Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Прикарпатське монтажно-налагоджувальне управління" на ухвалу від 05.11.2013 господарський суд Львівської області та постанову від 16.12.2013 Львівського апеляційного господарського суду у справі № 5015/4299/12 господарського суду Львівської області за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.П.С.", м. Львів (голова комітету кредиторів) про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Прикарпатське монтажно-налагоджувальне управління", м. Львів розпорядник майна Бурма С.В., м. Чернівці за участю 1. Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції 2. Філії 14 приватного підприємства "Нива-В.Ш.", м. Львів 3. гр. ОСОБА_5, м. Львів представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 15.10.2012 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "В.І.П.С." порушено провадження у справі № 5015/4299/12 про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Прикарпатське монтажно-налагоджувальне управління".

Ухвалою господарського суду Львівської області від 27.03.2013 за результатами підготовчого засідання визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора до боржника, введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядника майна та інше.

23.05.2013 до суду першої інстанції надійшла заява розпорядника майна арбітражного керуючого Бурми С.В. про визнання недійсним правочинів з відчуження майна боржника, а саме: прилюдних торгів від 29.03.2013 (протокол № 1412526-1) з реалізації у виконавчому провадженні нерухомого майна боржника (згідно переліку) на користь гр. ОСОБА_5, а також відповідний акт державного виконавця від 24.04.2013. Заява обґрунтована тим, що спірне майно, яке фактично є єдиним джерелом для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство, було реалізовано органом державної виконавчої служби без дозволу господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, та за заниженою ціною. В якості підстав для визнання недійсним спірного правочину заявник послався на положення ст.ст. 19, 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI (4212-17) , далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Львівської області від 05.11.2013 (суддя Цікало А.І.) у задоволенні заяви розпорядника майна про визнання недійсними правочинів відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.12.2013 (судді: Мирутенко О.Л. - головуючий, Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М.) вказану ухвалу залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, боржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про визнання недійсними правочинів щодо відчуження майна боржника. Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 19, 20 Закону про банкрутство.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, справа про банкрутство "Прикарпатське монтажно-налагоджувальне управління" була порушена 15.10.2012 та на даний час перебуває у процедурі розпорядження майном на стадії попереднього засідання.

З січня 2012 року на виконанні Личаківського ВДВС Львівського МУЮ перебувало виконавче провадження з примусового виконання судового рішення про стягнення з боржника на користь гр. ОСОБА_8 заборгованості по виплаті заробітної плати в сумі 221 238 грн.

27.04.2012 державним виконавцем у межах вказаного виконавчого провадження складений акт опису та арешту нерухомого майна боржника - комплексу будівель і споруд по вул. Січових Стрільців, 21 у м. Борислав Львівської області, яке у подальшому було оцінено у 389 244 грн.

29.03.2013, тобто вже після порушення справи про банкрутство боржника, були поведені прилюдні торги з реалізації арештованого державним виконавцем нерухомого майна боржника, оформлені протоколом № 1412526-1, на яких майно боржника було відчужено на користь гр. ОСОБА_5 за ціною 196 000 грн.

За результатами проведених торгів державним виконавцем Личаківського ВДВС Львівського МУЮ 24.04.2013 складений акт про реалізацію арештованого майна.

Відмовляючи у задоволенні заяви розпорядника майна про визнання правочинів недійсними, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні прилюдні торги з реалізації майна боржника були проведенні з дотриманням норм чинного законодавства. Також суди зазначили, що реалізація майна в межах виконавчого провадження не є правочином боржника, тому відсутні підстави для застосування у цьому випадку положень ст. 20 Закону про банкрутство.

Проте такі висновки судів не можна визнати законними та обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство (2343-12) положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, після 19.01.2013 реалізація майна боржника у всіх без виключення справах про банкрутство відбувається за правилами нової редакції Закону про банкрутство (2343-12) .

Одночасно це передбачає також і застосування інших положень Закону про банкрутство (2343-12) , які безпосередньо стосуються процедури реалізації майна боржника.

Так, згідно з ч. 5 ст. 19 Закону про банкрутство звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.

У даному випадку реалізація майна боржника з метою погашення заборгованості боржника, на яку не розповсюджується дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, здійснювалася вже після порушення провадження у справі про банкрутство. Проте судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень не було з'ясовано, чи передувало реалізації майна боржника у межах виконавчого провадження винесення відповідної ухвали господарського суду у справі про банкрутство.

Суди попередніх інстанцій також не звернули уваги та не надали оцінки тій обставині, що нерухоме майно боржника, оцінене у 389 244 грн., було реалізовано усього за 196 000 грн., тобто за ціною, значно меншою його оціночної вартості. При цьому розпорядник майна у своїй заяви вказував, що спірне нерухоме майно є єдиним джерелом погашення вимог кредиторів у справі про банкрутство.

Вищезазначені обставини свідчать про наявність правових підстав для визнання недійсними правочинів боржника за правилами ст. 20 Закону про банкрутство.

При цьому колегія суддів зазначає, що в силу статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" при здійсненні виконавчого провадження орган державної виконавчої служби наділяється повноваженнями щодо управління та розпорядження майном боржника, який є стороною виконавчого провадження (накладення арешту на майно боржника, опечатування, вилучення, передача майна на зберігання, реалізація його в установленому законодавством порядку тощо).

Отже, здійснюючи надані чинним законодавством повноваження органу примусового стягнення, при реалізації майна у виконавчому провадженні державна виконавча служба діє від імені власника майна - боржника, тобто має місце представництво на підставі закону (ст.ст. 237, 242 Цивільного кодексу України).

У зв'язку з чим у цьому випадку правочин вчинюється саме боржником, від імені якого діє орган державної виконавчої служби.

Вищезазначеним спростовуються висновки судів попередніх інстанцій про те, що реалізація державною виконавчою службою майна у виконавчому провадженні не є правочином боржника.

Також необхідно зазначити, що відчуження майна боржника у виконавчому провадженні було здійснено з метою погашення заборгованості боржника перед стягувачем - гр. ОСОБА_8 Отже, одночасно з визнанням недійсним правочину з відчуження майна боржника спростуванню у порядку ст. 20 Закону про банкрутство підлягає і майнова дія щодо погашення вимог стягувача у виконавчому провадженні. Метою таких дій (визнання недійсним правочину та спростування майнової дії) є повернення як відчуженого майна, так і грошових коштів у ліквідаційну масу у справі про банкрутство.

У силу встановлених меж перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноважень останнього (ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України), суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути допущені порушення та прийняти рішення по суті справи.

У зв'язку з чим ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм ст.ст. 47, 43 ГПК України (1798-12) , з передачею справи в частині розгляду заяви розпорядника майна про визнання недійсними правочинів на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суду необхідно врахувати викладене, дослідити правомірність дій щодо примусової реалізації майна боржника, а також наявність правових підстав для визнання недійсними правочину та спростування майнових дій боржника і вирішити справу у відповідній частині згідно з вимогами чинного законодавства.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 19, 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 237, 242 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", ст. ст. 43, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Прикарпатське монтажно-налагоджувальне управління" задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду Львівської області від 05.11.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду 16.12.2013 у справі № 5015/4299/12 скасувати.

3. Справу № 5015/4299/12 у частині розгляду заяви розпорядника майна арбітражного керуючого Бурми С.В. про визнання недійсними правочинів передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.