Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю. (доповідач),

розглянувши касаційну скаргу Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Полтава,

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.10.2013

зі справи № 917/856/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Архікад-С" (далі - Товариство), м. Полтава,

до Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення),

треті особи на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Кременчуцьке педагогічне училище ім. А.С. Макаренка, м. Кременчук Полтавської області,

товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване монтажне управління № 25" (далі - Управління), м. Полтава,

про визнання рішення недійсним,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - Андрущенко Л.М.,

третіх осіб - не з'явилися,

Товариство звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Відділення від 12.03.2013 № 02/25-рш "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 15.07.2013 (суддя Погрібна С.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Прийняте місцевим судом рішення зі справи з посиланням, зокрема, на приписи статті 6 Закону України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210) мотивовано відсутністю передбачених законом підстав для визнання недійсним Рішення АМК.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.10.2013 (колегія суддів у складі: Фоміна В.О. - головуючий суддя, судді Кравець Т.В., Крестьянінов О.О.) рішення місцевого господарського суду зі справи скасовано та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову шляхом визнання недійсними пунктів 1 і 2 Рішення АМК стосовно Товариства.

Постанову апеляційного господарського суду з посиланням, зокрема, на приписи статті 59 Закону № 2210 мотивовано: неповним з'ясуванням Відділенням обставин, які мають значення для справи, та порушенням відповідачем норм матеріального права. При цьому апеляційний суд виходив з того, що дії Товариства та Управління не є схожими, а Відділенням не доведено факту домовленості названих осіб щодо узгодженості дій.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відділення просить зазначену постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального права та відмовити Товариству в задоволенні позову.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представника відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами в справі встановлено, що Рішенням АМК:

- дії Товариства та Управління, які полягали у погодженні ними поведінки при проведенні у 2012 році відкритих торгів по предмету закупівлі: "реконструкція навчального корпусу та прохідної навчально-оздоровчого комплексу Кременчуцького педагогічного училища ім. А.С. Макаренка по вул. Дзержинського, 1 у с. Потоки Кременчуцького району Полтавської області. II етап будівництва", визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів тендеру (пункт 1);

- за вчинення зазначеного порушення на Товариство і Управління (на кожного) накладено штраф у розмірі 68 000 грн. (пункти 2, 3 відповідно).

Причиною виникнення спору зі справи є питання стосовно наявності підстав для визнання Рішення АМК недійсним.

Статтею 1 Закону № 2210 передбачено, що економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку; монополізація - досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.

Відповідно до пункту 1 статті 50 Закону № 2210 порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема, антиконкурентні узгоджені дії.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210 антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

За приписами статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються названим Комітетом у межах його компетенції. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства (частини перша і друга статті 12 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

За приписами статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" до повноважень саме Антимонопольного комітету України та його територіальних органів належать, зокрема:

- розгляд заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проведення розслідувань за цими заявами і справами;

- прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами і справами, надання висновків щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

Стаття 19 цього Закону визначає гарантії здійснення повноважень Антимонопольного комітету України.

Частиною першою статті 59 Закону № 2210 встановлено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

У свою чергу, обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Таку правову позицію викладено і в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) .

Водночас суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване судове рішення, не врахував того, що сама узгоджена поведінка учасників торгів не відповідає суті конкурсу і, безпідставно ототожнивши формальну кількість учасників торгів та їх пропозиції із змагальністю, неправильно застосував пункт 4 частини другої статті 6 Закону № 2210, внаслідок чого помилково залишив поза увагою те, що в даному випадку негативним наслідком є сам факт спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки конкурсантами), а докази такого спотворення Відділенням викладено в Рішенні АМК, і саме вони підлягали дослідженню та оцінці, а при їх підтвердженні вони є достатніми для висновків Відділення, викладених у Рішенні АМК.

При цьому посилання суду апеляційної інстанції на те, що: дії Товариства та Управління не були схожими; Відділенням не доведено факту домовленості позивача та третьої особи щодо узгодженості дій на ринку; Відділенням не з'ясовано та не доведено наявності негативних наслідків або можливості їх настання внаслідок вчинення відповідних дій учасниками торгів; формально однакове заповнення тендерної документації не є доказом узгодженості дій з іншими учасниками торгів, - певною мірою є декларативними, не спростовують відповідних висновків Відділення за фактичними обставинами та не враховують ні дійсного правового змісту антиконкуретних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (де правове значення має фактична відсутність конкурсу внаслідок узгодження конкурсантами відповідної поведінки), ані меж виключної компетенції органів Антимонопольного комітету України (зокрема, щодо правової кваліфікації наявної події).

У свою чергу, місцевим господарським судом не дано оцінки доводам позивача (стосовно: відсутності узгодженої поведінки; винесення Відділенням Рішення АМК на підставі припущень; причин наявності збігів у документації тощо) та поданим на їх підтвердження доказам, які, на думку Товариства, спростовують висновки Відділення, покладені в основу оспорюваного Рішення АМК.

Отже, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку та вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Полтавської області від 15.07.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.10.2013 зі справи № 917/856/13 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.