головуючого судді Кота О.В. суддів: Попікової О.В. (доповідач у справі) Саранюка В.І. за участю представників: від позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) від відповідача: не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.11.2013 р. у справі № 918/1471/13 господарського суду Рівненської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Орія" до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Дубенська ДЕД" про стягнення 16 814,39 грн. заборгованості.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Орія" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в особі філії "Дубенська ДЕД" про стягнення 16 814,39 грн., з яких: 15 170,00 грн. основного боргу, 1 150,64 грн. пені, 493,75 грн. відсотків річних.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 08.10.2013 р. (суддя Андрійчук О.В.) позов задоволено частково; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 15 170,00 грн. основного боргу, 493,75 грн. трьох процентів річних, 1 602,82 грн. судового збору, 465,80 грн. витрат на послуги адвоката; у задоволенні позовних вимог про стягнення 1 150,64 грн. пені відмовлено.

Рішення місцевого суду обґрунтовано приписами статей 258, 267, 525, 530, 610 - 612, 625, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, статей 193, 218, 230, 232, 265 Господарського кодексу України, з огляду на встановлення факту порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати товару, отриманого від позивача за договором поставки від 25.06.2012 р. № 2506/1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, суд виходив з того, що позивач звернувся із вказаною вимогою з пропуском строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем. Окрім цього суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати з оплати адвокатських послуг у розмірі 2 000,00 грн. є неспіврозмірними та завищеними порівняно з ціною позову.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.07.2013 р. (головуючий суддя Юрчук М.І., судді Василишин А.Р., Мельник О.В.) рішення господарського суду Рівненської області від 08.10.2013 р. скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 15 170,00 грн. основного боргу, 945,02 грн. пені, 493,75 грн. трьох процентів річних, 1 699,34 грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 1 975,40 грн. витрат на послуги адвоката, 849,62 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Задовольняючи позов у частині стягнення пені в розмірі 945,02 грн., нарахованої за період з 20.09.2012 р. по 18.02.2013 р., суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач у цій частині позовних вимог звернувся до суду в межах строку позовної давності. Крім того апеляційний суд встановив, що витрати позивача на оплату послуг адвоката є співрозмірними, а тому підлягають частковому стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Не погодившись з постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, статті 232 Господарського кодексу України, статті 258 Цивільного кодексу України, а також на неправомірне застосування апеляційним судом положень пункту 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) . При цьому скаржник наголошує на безпідставності стягнення апеляційною інстанцією пені у розмірі 945,02 грн., з огляду на пропуск позовної давності в цій частині позовних вимог. Крім того скаржник зазначає про необґрунтованість висновку апеляційного суду стосовно стягнення з нього на користь позивача витрат з оплати адвокатських послуг у розмірі 1 975,40 грн.

Від ТОВ "Орія" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач заперечив проти вимог скаржника та просив оскаржувану постанову залишити без змін з мотивів, у ній викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 25.06.2012 р. між ТОВ "Орія" (продавець) та ДП "Рівненський облавтодор" в особі філії "Дубенська ДЕД" (покупець) укладено договір поставки № 2506/1 (далі - договір), у відповідності до умов якого продавець зобов'язався передати покупцю у власність товар, а останній зобов'язався прийняти його та оплатити.

Згідно з підпунктом 2.1. пункту 2, підпункту 4.1. пункту 4 договору найменування та кількість товару, а також ціна за одиницю товару і загальна вартість окремої партії вказуються у накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Покупець проводить 100-відсоткову попередню оплату за товар або за усною домовленістю не пізніше чим через 7 банківських днів після отримання товару (підпункт 4.2. пункту 4 договору).

Позивач на виконання умов договору поставки від 25.06.2012 р. № 2506/1 передав відповідачу товар (бордюр дорожній) на загальну суму 35 670,00 грн., що підтверджується видатковою накладною від 27.06.2012 р. № 12 (на суму 6 960,00 грн.) та видатковою накладною від 08.08.2012 р. № 22 (на суму 28 710,00 грн.), підписаними сторонами без будь-яких заперечень і зауважень а також довіреностями від 25.06.2012 р. № 143, від 30.07.2012 р. № 164, виданими на отримання вказаного товару.

Зобов'язанням, згідно статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказані норми кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.

Договір, згідно статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Із встановлених судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором поставки від 25.06.2012 р. № 2506/1 не сплатив у повному обсязі вартість товару, поставленого позивачем за видатковою накладною від 08.08.2012 р. № 22, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в розмірі 15 170,00 грн., що відповідачем не спростовано належним чином.

За приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлений судами попередніх інстанцій факт порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором від 25.06.2012 р. № 2506/1, судова колегія погоджується з обґрунтованим висновком судів про стягнення з відповідача на користь позивача 15 170,00 грн. основного боргу та 493,75 грн. трьох процентів річних.

В частині позовних вимог про стягнення пені судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

За приписами статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з підпунктом 5.2. пункту 5, підпунктом 4.2. пункту 4 договору від 25.06.2012 р. № 2506/1 відповідач зобов'язаний провести 100-відсоткову попередню оплату вартості товару або оплатити товар не пізніше чим через 7 банківських днів після його отримання.

У свою чергу вартість товару, отриманого за видатковою накладною від 08.08.2012 р. № 22, відповідач на протязі 7 банківських днів (кінцевий строк оплати - 17.08.2012 р.) повністю не оплатив.

У підпункті 6.5. пункту 6 договору сторони погодили, що за порушення строків оплати, вказаних у пункті 4 цього договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даний шестимісячний строк визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції, якщо інший період не встановлено законом або договором.

Позивачем, враховуючи умови підпункту 4.2. пункту 4, підпункту 6.5. пункту 6 договору від 25.06.2012 р. № 2506/1, було заявлено до стягнення пеню в розмірі 1 150,64 грн. за період з 18.08.2012 р. по 18.02.2013 р., тобто в межах шестимісячного строку, встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

При цьому слід зазначити, що приписи частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачають строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, - позовна давність встановлюється нормами Цивільного кодексу України (435-15) .

Вказаної правової позиції також дотримується Верховний Суд України в постанові від 27.04.2012 р. № 3-27гс12, яка в силу статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України.

У заяві від 30.09.2013 р. № 6/1887 відповідач просив застосувати позовну давність до позовних вимог про стягнення пені.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, ТОВ "Орія" звернулося до господарського суду Рівненської області з даним позовом 20.09.2013 р.

Позовна давність, згідно статті 256 Цивільного кодексу України, це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність тривалістю в один рік (пункт 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

За приписами статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до пункту 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (v0010600-13) якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 р. № 6-116цс13, яка є обов'язковою для всіх судів України відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до статті 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з обґрунтованим висновком суду апеляційної інстанції стосовно наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення пені в розмірі 945,02 грн. за період з 20.09.2012 р. по 18.02.2013 р., а також відмови в іншій частині цих вимог у зв'язку зі спливом строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки суду апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення 15 170,00 грн. основного боргу, 493,75 грн. трьох процентів річних і 945,02 грн. пені, та відмови в решті позовних вимог.

При цьому слід зазначити, що проведений апеляційним судом розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат з оплати адвокатських послуг, було проведено з дотриманням вимог статей 48, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши у відповідності до частини другої статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним судом в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" залишити без задоволення.