розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Будіндустрія" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.11.2013 року у справі № 904/4670/13 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий комплекс "Укрсолод" до Приватного акціонерного товариства "Будіндустрія" про усунення перешкод у користуванні майном,

за участю представників:

Позивача: Шмельова І.К., дов. б/н від 08.01.2014 року,

Відповідача: не з'явився.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничий комплекс "Укрсолод" (далі - ТОВ "Укрсолод", Позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Будіндустрія" (далі - ПАТ "Будіндустрія", Відповідач) про усунення перешкоди у користуванні майном - земельною ділянкою площею 2550 кв.м., яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с. Партизанське, вул. Леніна, 25, щодо якого встановлений земельний сервітут, шляхом спонукання Відповідача забезпечити безперешкодний доступ представникам і співробітникам Позивача та/або його автотранспорту, та/або працівникам спеціалізованих підприємств газового господарства, та/або автотранспорту працівників спеціалізованих підприємств газового господарства до газопроводу середнього тиску, який розташований на вказаній земельній ділянці і належить ТОВ "Укрсолод", з метою його встановлення, експлуатації, обслуговування та ремонту, а також шляхом заборони Відповідачу встановлювати будь-які обмеження у використанні під'їзних шляхів представникам і співробітникам Позивача та/або його автотранспорту, та/або працівникам спеціалізованих підприємств газового господарства, та/або автотранспорту працівників спеціалізованих підприємств газового господарства до газопроводу середнього тиску, який розташований на вказаній земельній ділянці і належить ТОВ "Укрсолод", з метою його встановлення, експлуатації, обслуговування та ремонту.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2013 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.11.2013 року, позов ТОВ "Укрсолод" задоволено повністю.

У поданій касаційній скарзі, Відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і, зокрема, ст.ст. 98, 100, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ), ст.ст. 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким у позові ТОВ "Укрсолод" відмовити повністю.

Позивач, у своєму письмовому відзиві на касаційну скаргу, вважав доводи та вимоги, викладені у касаційній скарзі, необґрунтованими, у зв'язку з чим, просив постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін, а касаційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Заслухавши пояснення представника Позивача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2012 року у справі № 10/5005/6474/2012, яке набрало законної сили, встановлено земельний сервітут на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпропетровський район, с. Партизанське, вул. Леніна, 25 і перебуває в користуванні ПАТ "Будіндустрія" на користь ТОВ "Виробничий комплекс "Укрсолод", та визначено його істотні умови, а саме: вид сервітуту - право встановлення, експлуатації, обслуговування та ремонту належного ТОВ "Виробничий комплекс "Укрсолод" газопроводу середнього тиску; строк сервітуту - безстроковий; площа, на яку поширюється земельний сервітут - 2550 кв.м.; межі сервітуту - згідно з кадастровим планом земельної ділянки, користувачем якої є ПАТ "Будіндустрія"; плата за встановлення та користування сервітутом - в розмірі 500 грн. щомісячно до 10-го числа місяця, наступного за звітним; у випадку невиконання або неналежного виконання ПАТ "Будіндустрія" своїх зобов'язань ТОВ "Укрсолод" має право призупинити здійснення плати за сервітутне користування.

Предметом спору у даній справі є вимоги ТОВ "Укрсолод" про усунення з боку ПАТ "Будіндустрія" перешкод у користуванні майном - земельною ділянкою площею 2550 кв.м., яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с. Партизанське, вул. Леніна, 25, щодо якого встановлений земельний сервітут, шляхом спонукання Відповідача забезпечити безперешкодний доступ представникам і співробітникам Позивача та/або його автотранспорту, та/або працівникам спеціалізованих підприємств газового господарства, та/або автотранспорту працівників спеціалізованих підприємств газового господарства до газопроводу середнього тиску, який розташований на вказаній земельній ділянці і належить ТОВ "Укрсолод", з метою його встановлення, експлуатації, обслуговування та ремонту, а також шляхом заборони Відповідачу встановлювати будь-які обмеження у використанні під'їзних шляхів представникам і співробітникам Позивача та/або його автотранспорту, та/або працівникам спеціалізованих підприємств газового господарства, та/або автотранспорту працівників спеціалізованих підприємств газового господарства до газопроводу середнього тиску, який розташований на вказаній земельній ділянці і належить ТОВ "Укрсолод", з метою його встановлення, експлуатації, обслуговування та ремонту, з посиланням на положення ст.ст. 321, 391, 395, 396, 401 ЦК України, ст.ст. 98, 152 ЗК України, і те, що Відповідач перешкоджає йому у здійсненні, експлуатації, обслуговуванню та ремонту газопроводу, який знаходиться на вказаній земельній ділянці.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, з посиланням на положення ст.ст. 386, 391, 395, 401 ЦК України, ст.ст. 98, 152 ЗК України, і те, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2012 року у справі № 10/5005/6474/2012 було встановлено земельний сервітут на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпропетровський район, с. Партизанське, вул. Леніна, 25, та перебуває в користуванні ПАТ "Будіндустрія", на користь ТОВ "Укрсолод", з визначенням у рішенні істотних умов такого сервітуту, дійшов висновку про те, що не визнання Відповідачем земельного сервітуту є порушенням прав Позивача, яке підлягає захисту шляхом усунення перешкод у користуванням майном, у зв'язку з чим, визнав позовні вимоги ТОВ "Укрсолод" обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Згідно ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України, підставами для скасування чи зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо, зокрема, господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Однак, оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам у повній мірі не відповідають.

Так, відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України, право приватної власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Водночас, згідно ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Крім того, відповідно до п. 2 ст. 395 ЦК України, одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут). За своїм змістом сервітут є правом на чужу річ і його сутність полягає у обмеженому користуванні чужою річчю у межах та спосіб встановлених законом чи договором між сервітуарієм та власником речі.

При цьому, статтею 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Отже, сервітут - це право обмеженого користування чужим майном. Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом. Таким чином, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у тому числі й у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном - сервітуту.

Також, статтею 404 ЦК України визначено правові підстави права користування чужою земельною ділянкою, а саме, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Спеціальні норми стосовно об'єкта сервітуту, такого, як земельна ділянка, викладені у ЗК України (2768-14) .

Зокрема, згідно ст. 98 ЗК України, зміст права земельного сервітуту полягає в тому, що власник (користувач) однієї земельної ділянки має право на обмежене користування суміжною земельною ділянкою з метою усунення недоліків своєї ділянки.

При цьому, статтею 99 вказаного Кодексу передбачено такі види права земельного сервітуту, зокрема, як право проходу, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху та інші земельні сервітути. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, що потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом. Він повинен звернутися до власника (користувача) суміжної ділянки за дозволом на обмежене постійне або тимчасове користування цією ділянкою в рамках конкретного земельного сервітуту.

Відповідно до приписів статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Зі змісту вказаної статі вбачається, що встановлення сервітуту здійснюється у таких правових формах, як договір, закон, заповіт або рішення суду. При чому, цей перелік є вичерпним.

Отже, судове рішення є окремою формою сервітуту. При цьому, підставою для такої форми сервітуту є відсутність домовленості сторін.

Вказане кореспондується і зі статтею 100 ЗК України, відповідно до якої, власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку. Особа, яка вимагає встановлення сервітуту має право звернутися з позовною заявою, якщо не було досягнуто домовленості щодо встановлення сервітуту та його умов. При цьому, така особа має довести, що нормальне господарське використання його земельної ділянки або іншої нерухомості неможливо без обтяження сервітутом чужого нерухомого майна.

Тобто, необхідною умовою в даному випадку є те, що задоволення потреб сервітурія неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

Як зазначалось вище, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2012 року у справі № 10/5005/6474/2012, яке набрало законної сили, встановлено земельний сервітут на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., Дніпропетровський район, с. Партизанське, вул. Леніна, 25 і перебуває в користуванні ПАТ "Будіндустрія" на користь ТОВ "Виробничий комплекс "Укрсолод", та визначено його істотні умови.

У зв'язку з цим, приймаючи рішення у даній справі про задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном, щодо якого встановлений сервітут - земельною ділянкою площею 2550 кв.м. за згаданою вище адресою, суд першої інстанції, фактично, як на підставу такого, вказав тільки на наявність судового рішення у справі № 10/5005/6474/2012, про необхідність виконання якого Позивач поінформував Відповідача у своєму листі за № 29 від 27.03.2013 року.

Однак, при цьому, суд першої інстанції, в порушення вимог ст.ст. 43, 84 ГПК України, не з'ясував та не обґрунтував належним чином - у чому саме полягали дії Відповідача у вчиненні Позивачу перешкод в користуванні його майном саме після встановлення судовим рішенням земельного сервітуту і на підставі яких доказів таке підтверджується, як і не з'ясовував у повній мірі обставин щодо державної реєстрації вказаного земельного сервітуту відповідно до положень чинного законодавства.

Водночас, суд першої інстанції посилаючись на припис № 7/4/487 від 07.02.2012 року та складені відповідно до нього акти, як на докази, що підтверджують наявність перешкод у користуванні земельною ділянкою для обслуговування газопроводу, також, в порушення приписів ст.ст. 34, 38 і 43 ГПК України, не приділив належної уваги тій обставині, що вказаний припис і відповідні акти були складені до винесення рішення про встановлення сервітуту, а тому, з огляду на предмет спору, не можуть вважатись належними і допустимими доказами, для їх подальшої оцінки, у даній справі.

Разом з тим, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, та залишаючи його без змін, суд апеляційної інстанції, який, відповідно до положень ст.ст. 99 та 101, 111-12 ГПК України, під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, в порушення вимог ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) , щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 ГПК України, стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, також не приділив у повній мірі уваги вимогам вищезазначених норм матеріального права та обставинам, які мають значення для правильного вирішення даної справи і, зокрема, щодо наявності (чи відсутності) обставин про вчинення Відповідачем перешкод у користуванні земельною ділянкою щодо якої встановлено земельний сервітут.

Крім того, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції посилався, зокрема, і на те, що земельний сервітут було встановлено не договором, а за рішенням суду, не врахувавши при цьому у повній мірі положень ст. 100 ЗК України, у зв'язку з чим, передчасно та помилково дійшов висновку про те, що доводи Відповідача щодо обов'язковості державної реєстрації земельного сервітуту, в даному випадку не ґрунтуються на законі.

Між тим, згідно приписів ч. 1 ст. 111-10 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню повністю, а справа - її направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, а у випадку необхідності - витребувати ще й належні докази по справі, встановивши при цьому фактичні обставини справи та з'ясувавши підстави виникнення спору, дійсні права і обов'язки сторін, а також правовідносини, що виникли між сторонами і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.