ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2014 року Справа № 920/798/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Козир Т.П. суддів Губенко Н.М. Іванової Л.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення від та на постанову від господарського суду Сумської області 16.07.2013 Харківського апеляційного господарського суду 20.11.2013 у справі господарського суду № 920/798/13 Сумської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 38 159,90 грн. у судовому засіданні взяли участь представники:- позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача ОСОБА_5;
ВСТАНОВИВ:
16.05.2013 Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулось до господарського суду Сумської області із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за оренду нерухомого майна, комунальним та експлуатаційним витратам у сумі 37 261,17 грн., пені у сумі 525, 34 грн., пені за порушення умови договору щодо страхування майна у сумі 268, 32 грн., 3% річних у сумі 105,07 грн.
Рішенням господарського суду Сумської області від 16.07.2013 у справі № 920/798/13 (суддя Соп'яненко О.Ю.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.11.2013 (колегія суддів у складі: Сіверін В.І. - головуючий суддя, судді Терещенко О.І., Тихий П.В.), позов задоволено частково; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Сумської філії 525, 34 грн. пені, 268, 32 грн. пені за порушення умови договору щодо страхування майна, 105, 07 грн. 3% річних; в частині стягнення 11 405, 00 грн. провадження у справі припинено; в іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 16.07.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.11.2013 у справі № 920/798/13 в частині відмови у стягненні заборгованості по орендній платі та витрат на утримання майна у розмірі 8 507, 58 грн., та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути зазначену заборгованість.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи у стягненні 25 861, 53 грн. суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем до надходження позовної заяви до господарського суду Сумської області 03.05.2013 сплачено 25 861, 53 грн.; припиняючи провадження в частині стягнення 11 405, 00 грн. на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України суди попередніх інстанцій виходили з того, що сума боргу в розмірі 11 405, 00 грн. відповідачем сплачена після порушення провадження у справі - 01.07.2013.
Вищий господарський суд України не може погодитися із даними висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що вони ґрунтуються на неповному дослідженні всіх обставин справи, з огляду на таке.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що у відповідача утворилась заборгованість по сплаті орендної плати та витратам на утримання майна за січень - березень 2013 року у розмірі 37 261, 17 грн., що підтверджується виставленими рахунками, розрахунком орендної плати, комунальних та експлуатаційних послуг.
Відповідно до заяви про уточнення позовних вимог від 25.06.2013 заборгованість Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за надані в оренду приміщення станом на 01.01.2013 (за жовтень-грудень 2012 року) складала 20 789, 90 грн.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 03.05.2013 відповідач перерахував позивачу 25 861, 53 грн. (платіжне доручення № 115) та 01.07.2013 - 11 405, 00 грн. (платіжне доручення № 117).
Позивач як у суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції зазначав, що оскільки у графі "Призначення платежу" платіжних доручень не зазначено рахунків, за якими проводилась оплата, сплачені кошти були зараховані в рахунок заборгованості, яка утворилась за жовтень-грудень 2012 року.
Відповідно до приписів п. 3.8. Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженою постановою Правління Національного Банку України від 21.01.2004 № 22 (z0377-04) , реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
Згідно з ч. 5 ст. 51 Закону України "Про банки та банківську діяльність", платіжні інструменти (платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення) мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.
Питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому надані послуги чи товар, має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої (заборгованості), що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
З огляду на наведене, оскільки умовами договору сторони не врегулювали порядок зарахування коштів у разі не зазначення періоду, за який здійснюється оплата, за позивачем закріплене право спрямувати кошти, які сплачуються відповідачем без чіткого зазначення призначення платежу, в першу чергу на погашення боргу, який виник раніше.
У даному випадку, відповідач в платіжних документах не зазначав конкретний період, за який вноситься плата, а тому позивач міг здійснити зарахування цих платежів в рахунок погашення заборгованості за минулий період, що не визначений позивачем у даній справі як спірний.
Однак, попередніми інстанціями в порушення приписів ст. 43 ГПК України не було досліджено вищевказаних обставин, зокрема, не з'ясовано дійсних обсягів здійснених у відповідні періоди розрахунків, не встановлено в погашення яких виставлених до оплати рахунків відповідачем перераховувались грошові кошти, а також не надано правової оцінки документам первинного бухгалтерського обліку, які б підтверджували правомірність або безпідставність зарахування позивачем сплачених відповідачем грошових коштів в рахунок боргу за минулі періоди, ніж спірний у даній справі, якщо таке зарахування мало місце.
Дослідження вказаних питань має важливе значення для правильного вирішення спору між сторонами у даній справі, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення, оскільки впливає на визначення розміру дійсної суми боргу відповідача перед позивачем.
Крім того, статтею 84 ГПК України передбачено, що у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) ).
Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції не навів правового обґрунтування чому не взято до уваги судом як доказ надсилання рахунків № 28 від 31.01.2013, № 598107/13-111 від 28.02.2013, № 205 від 31.03.2013 списки згрупованих відправлень. До того ж, як вбачається з матеріалів справи відповідачем не надано будь-яких доказів неотримання зазначених рахунків, зокрема довідки з відділення поштового зв'язку.
В свою чергу, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не усунув порушення допущені місцевим господарським судом, що свідчить про неповне дослідження судами обох інстанцій обставин справи.
Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.
Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" задовольнити частково.
Скасувати рішення господарського суду Сумської області від 16.07.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.11.2013 у справі № 920/798/13.
Справу № 920/798/13 направити на новий розгляд до господарського суду Сумської області.
Головуючий суддя
Судді
Т.П. КОЗИР
Н.М. ГУБЕНКО
Л.Б. ІВАНОВА