Управління комунального майна Чернігівської обласної ради звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Кінотехпром" і просить суд стягнути з останнього до обласного бюджету 2630,53 грн. заборгованості з орендної плати, а на користь відповідача: 1 127,37 грн. заборгованості з орендної плати; 7 515,80 грн. неустойки за час прострочення зобов'язання щодо повернення майна та 20,59 грн. 10% річних за порушення грошового зобов'язання.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором оренди № 18 від 01.11.2006 р. щодо сплати орендної плати за фактичне користування майном та вчасного повернення майна з оренди після закінчення строку дії договору.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 16.10.2013 р. (суддя Т.Г.Оленич), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 р. (головуючий, суддя Самсін Р.І., судді Власов Ю.Л., Сулім В.В.), позов задоволено повністю з мотивів його доведеності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та направити справу на новий розгляд.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами двох інстанцій встановлено, що 21.11.2006 р. між сторонами укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області № 18, за умовами якого позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування нерухоме майно розташоване за адресою: м. Чернігів, вул.Любецька, 66, загальною площею приміщень 730,4 кв.м., до складу яких входять двоповерхова будівля майстерні "Т-2" загальною площею 488,3 кв.м., приміщення механічної майстерні "А-2", яке знаходиться в двоповерховій будівлі, загальною площею - 242, 1 кв.м.

Згідно акту прийому-передачі позивач передав відповідачу об'єкти оренди в користування (а.с.9).

У подальшому, шляхом укладання додаткових угод сторонами неодноразово вносились зміни до договору в частині терміну його дії, розміру та порядку розрахунку орендної плати.

Додатковою угодою №4 від 30.10.2010 р. сторони подовжили термін дії договору оренди по 30.10.2012 р. включно (а.с.27).

Відповідно до п.3.1. договору, орендна плата є платежем у грошовій формі, який відповідач вносить позивачу незалежно від наслідків діяльності та сплачується за весь термін фактичного користування майном, що визначається на підставі акта приймання-передачі в оренду та акта приймання-передачі майна з орендного користування.

Згідно пункту 9.4. договору, у разі несвоєчасного виконання зобов'язання по сплаті орендної плати, орендар повинен сплатити орендодавцю 10% річних від простроченої суми.

Пунктами 2.3, 2.4 договору передбачено, що у разі припинення договору майно повертається орендарем орендодавцю, у порядку, встановленому при передачі майна орендарю; майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі; обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору.

Згідно пункту 5.1.9. договору оренди, у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язується негайно повернути орендодавцеві одержане від нього майно у належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду, з усіма зробленими в ньому поліпшеннями.

У пункті 10.9 договору сторони передбачили, що чинність договору припиняється внаслідок закінчення строку на який його було укладено.

Пунктом 10.6 договору передбачено, що після закінчення строку дії договору оренди орендоване майно має бути звільнено і передано позивачу за актом приймання-передачі. За час фактичного користування об'єктом оренди після припинення дії даного договору до передачі приміщення за актом, орендар зобов'язаний внести плату за користування приміщенням в розмірі орендної плати.

Наведені положення договору кореспондуються зі ст. 291 ГК України, ч.2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", за якими договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно частини другою статті 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Як встановлено судами, після закінчення строку дії договору оренди відповідач не повернув орендоване майно, у зв'язку з чим позивач надіслав відповідачу листа № 03-841 від 05.11.2012 р., де зазначив, що у зв'язку із закінченням 31.10.2012 р. терміну дії договору оренди № 18 від 01.11.2006 р., відповідач зобов'язаний передати майно позивачу за актом приймання-передачі відповідно до п.2.3, 2.4 та 10.6 договору. Вказаним листом відповідачу також було направлено для підписання акт приймання-передачі майна з орендного користування та проект нового договору оренди (а.с.29).

Однак повернення відповідачем нерухомого майна з оренди відповідно до акту приймання-передачі від 31.10.2012 р. № 2, згідно дати підпису директора ПАТ "Кінотехпром" на вказаному акті, відбулося лише 27.12.2012 р. (а.с.76), що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 2630,53 грн. до обласного бюджету, 1127,37 грн. на користь позивача боргу з орендної плати за фактичне користування нерухомим майном у період з 01.11.2012 р. по 26.12.2012 р., передбачених п.9.4. договору 10% річних у сумі 20,59 грн., а також встановленої ч.2 ст. 785 ЦК України неустойки, нарахованої з 01.11.2012 р. по 26.12.2012 р. включно.

Одночасно судами встановлено, що у подальшому, відносно майна, яке було предметом договору оренди № 18 від 01.11.2006 р., між сторонами укладено новий договір оренди № 74 від 27.12.2012 р., який посвідчено нотаріально, та складено відповідний акт прийому-передачі майна в орендне користування за новим договором (а.с.77-80).

З урахуванням положень ст. 291 ГК України, ст. 17, ч.2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 764, 795 ЦК України, умов п.10.1, 10.9. договору оренди № 18, які регулюють питання закінчення строку дії договору оренду, колегія суддів вважає вірним висновок судів про те, що орендні правовідносини за договором оренди № 18 від 01.11.2006 р. не є продовженими, а припинилися внаслідок закінчення строку дії останнього і між сторонами виникли нові правовідносини в силу укладення договору оренди № 74 від 27.12.2012 р., хоча і відносно того ж самого об'єкту нерухомості.

Так, згідно ч.1 ст. 219 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу ч.6 ст. 283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 291 ГК України, правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (435-15) .

Відповідно до ч.1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу або у стані, обумовленому у договорі.

Правові наслідки припинення договору оренди встановлені ст.27 спеціального Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , якою передбачено, що у разі закінчення строку дії договору оренди та відмови від його продовження орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Частиною 2 ст. 785 ЦК України встановлено, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

В силу ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Судами встановлено, що після закінчення строку дії договору оренди № 18 відповідачем допущено порушення зобов'язання в частині вчасного повернення майна з оренди та в частині сплати орендної плати за фактичне користування майном. При цьому, як вірно зазначено судами, обов'язок щодо ініціювання процедури повернення майна з орендного користування та складання акту приймання-передачі майна за умовами договору оренди покладався на відповідача.

Враховуючи встановлені судами двох інстанцій обставини щодо припинення дії договору оренди № 18 від 01.11.2006 р. з 31.10.2012 р. у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, невиконання відповідачем зобов'язання щодо сплати орендної плати за фактичне користування майном та обов'язку щодо негайного повернення майна з оренди, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів про наявність підстав для стягнення з відповідача боргу з орендної плати, 10% річних та неустойки.

Доводи касаційної скарги про те, що до укладання нового договору оренди відповідач на законних підставах користувався орендованим майном, колегія суддів не бере до уваги, оскільки предметом розгляду у даній справі є невиконання відповідачем зобов'язання щодо сплати орендної плати та застосування до відповідача правових наслідків порушення зобов'язання щодо вчасного повернення майна з оренди. При цьому наявність у відповідача правових підстав користуватися орендованим майном до моменту підписання ним акту про повернення майна з оренди позивачем не заперечується.

Як на відсутність підстав для стягнення неустойки, скаржник у своїй касаційній скарзі також посилається на те, що фактичною дією договору оренди будівель або інших капітальних споруд є період з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна в оренду до моменту підписання акту повернення майна з оренди. Однак такі доводи є помилковими з огляду на таке.

Системний аналіз вищевказаних норм з урахуванням положень ст. 11 ЦК України, ст. 174 ГК України та умов договору оренди свідчить про те, що у зв'язку із припиненням договору у розумінні ст. 291 ГК України - внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, у відповідача виник обов'язок негайно повернути позивачу майно з оренди шляхом підписання відповідного акту. Наслідком порушення виконання цього обов'язку є застосування до відповідача самостійної майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин у вигляді сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення. При цьому, основне зобов'язання відповідача сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється, оскільки його припинення у розумінні ст. 795 ЦК України пов'язано не з закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами відповідного документу (акту) про повернення орендарем предмета договору оренди.

Що ж до доводів скаржника про те, що в порушення положень ст. 547 ЦК України сторонами не вчинявся письмовий правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки, то колегія суддів їх відхиляє, оскільки неустойка, передбачена ч.2 ст. 785 ЦК України, не є видом забезпечення виконання зобов'язань у розумінні ст. 549 ЦК України (штраф, пеня), як помилково вважає відповідач, а є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому до неї не застосовуються положення ст. 547 ЦК України.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судами двох інстанцій на підставі наданих сторонами доказів, які відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України засвідчують певні обставини виконання ними умов договору, і на яких ґрунтуються висновки судів двох інстанцій. Окрім того, вони фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Кінотехпром" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Чернігівської області від 16.10.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 р. у справі № 927/1215/13 - без змін.