Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Прокурора: від Генеральної прокуратури України - Кузнецової Ю.В., посв. № 023135 від 26.11.2013 року;

Позивача: Хуторянської Н.В., дов. № 9-28-0.17-17942/2-13 від 16.10.2013 року;

Відповідача -1: Безносик А.О., дов. № 225-КР-122 від 06.02.2014 року;

Відповідача -2: Сергєєвої К.В., дов. № б/н від 05.02.2014 року;

Третьої особи -1: не з'явився;

Третьої особи -2: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 року

у справі № 61/491 господарського суду міста Києва

за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України

до відповідача -1 Київської міської ради

відповідача -2 товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Славутич"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -1 - Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -2 - Управління водних ресурсів у місті Києві та Київській області

про визнання недійсним рішення; договорів оренди земельних ділянок та повернення земельних ділянок

У листопаді 2011 року заступник прокурора міста Києва, виступаючи в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Славутич", просив (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 14.03.2012 року) (т. 2, а.с. 61-62) визнати недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 27.11.2008 року № 753/753 (ra0753023-08) "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Славутич" земельних ділянок для експлуатації, обслуговування, реконструкції та будівництва бази відпочинку на Парковій дорозі, 3 у Дніпровському районі м. Києва"; визнати недійсними договори оренди земельних ділянок загальною площею 3,45 га вартістю 7 695 900,59 грн., що знаходяться на Парковій дорозі, 3 (Труханів острів) у м. Києві, укладені 27.04.2009 року відповідачами та зареєстровані Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 27.04.2009 року за № 66-6-00513, № 66-6-00514; зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Славутич" повернути у комунальну власність вищезазначені земельні ділянки (т. 1, а.с. 13-20).

Позовні вимоги мотивовано порушенням норм земельного законодавства при прийнятті спірного рішення та, відповідно, укладенні оспорюваних договорів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.12.2011 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -1 Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (т. 1, а.с. 94-95).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.01.2012 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -2 Управління водних ресурсів у місті Києві та Київській області (т. 1, а.с. 136-138).

Ухвалами господарського суду міста Києва від 17.04.2012 року, від 03.09.2012 року, від 16.01.2013 року у справі призначалась судова будівельно-технічна експертиза, провадження у справі зупинялось (т. 2, а.с. 94-97, 98-100; т. 3, а.с. 14-16, 17-20, 52-56, 57-59).

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.08.2013 року (головуючий Івченко А.М., судді Літвінова М.Є., Спичак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 року (головуючий Отрюх Б.В., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) (т. 4, а.с. 46-59) у задоволенні позову відмовлено (т. 3, а.с. 230-243).

Оскаржені судові акти мотивовано необгрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просив оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити (т. 4, а.с. 69-72).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.01.2014 року касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.02.2014 року (т. 4, а.с. 67-68).

У відзиві на касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Славутич" вважає судові рішення такими, що прийняті з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

У судове засідання 10.02.2014 року представники третіх осіб - Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації), Управління водних ресурсів у місті Києві та Київській області не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників третіх осіб - Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації), Управління водних ресурсів у місті Києві та Київській області.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, представників позивача - Державного агентства земельних ресурсів України, відповідачів - Київської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Славутич", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частиною ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року № 02-5/35 (v5_35800-00) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Київської міської ради ІІ сесії VІ скликання від 27.11.2008 року № 753/753 (ra0753023-08) "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Славутич" земельних ділянок для експлуатації, обслуговування, реконструкції та будівництва бази відпочинку на Парковій дорозі, 3 у Дніпровському районі м. Києва" було вирішено: внести зміни до Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 року № 806/3381 (ra0806023-05) , виключивши з переліку озеленених територій загального користування м. Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця 2) земельні ділянки загальною площею 3,45 га у Дніпровському районі м. Києва; затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Славутич" для експлуатації, обслуговування, реконструкції та будівництва бази відпочинку на Парковій дорозі, 3 у Дніпровському районі м. Києва; передати товариству з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Славутич" за умови виконання пункту 4 цього рішення земельні ділянки загальною площею 3,45 га, у тому числі площею 0,18 га в межах червоних ліній для експлуатації, обслуговування, реконструкції та будівництва бази відпочинку на Парковій дорозі, 3 у Дніпровському районі м. Києва у зв'язку з переходом права власності на майно (договір купівлі-продажу від 03.07.2007 року та акт приймання-передачі), у тому числі ділянку № 1 загальною площею 3,27 га - у довгострокову оренду на 15 років, зокрема, площею 1,36 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 23.06.1964 року "Про закріплення існуючих та відвід додаткових земельних ділянок Київській міській водо-моторній пристані Управління побутового обслуговування під розміщення стоянок моторних і гребних човнів індивідуального користування та човнів держустанов, які не мають своїх причалів і порядок користування ними"; площею 0,98 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 19.08.1958 року № 1441 "Про відвід земельної ділянки Рятувальній службі Київського міського комітету ДТСААФ під відстійну базу"; площею 0,93 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування; ділянку № 2 площею 0,18 га в межах червоних ліній у короткострокову оренду на 5 років; товариству з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Славутич" виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 Земельного кодексу України, виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 09.11.2007 року № 19-12972, дочірнього підприємства "Інститут генерального плану міста Києва" від 26.11.2007 року № 3725, Київської міської санепідемстанції від 16.11.2007 року № 9499, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві від 11.10.2007 року № 05-09/7229 та від 11.10.2007 року № 05-08/7972, Головного управління охорони культурної спадщини від 03.10.2007 року № 7669, Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" від 05.11.2007 року № 148-2416; у місячний термін звернутися до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з клопотанням щодо винесення меж земельних ділянок в натуру (на місцевість) та виготовлення документа, що посвідчує право користування земельними ділянками; питання пайової участі вирішити до початку будівництва та реконструкції відповідно до рішення Київради від 17.01.2008 року № 3/4475 "Про бюджет міста Києва на 2008 рік" (із змінами та доповненнями, внесеними рішенням Київської міської ради від 17.07.2008 року № 16/16); питання відшкодування відновної вартості зелених насаджень (висновки обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню від 06.09.2007 року № 134 та № 136-а) та інші питання майнових відносин вирішувати в установленому порядку; забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах земельних ділянок; частину земельної ділянки в межах прибережних захисних смуг використовувати без права будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних) відповідно до вимог статей 60, 61 Земельного кодексу України та статей 88, 89, 96 Водного кодексу України; земельну ділянку в межах червоних ліній використовувати з обмеженнями відповідно до вимог містобудівного законодавства; визнано таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 19.08.1958 року № 1441 "Про відвід земельної ділянки Рятувальній службі Київського міського комітету ДТСААФ під відстійну базу" (т. 1, а.с. 106-108).

На виконання вказаного рішення 27.04.2009 року між відповідачами були укладені договори оренди земельних ділянок, зареєстровані Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено записи від 27.04.2009 за № 66-6-00513 та № 66-6-00514 у книзі записів реєстрації договорів,відповідно до умов яких Київською міською радою передано товариству з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Славутич" за актом приймання-передачі в оренду строком на 5 років земельну ділянку розміром 0,2074 га та строком на 15 років земельну ділянку розміром 3,2378 га, розташовані у м. Києві по вул. Паркова дорога, 3 (т. 2, а.с. 81-83, 91-93).

Згідно п. "а", "б" ч. 1 ст. 80 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 27.11.2008 року) суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до п. 1, 6 ст. 93 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 27.11.2008 року) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Пунктом 5 ст. 16 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній станом на 27.11.2008 року) передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до п. "а", "в", "м" ч. 1 ст. 9 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 27.11.2008 року) до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить розпорядження землями територіальної громади міста; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно п. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 27.11.2008 року) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом 1 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 27.11.2008 року) визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до п. 1 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 27.11.2008 року) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок; надання в користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Славутич" для експлуатації, обслуговування, реконструкції та будівництва бази відпочинку на Парковій дорозі, 3 у Дніпровському районі м. Києва погоджений Головним управлінням Держкомзему у місті Києві (висновок № 04-03-5/344 від 24.10.2008 року), Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації (висновки № 19-12972 від 09.11.2007 року, № 09-1472 від 07.02.2008 року), дочірнім підприємством "Інститут Генерального плану міста Києва" Київської міської державної адміністрації відкритим акціонерним товариством "Київпроект" (висновок № 3725 від 26.11.2007 року), Київською міською санепідемстанцією Міністерства охорони здоров'я України № 9499 від 16.11.2007 року (висновок № 2329 від 15.11.2007 року), Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (висновок № 05/1788 від 11.10.2007 року, Головним управлінням охорони культурно спадщини Київської міської державної адміністрації (лист № 7669 від 03.10.2007 року), Київським комунальним об'єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" Київської міської державної адміністрації (висновок № 148-2416 від 05.11.2007 року), Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації (висновок № 05-3712 від 15.10.2008 року).

Межі земельної ділянки погоджені на плані відведення відділом землевпорядкування Дніпровського району м. Києва.

У висновку № 3725 від 26.11.2007 року дочірнього підприємства "Інститут Генерального плану міста Києва" Київської міської державної адміністрації відкритого акціонерного товариства "Київпроект" зазначається про належність частини площі земельної ділянки, відносно якої розроблено проект землеустрою до території прибережної захисної смуги річки Дніпро.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 27.11.2008 року) до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Згідно п. 1, 4 ст. 59 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 27.11.2008 року) землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Пунктом 6 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 27.11.2008 року) розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).

Судами встановлено, що на час прийняття спірного рішення центральним органом виконавчої влади з питань водного господарства був визначений Державний комітет України по водному господарству, якому були підпорядковані відповідні територіальні управління та правонаступником якого є Державне агентство водних ресурсів України.

Як встановлено судами, перелік повноважень комітету відповідно до покладених на нього завдань визначало Положення про Державний комітет України по водному господарству, затверджене Указом Президента України від 14.07.2000 року № 898/2000 (898/2000) , яке не передбачало повноваження Державного комітету України по водному господарству на погодження проектів відведення земельних ділянок водного фонду.

Також не містила повноважень щодо погодження проектів відведення земельних ділянок водного фонду ст. 16 Водного кодексу України, яка визначала компетенцію спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань водного господарства.

Крім того, такі повноваження не були визначені і у Положенні про здійснення органами Держводгоспу України контролю за раціональним використанням, охороною та відтворенням водних ресурсів, затвердженого наказом Державного комітету України по водному господарству від 29.01.2011 № 20 (z0124-01) .

З урахуванням вищезазначеного суди дійшли висновку, що на момент прийняття спірного рішення не існувало відповідного нормативного акту, який би регулював порядок та процедуру погодження територіальними органами виконавчої влади з питань водного господарства таких проектів землеустрою.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суди встановили, що на момент прийняття спірного рішення у територіальних органів виконавчої влади з питань водного господарства були відсутні як правові підстави, так і визначені законодавством повноваження на погодження проектів землеустрою з відведення земель водного фонду.

Враховуючи положення ст.ст. 6, 8, 19 Конституції України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неможливість реалізації ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України у вказаній в позові частині. Постановою Кабінету Міністрів України № 677 від 26.05.2004 року (677-2004-п) було затверджено Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, відповідно до п. 9 якого (в редакції, чинній станом на 27.11.2008 року) проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.

Із вищезазначеного Порядку вбачається, що територіальний орган виконавчої влади з питань водного господарства не мав повноважень щодо погодження проектів відведення земельних ділянок водного фонду.

Крім того, як встановив місцевий господарський суд, ні прокурором, ні позивачем не зазначалось, яким саме органом з питань водного господарства мав бути погоджений вищезгаданий проект відведення земель.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (в редакції, чинній станом на 27.11.2008 року) обов'язковій державній експертизі підлягають, зокрема, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Згідно ч. 3 ст. 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" (в редакції, чинній станом на 27.11.2008 року) якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. У разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до висновку державної експертизи землевпорядної документації від 28.10.2008 року № 51/04-04 Головного управління Держкомзему у місті Києві проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в цілому відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам та правилам, оцінюється позитивно.

Водночас п. 10 зазначеного висновку запропоновано погодити проект землеустрою згідно ст. 123 Земельного кодексу України з державним комунальним підприємством "Плесо".

Судами встановлено, що державне комунальне підприємство "Плесо" створено рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 03.07.1995 року № 204, яким затверджено статут державного комунального підприємства "Плесо", пунктом 3.4 якого визначено предмет діяльності підприємства.

Статут державного комунального підприємства "Плесо" не містить даних про наявність у підприємства права здійснювати погодження проектів відведення земельних ділянок водного фонду.

З урахуванням наведеного суди дійшли висновку про те, що відсутність погодження проекту землеустрою відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Славутич" територіальним органом з питань водного господарства не може бути підставою для визнання спірного рішення недійсним.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що не було необхідним розроблення містобудівного обґрунтування до прийняття рішення Київської міської ради від 27.11.2008 року № 753/753 (ra0753023-08) , оскільки, з врахуванням приписів п. 34 ч. 1 ст. 26, ч. 5 ст. 16, ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п. м) ст. 9 Земельного кодексу України Київська міська рада при внесенні спірним рішенням змін до Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень у центральній частині міста, затверджених власним рішенням від 19.07.2005 року № 806/3381 (ra0806023-05) діяла на виконання власних повноважень з додержанням закону.

Відповідно до пп. "г" п. 2, п. 3 ст. 61 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 27.11.2008 року) у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Згідно п. 2 ст. 60 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 27.11.2008 року) прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Як зазначалось вище та встановлено судами попередніх інстанцій, п. 4.7 спірного рішення було вирішено частину земельної ділянки в межах прибережних захисних смуг використовувати без права будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних) відповідно до вимог статей 60, 61 Земельного кодексу України та статей 88, 89, 96 Водного кодексу України.

Тобто, Київська міська рада, приймаючи вказане рішення про надання земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю "Спортивно-оздоровча база відпочинку "Славутич" у користування, встановила відповідні обмеження згідно вимог законодавства.

Як зазначили суди, прокурором та позивачем прибережна захисна смуга, розмір якої визначений законодавством, помилково ототожнюється з усією земельною ділянкою розміром 3,45 га.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Частиною 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку, що висновок земельно-технічної експертизи (т. 3, а.с. 75-79) не може бути належним доказом у даній справі в розумінні ст.ст. 32, 34 ГПК України, оскільки він не містить даних щодо наявності або відсутності порушень закону Київською міською радою при прийнятті спірного рішення та не містить даних щодо порушень законодавства при укладенні оспорюваних договорів оренди земельних ділянок.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази в їх сукупності в порядку ст. 43 ГПК України місцевий господарський суд, з яким підставно погодилась і апеляційна інстанція, дійшов обгрунтованого висновку про відмову у позові.

Частиною 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 року у справі № 61/491 залишити без змін.