Корсака В.А. - головуючого, Данилової М.В. (доповідача), Данилової Т.Б., за участю представників: позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином) відповідача-2 Бідюк А.І. (директор), Чернишевська Г.В. (дов. від 08.11.2013 р.) прокуратури Томчук М.О. (посв. від 01.08.2012 о. № 000606) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрестур" на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.10.2013 р.у справі № 901/1212/13 господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрестур" до Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини; Приватного підприємства "Крилан" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1. Сімеїзська селищна рада Автономної Республіки Крим; 2. Міністерство культури України; 3. Управління Держземагенства у м. Ялта АР Крим за участю Прокуратури Автономної Республіки Крим про визнання недійсним охоронного договору та зобов'язання вчинити певні дії

Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрестур" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини та Приватного підприємства "Крилан" про визнання недійсним охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини від 20.09.2002 р., а саме - Архітектурно-археологічного комплексу пам'ятників місцевого значення - середньовічного укріплення "Кучук-Ісар" та могильника з кам'яних ящиків, укладеного між Республіканським комітетом з охорони культурної спадщини та приватним підприємством "Крилан"; про зобов'язання Приватного підприємства "Крилан" відновити стан земельної ділянки, загальною площею 4.5972 га, яка надана у постійне користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Експрестур" та знести збудоване огородження; про заборону Приватному підприємству "Крилан" вчиняти будь-які дії на земельній ділянці загальною площею 4.5972 га, яка надана у постійне користування позивачеві.

Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 92, 95, пунктів б, в, статті 152 Земельного кодексу України, статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статей 2, 17, 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини", та мотивовані тим, що укладений між відповідачами договір порушує права та інтереси позивача як землекористувача земельної ділянки, на якій Приватним підприємством "Крилан" розпочато будівництво огородження, крім цього, вказаний договір не відповідає вимогам законодавства у сфері охорони культурної спадщини.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 07.08.2013 р. у даній справі (суддя Радвановська Ю.А.) позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсним охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини від 20.09.2002 р., а саме - Архітектурно-археологічного комплексу пам'ятників місцевого значення - середньовічного укріплення "Кучук-Ісар" та могильника з кам'яних ящиків, укладений між Республіканським комітетом з охорони культурної спадщини та приватним підприємством "Крилан". У решті позові відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.10.2013 р. у даній справі (колегія суддів: головуючий Проценко О.І., судді Фенько Т.П., Градова О.Г.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 07.08.2013 р. в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним охоронного договору від 20.09.2002 р. скасовано. У цій частині прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення залишено без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрестур" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.10.2013 р., а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 07.08.2013 р. залишити в силі, посилаючись на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції дійсним обставинам справи, що призвело до порушення норм матеріального права під час прийняття судом оскаржуваної постанови.

Від Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини та Приватного підприємства "Крилан" отримано заперечення на касаційну скаргу, в яких останні просять постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.12.2013 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрестур" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.12.2013 р.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.12.2013 р. продовжено строк розгляду касаційної скарги у даній справі на 15 днів за клопотанням представника Приватного підприємства "Крилан", а розгляд скарги відкладено на 15.01.2014 р.

Розпорядженням заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 09.01.2014 р. № 03-05/15, у зв'язку з відпусткою судді Корсака В.А. для перегляду у касаційному порядку даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді - Данилова М.В. (доповідач), Данилова Т.Б.

15.01.2014 р. ухвалою Вищого господарського суду України строк розгляду касаційної скарги у даній справі продовжено на 15 днів за клопотанням представника Приватного підприємства "Крилан", а розгляд скарги призначено на 12.02.2014 р.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України № 03-05/175 від 11.02.2014 р. у зв'язку з перебуванням судді Вищого господарського суду України Ходаківської І.П. у відпустці, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Корсак В.А.., судді Данилова М.В. (доповідач), Данилова Т.Б.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора та представників Приватного підприємства "Крилан", перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, Державною інспекцією сільського господарства в Автономній Республіці Крим під час проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю "Експрестур" з'ясовано, що суміжним землекористувачем, Приватним підприємством "Крилан", розпочато роботи з огородження частини земельної ділянки, яка розташована у межах земельної ділянки, загальною площею 4.5972 га, наданої у постійне користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Експрестур", про що складено акт від 14.12.2012 р. У вказаному акті також зазначено, що дані роботи з огородження проводяться на виконання умов укладеного між Республіканським комітетом з охорони культурної спадщини та Приватного підприємства "Крилан" охоронного договору №481, №2096 від 20.09.2002 р. на пам'ятку культурної спадщини, а саме - Архітектурно-археологічного комплексу пам'ятників місцевого значення - середньовічного укріплення "Кучук-Ісар" та могильника з кам'яних ящиків.

Судом також встановлено, що 20.09.2002 р. між Республіканським комітетом з охорони культурної спадщини та Приватним підприємством "Крилан" укладено охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини, а саме - Архітектурно-археологічного комплексу пам'ятників місцевого значення - середньовічного укріплення "Кучук-Ісар" та могильника з кам'яних ящиків, умовами пунктів 8, 11 - 13 якого передбачена можливість використовувати архітектурно-археологічний комплекс з метою археологічних досліджень, музеєфікації та туризму, забезпечення доступу до пам'яток з метою екскурсійного відвідування, здійснення поточного, капітального ремонту пам'ятки і робіт з упорядження території пам'ятки, проведення реставраційних, ремонтних та інші робіт, а також встановлення легкої огорожі по периметру охоронних зон.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрестур" до Республіканського комітету з охорони культурної спадщини та Приватного підприємства "Крилан" про визнання недійсним охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини від 20.09.2002 р.; про зобов'язання Приватного підприємства "Крилан" відновити стан земельної ділянки, загальною площею 4.5972 га, яка надана у постійне користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Експрестур" та знести збудоване огородження та про заборону Приватному підприємству "Крилан" вчиняти будь-які дії на земельній ділянці загальною площею 4.5972 га, яка надана у постійне користування позивачеві. Підставою позову товариством визначено те, що умовами охоронного договору на земельній ділянці наданій йому у постійне користування, встановлюються додаткові обмеження та обтяження, які не були визначені рішенням Сімеїзської селищної ради від 11.12. 2001 р. № 19, а також надаються певні права на цю земельну ділянку іншим особам, що перешкоджає реалізації прав Товариством з обмеженою відповідальністю "Експрестур" як її землекористувачем та обмежує його у здійснені господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Скасовуючи рішення у справі в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору, суд апеляційної інстанції вказав на відсутність підстав для визнання вказаного договору недійсним, з чим погоджується колегія суддів касаційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 4 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на момент укладення охоронного договору, цивільні права і обов'язки виникають зокрема з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Отже, наведена норма законодавства, яка діяла на час укладення спірного договору не дозволяла будь-який відступ від врегульованих законодавством положень, а відступ від актів законодавства, тобто невідповідність угод цим актам, є підставою для їх визнання недійсними.

Підставою недійсності правочину згідно статті 215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Тобто, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Отже, вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними на момент їх укладення, при цьому, відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Під захистом слід розуміти дії уповноваженої особи, а також діяльність органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права, особу, яка такі права порушує.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

У відповідності до приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою для задоволення позову є наявність факту порушення або оспорювання прав та інтересів позивача у справі, на захист яких і спрямовано звернення з позовом до суду. При цьому позовні вимоги повинні знаходиться у взаємозв'язку з порушенням права або інтересу, тобто забезпечувати захист та відновлення порушеного права у встановлений законом спосіб.

Аналогічні приписи містяться в статті 20 Господарського кодексу України.

Отже, виходячи із наведених норм закону, позивач, звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини від 20.09.2002 р., не будучи стороною такого договору повинен довести, яким чином оспорюваний договір порушує (зачіпає) права та законні інтереси останнього.

Як вбачається зі змісту постанови у справі, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору дійшов висновку про те, що охоронюваним договором не порушено прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрестур", оскільки право постійного користування земельною ділянкою, за захистом якого останній звернувся до суду з даним позовом, виникло у позивача з 29.07.2013 р., тобто з моменту державної реєстрації цього права, а надання місцевим судом преюдиціального значення обставинам, встановленим у рішенні господарського суду Автономної Республіки Крим від 31.08.2012 р. у справі № 5002-19/5078.1-2010 є помилковим.

Так, апеляційним судом встановлено, що 19.12.2012 р. набуло законної сили рішення господарського суду АР Крим від 31.08.2012 р. у справі № 5002-19/5078.1-2010, яким вперше визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Експрестур" право постійного користування земельною ділянкою, за захистом якого він звернувся до суду з даним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду даної справи в суді першої інстанції позивач 29.07.2013 р. здійснив реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 0111949300:03:001:0099) площею 4.5972 га, для обслуговування бази відпочинку "Сувенір", про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 7060063 від 29.07.2013 р.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) (стаття 126 Земельного кодексу України).

Таким чином, враховуючи приписи викладених норм Земельного кодексу України (2768-14) та обставини даної справи, вбачається, що право постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 0111949300:03:001:0099) площею 4.5972 га, розташованої за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Понізовка, вул. Приморська, 14, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрестур" виникло 29.07.2013 р. з моменту державної реєстрації цього права, що свідчить про те, що ні на момент вчинення оспорюваного охоронного договору, ні на момент звернення до суду, у позивача не було належним чином оформлене право на земельну ділянку (кадастровий номер 0111949300:03:001:0099) площею 4.5972 га за вказаною адресою.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що вирішуючи питання щодо наявності порушення прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрестур" спірним охоронним договором від 20.09.2002 р., місцевий суд послався на висновки, викладені у рішенні господарського суду Автономної Республіки Крим від 31.08.2012 р. у справі № 5002-19/5078.1-2010, як на преюдиційні факти, не дивлячись на різний суб'єктний склад та предмет спору, що призвело до порушень частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України та пункту 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) .

За правилами частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до пункту 2.6 вказаної вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 (v0018600-11) преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, сторонами у справі № 5002-19/5078.1-2010 були: Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрестур" та Сімеїзська селищна рада, а висновки суду у вказаній справі були пов'язані з правовою оцінкою доказів щодо внесення змін до технічної документації із землеустрою ТОВ "Експрестур" на виконання рішення 44 сесії 23 скликання Сімеїзської селищної ради від 11.12.2001 р. № 19, видачі державного акту серїї ЯЯ № 004309 від 02.08.2010 р. на підставі зазначеного рішення та інше, тоді як сторонами у даній справі є ТОВ "Експрестур" (позивач), Республіканський комітет Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини та Приватне підприємство "Крилан" (відповідачі), а предмет розгляду пов'язаний з правовою оцінкою доказів щодо наявності підстав для визнання охоронного договору від 20.09.2002 р. недійсним та застосування наслідків його недійсності.

Щодо висновків суду першої інстанції про розташування в межах земельної ділянки меж охоронюваних спірним договором зон пам'ятки культурної спадщини, що створює конфлікт інтересів, оскільки охоронний договір надає Приватному підприємству "Крилан" право розпорядження у межах цих зон цією земельною ділянкою, який не є її землекористувачем, що перешкоджає здійсненню Товариству з обмеженою відповідальністю "Експрестур" права розпорядження землею, апеляційний суд дійшов правомірного висновку про їх помилковість.

Встановлені та досліджені судом апеляційної інстанції обставини справи свідчать про те, що визначення, уточнення, винесення в натуру і затвердження Меж охоронюваних спірним договором зон комплексу пам'яток археології місцевого значення укріплення "Кучук-Ісар" та могильника з кам'яних ящиків відбулося набагато раніше моменту виникнення у ТОВ "Експрестур" права на земельну ділянку, за захистом якої він звернувся до суду з даним позовом. Крім того, визначення і встановлення охоронних зон навколо об'єктів культурної спадщини не може порушувати права землекористувачів, враховуючи, зокрема, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрестур" з підстав, встановлених вище, до 29.07.2013 р. було лише фактичним землекористувачем, мало дотримуватись визначених земельним законодавством обмежень і оформлювати технічну документацію із землеустрою у відповідності з вимогами законодавства, у тому числі, шляхом отримання погодження меж земельної ділянки з Республіканським комітетом Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, охоронний договір від 20.09.2002 р. на пам'ятку культурної спадщини № 481; № 2096 за своєю правовою природою не є договором оренди земельної ділянки і вказаним договором не надавалося Приватному підприємству "Крилан" право розпорядження земельною ділянкою, адже спірний охоронний договір встановлює режим використання пам'ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована (відповідно до пункту 1 Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятку культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. № 1768 (1768-2001-п) ).

Пунктом 5 охоронного договору визначено, що користувач зобов'язується використовувати пам'ятку Архітектурно-археологічного комплексу пам'ятників місцевого значення - Середньовікове укріплення Кучук-Ісар і Могильника з кам'яних скринь, і зону археологічного культурного шару, що охороняється, виключно в цілях охорони, археологічних досліджень, музеєфікації і туризму.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, що діяла на момент укладення охоронного договору) усі власники пам'яток чи їхніх частин або уповноважені ними органи, незалежно від форм власності на ці пам'ятки, зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 25 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, що діяла на момент укладення охоронного договору) надання об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками, в користування юридичним та фізичним особам з науковою, культурно-освітньою, туристичною та іншою метою здійснюється відповідними органами охорони культурної спадщини на визначених ними умовах. Юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам'ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов'язані дотримувати вимог органів охорони культурної спадщини. Юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечити збереженість пам'яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що статус Приватного підприємства "Крилан" як уповноваженої власником пам'ятки культурної спадщини особи, про який йдеться у статті 23 Законі України "Про охорону культурної спадщини", випливає з акту технічного стану пам'ятника історії і культури та визначення плану робіт по пам'ятнику і благоустрою його території від 21.08.2002 р., яким ПП "Крилан" було доручено укласти з органом охорони охоронний договір, з завданням на розробку історико-архітектурного опорного плану і зон охорони об'єктів культурної спадщини на мисі Трійці, с. Понізовка Сімеїзської селищної ради, листа-замовлення № 7 від 12.04.2002 р., договору на виконання історико-архітектурного опорного плану і зон охорони об'єктів культурної спадщини на мисі Трійці, с. Понізовка Сімеїзської селищної ради від 23.04.2002 р. № 10-02, охоронного зобов'язання № 3462 від 15.01.2001 р., в яких ПП "Крилан" визначено замовником проекту охоронних зон по пам'ятникам археології на мисі Св. Трійці с. Понизовка Сімеїзської селищної ради.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм законодавства, матеріалів та обставин даної справи, апеляційним судом встановлено, що спірний охоронний договір від 20.09.2002 р. є договором, форма і зміст якого було визначено з урахуванням типового зразку, наведеному у додатку до Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятку культурної спадщини, а також відповідає приписам Закону України "Про охорону культурної спадщини" (1805-14) .

Як вбачається з умов охоронного договору, нагляд за дотриманням спірного охоронного договору покладено на орган охорони - Республіканський комітет Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини, при цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, наявні в матеріалах справи акти обстежень і перевірок території, на яку поширюється охоронна зона Архітектурно-археологічного комплексу пам'ятників місцевого значення - середньовікове укріплення Кучук-Ісар і могильник із кам'яних ящиків, зокрема від 20.02.2012 р., від 08.11.2012 р., 28.05.2013 р., акт обстеження Кримського філіалу Інституту археології НАН України від 03.08.2013 р., свідчать про належне виконання Приватним підприємством "Крилан" охоронних зобов'язань.

Водночас, апеляційний суд звернув увагу на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрестур", яке вимагає визнання спірного охоронного договору недійсним, не є особою, уповноваженою здійснювати нагляд за дотриманням законодавства у сфері охорони культурної спадщини, а тому надавати правову оцінку обставинам відповідності умов охоронного договору, укладеного між Республіканським комітетом Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини та Приватним підприємством "Крилан", вимогам чинного законодавства, а також належності виконання умов вказаного договору Приватним підприємством "Крилан", у позивача не має жодних правових підстав.

Крім того, суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що земельна ділянка і пам'ятка археології разом з охоронною зоною є цілком різними об'єктами цивільних прав, з різними правовим режимом використання, різним правовим регулюванням, з різними органами охорони, і ототожнення їх є недопустимим, що свідчить про невідповідність обраного Товариством з обмеженою відповідальністю "Експрестур" способу захисту своїх прав та інтересів порушеному, на думку позивача, праву постійного користування земельною ділянкою.

Разом з тим, досліджені апеляційним судом матеріали та обставини справи не свідчать ні про порушення прав постійного користування земельною ділянкою Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрестур" у зв'язку з укладенням між Республіканським комітетом Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини та Приватним підприємством "Крилан" спірного охоронного договору від 20.09.2002 р., ні про порушення Приватним підприємством "Крилан" умов вказаного договору.

Виходячи з системного аналізу норм законодавства та враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов, на думку колегії суддів касаційної інстанції, обґрунтованого та правомірного висновку про відсутність належних правових підстав вважати, що право Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрестур" постійного користування земельною ділянкою було порушено охоронним договором від 20.09.2002 р., укладеним між Республіканським комітетом Автономної Республіки Крим з охорони культурної спадщини та Приватним підприємством "Крилан", а отже і підстави для визнання вказаного договору недійсним та застосування наслідків його недійсності - відсутні.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, зокрема, відсутність належних правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним охоронного договору від 20.09.2002 р., судова колегія вважає доводи, викладені у касаційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрестур" непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи, а прийняту у справі постанову апеляційного суду такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування, не вбачається.