Волинської області від 14.10.2013 року у справі № 903/782/13 залишити без змін.