Львівська митниця звернулась до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будклас" та просила суд, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, стягнути з відповідача 5221,31 грн. пені за порушення строків виконання робіт, 4006,35 грн. пені за недотримання строків закінчення робіт, 7282,34 грн. 3% річних та 640,67 грн. інфляційних втрат, нарахованих від простроченої суми несвоєчасно освоєних коштів авансу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 252 від 11.11.2011 р. на проведення робіт з реконструкції пункту пропуску "Шегині" (т-1 а.с.21-24).

Відповідач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будклас" у відзиві на позов проти задоволення заявлених вимог заперечував, посилаючись на те, що:

- сума нарахованої позивачем пені за недотримання строків виконання робіт не підлягає стягненню, так як ТОВ "Будклас" не було здійснено затримки виконання грошового зобов'язання;

- до зобов'язань ТОВ "Будклас" відносилось виконання певних видів будівельних робіт, а не виконання грошових зобов'язань, а тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та індексу інфляції є неправомірними (т-1 а.с.83).

Рішенням господарського суду Львівської області від 11.09.2013 р. замінено Львівську митницю на її процесуального правонаступника - Львівську митницю Міндоходів. Збільшені позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 6 328,36 грн. 3% річних та 640,67 грн. інфляційних витрат. В іншій частині позову відмовлено.

При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що розраховуючи пеню від суми невиконаних робіт - 980 000,00 грн., позивачем не доведено, а з матеріалів справи не вбачається обов'язку підрядника виконати в липні 2012 року роботи на суму 980 000,00 грн. Поряд з тим, суд першої інстанції врахував, що мало місце продовження сторонами строків виконання робіт шляхом укладання додаткових угод із кінцевим терміном їх виконання до 16.11.2012 року. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування пені за порушення погоджених та змінених сторонами строків виконання робіт є необґрунтованим. В частині стягнення 3% річних від суми несвоєчасно використаного авансового платежу місцевий суд дійшов висновку, що днем початку їх нарахування має бути 21.07.2012 р., а не 14.07.2012 р., тому задовольнив позовні вимоги частково в сумі 6328,36 грн. Втрати від інфляції задоволені повністю в сумі 640,67 грн. (т-2 а.с.41-45).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 р. рішення господарського суду Львівської області від 11.09.2013 р. скасовано, прийнято нове, яким позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 528,52 грн. пені. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т-2 а.с.77-84).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність нарахування пені в сумі 4 006,36 грн. за період з 17.11.2012 р. по 28.11.2012 р. за порушення строків закінчення робіт на суму 75 196,28 грн. За висновком суду апеляційної інстанції відсутні й підстави для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних витрат, оскільки вони фактично заявлені позивачем не за несвоєчасне повернення авансового платежу, а за несвоєчасне його використання. Проте, за умовами договору та чинним законодавством не передбачено сплату річних та витрат від інфляції несвоєчасне використання авансового платежу.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, позивач - Львівська митниця Міндоходів звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить скасувати прийняті у справі судові акти, прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (т-2 а.с.94-97).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Під час вирішення спору по суті та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

11.11.2011р. між сторонами у справі укладено договір підряду № 252 на проведення робіт з реконструкції пункту пропуску "Шегині", за умовами якого відповідач (підрядник) зобов'язується відповідно до проектної документації та умов цього договору виконати до 19.12.2011 р. роботи з реконструкції пункту пропуску "Шегині" у відповідності з календарним графіком, а позивач (замовник) прийняти і оплатити такі роботи.

Ціна договору становить 5 095 620,00 грн. (п.3.1).

Пунктом 4.1.1 договору передбачено перерахування замовником авансу в розмірі 30% вартості річного обсягу робіт для цілей визначених у пункті 4.1.2. цього договору.

Відповідно до п.4.1.2 договору підрядник зобов'язується використати одержаний аванс на придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів протягом одного місяця з дня надходження коштів на рахунок підрядника.

Підрядник протягом 10 днів з дня надходження коштів як попередньої оплати підтверджує їх використання згідно з проміжним актом - звітом та актом приймання-передачі про використані за призначенням товари. Невикористані після місячного терміну суми авансу протягом 5 (п'яти) робочих днів повертаються на розрахунковий рахунок замовника.

Згідно з пунктом 7.2 договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при виконанні робіт за бюджетні кошти підрядник сплачує замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі, зазначеному у п.7.3, а у разі неповернення попередньої оплати у строки та порядку визначеному пунктом 4.1.2 договору, підрядник, крім сплати штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції, а також 5% річних від простроченої суми.

Відповідно до п.7.3.1 договору при затримці або недотриманні строків виконання робіт згідно з календарним графіком з вини підрядника, початку та закінчення виконання робіт згідно з умовами договору, підрядник сплачує замовнику пеню, розмір якої обчислюється від суми невиконаних в строк робіт, визначеної з урахуванням офіційного рівня інфляції, з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договір набирає чинності з моменту підписання його підрядником та замовником і діє до 31.12.2011 р., але у всякому випадку до повного виконання договірних зобов'язань ( п.10.1).

Сторонами був затверджений календарний графік виконання робіт на листопад-грудень 2011 р. (т-1 а.с.25) та договірна ціна в сумі 5 095 620,00 грн. (т-1 а.с.26) по об'єкту "Реконструкція пішохідного переходу міжнародного автомобільного пункту пропуску "Шегині".

У подальшому до договору № 252 від 11.11.2011 р. вносились зміни шляхом підписання додаткових угод, якими сторони подовжували строки виконання робіт, а саме: додатковою угодою № 1 від 30.12.2011 р. (т.-1 а.с.31-32) подовжено строк виконання робіт до 25.05.2012 р.; додатковою угодою № 2 від 08.06.2012 р.(т-1, а.с.27-28) - до 30.09.2012 р.; додатковою угодою № 5 від 30.10.2012 р. (т-2, а.с.72) - до 16.11.2012 р.

Платіжним дорученням № 3772 від 13.06.2012 р. позивач перерахував відповідачу кошти в сумі 1 528 686,00 грн., як авансовий платіж на матеріали за договором № 252 від 11.11.2011 р.(т-1, а.с.18).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на порушення відповідачем умов договору, що полягає у несвоєчасному освоєнні авансового платежу, недотриманні строків виконання робіт у липні 2012 р. згідно із календарним графіком.

Судами правильно визначено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Так, відповідно до частини першої ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Зазначений договір, в силу ст. ст. 173- 175 ГК України, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) , що визначено ст. 175 ГК України.

В силу ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч.7 ст. 193 ГК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Судами встановлено, що додатковою угодою № 2 від 08.06.2012 року строк виконання робіт подовжено до 30.09.2012 р. і укладено графік виконання робіт на червень - вересень 2012 р., згідно з яким відповідач зобов'язався протягом липня 2012 року завершити наступні роботи:

п.3. Навіс над смугами руху пішоходів № 2 по ГП; - кошторисна вартість робіт 40 600 грн.;

п.7. Зовнішні мережі каналізації; - кошторисна вартість робіт 16500 грн.

п.8.Зовнішні мережі газопостачання - кошторисна вартість робіт 23 500 грн.

п.9. Зовнішнє освітлення - кошторисна вартість робіт 18 600 грн.

Також у липні 2012 р. відповідач мав частково виконати роботи з будівництва будівлі службово-виробничого приміщення (п.2), додаткові роботи (п.4), зовнішні мережі водопостачання (п.6), вертикальне планування (п.11).

В порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України відповідач не надав суду доказів виконання ним названих робіт в липні 2012 р.

Однією з позовних вимог є стягнення з відповідача пені в сумі 5221,31 грн., нарахованої за період з 01.08.2012 р. по 13.08.2012 р. на підставі п.7.3.1 договору за невиконання робіт в липні 2012 р. на загальну суму 980 000 грн.

Проте судом апеляційної інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що згідно календарного графіку виконання робіт (т-1, а.с.30) на відповідача покладено обов'язок виконати у липні 2012 р. роботи на суму 99200,0 грн. (пункти 3, 7,8,9 графіку). Стосовно ж інших робіт, визначених вказаним графіком (пункти 2, 4, 6, 11 графіку), то їх загальна вартість та термін їх виконання визначено так: упродовж червня-серпня 2012 р., тобто без встановлення конкретного обсягу робіт та суми, на яку вони мали бути виконані безпосередньо у липні 2012 р.

Оскільки сторона несе відповідальність за порушення встановлених у договорі строків виконання конкретних робіт і на конкретну суму, обумовлену договором, а позивач не надав доказів на підтвердження невиконання відповідачем у липні 2012 р. робіт саме на суму 980 000,0 грн., то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що за несвоєчасне виконання робіт в липні 2012 р. до стягнення підлягає пеня лише в сумі 528,52 грн., нарахованої від суми 99200,0 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені в сумі 4006,36 грн. за період з 17.11.2012р. по 28.11.2012р., нарахованої за порушення строків закінчення виконання робіт на суму 75 196,28 грн. ( т-1, а.с.61), суди двох інстанцій виходили з відсутності доказів (актів, довідок тощо), які б підтверджували виконання відповідачем робіт на суму 75196,28 грн. поза межами строку, встановленого додатковою угодою № 5 від 30.10.2012 року (16.11.2012 р.).

Оскільки сторони неодноразово подовжували строки виконання робіт шляхом укладення додаткових угод та графіків їх виконання і позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем строків закінчення виконання робіт саме на 75 196,28 грн., то колегія суддів погоджується з висновком судів про відсутність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача пені в сумі 4006,36 грн., нарахованої за період з 17.11.2012 р. по 28.11.2012 р.

Стосовно викладених у касаційній скарзі доводів про неправильне застосування судом апеляційної інстанції умов договору та ст. 625 ЦК України під час розгляду вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за невчасне освоєння авансу в сумі 1 528 686 грн., то колегія суддів вважає їх помилковими з наступних підстав.

За умовами п.4.1.1 та п.4.1.2 договору позивач сплачує відповідачу аванс, який останній зобов'язується використати на придбання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів упродовж одного місяця з дня їх надходження; невикористані після місячного терміну суми авансу протягом 5-ти робочих днів повертаються замовнику.

У п.7.2 договору сторони встановили, що у разі неповернення попередньої оплати у строки та порядку визначеному пунктом 4.1.2 договору, підрядник, крім сплати штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції, а також 5% річних від простроченої суми.

На виконання умов договору позивач 13.06.2012 р. перерахував відповідачу авансовий платіж в сумі 1 528 686,00 грн. Оскільки аванс не було використано у встановлений договором місячний термін, а саме до 14.07.2012 р., позивач вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити йому 7282,34 грн. 3% річних, які нараховані за період з 14.07.2012 р. по 28.09.2012 р. від вчасно неосвоєного авансу в сумі 1 528 686 грн., а також 640,67 грн. втрат від інфляції за період з 21.07.2012 р. по 28.09.2012 р., що також нараховані від суми вчасно неосвоєного авансу.

Як з'ясовано судами, позивач не вимагає повернення авансу, оскільки він був використаний відповідачем пізніше, - у вересні 2012 р.

Частиною 2 ст. 625 ЦК встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовий аналіз умов договору, з урахуванням положень та ст. 625 ЦК України, доводить, що суми процентів та інфляційних нарахувань є складовою загальної суми боргу, а підставою для їх нарахування є прострочення виконання грошового зобов'язання.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, умовами договору визначено, що наслідком несвоєчасного використання авансу є його повернення, а наслідком несвоєчасного повернення - є повернення суми невикористаного авансового платежу з врахуванням річних та інфляційних втрат.

Однак суми 3% річних та інфляційні втрати позивачем заявлені до стягнення не за несвоєчасне повернення авансу, а за його освоєння (використання) поза межами місячного терміну. Оскільки умовами договору не передбачений такий вид відповідальності як сплата річних та інфляційних за несвоєчасне освоєння (використання) авансу, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача річних та інфляційних витрат.

За таких обставин, підстави для зміни чи скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 р., якою скасовано рішення господарського суду Львівської області від 11.09.2013 р., відсутні.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, колегія суддів

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.12.2013 р. у справі № 914/5/13 господарського суду Львівської області залишити без змін, а касаційну скаргу Львівської митниці Міндоходів - без задоволення.