Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Прокопанич Г.К., cуддів Алєєвої І.В., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "ТЕРРА ЛЕКС" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.09.2013 р. (головуючий суддя Марченко О.А., судді Зубченко І.В., Татенко В.М.) у справі № 913/1123/13 Господарського суду Луганської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "ТЕРРА ЛЕКС" до Приватного підприємства "ТЕРРА" про тлумачення положень договору оренди нежитлового приміщення, за участю представників: позивача Датченко В.В., відповідача не з'явились,

Рішенням Господарського суду Луганської області від 16.07.2013 р. у справі

№ 913/1123/13 позовні вимоги задоволені: розтлумачено зміст п. 5.4 укладеного між сторонами договору оренди № 389 від 30.12.2011 р. наступним чином: "Пункт 5.4 договору оренди № 389 від 30.12.2011 р. передбачає право орендодавця в односторонньому порядку на власний розсуд переглянути розмір орендної плати з будь-яких підстав з подальшим зверненням до орендаря з пропозицією щодо внесення змін до договору, та не надає права в односторонньому порядку змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір орендної плати без внесення відповідних змін до договору.".

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.09.2013 р. рішення Господарського суду Луганської області від 16.07.2013 р. скасовано та прийнято нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказану постанову скасувати, а рішення місцевого суду - залишити в силі.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, зокрема ст.ст. 6, 213 ЦК України, ст. 67 ГК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, однак представник відповідача у судове засідання не з'явився. Зважаючи на те, що явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а також беручи до уваги достатність матеріалів для розгляду касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.12.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "ТЕРРА ЛЕКС" (орендар) та Приватним підприємством "ТЕРРА" (орендодавець) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 389, згідно з яким орендодавець передає орендарю в тимчасове користування за плату, в порядку та на умовах, встановлених цим договором, нежитлове приміщення № 74, яке розташоване за адресою: м. Луганськ, 16-та Лінія, буд. 23 для розміщення офісу (п. 1.1 договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що даний договір набуває юридичної сили з моменту його підписання сторонами. Строк оренди встановлюється до 31.12.2012 р. та починає обчислюватися з моменту підписання сторонами акту передачі-приймання об'єкту оренди.

Згідно з п. п. 5.1, 5.2 договору розмір місячної орендної плати з ПДВ становить 3.360,00 грн. Орендна плата починає нараховуватись з моменту підписання сторонами акту передачі-приймання об'єкту оренди.

Орендодавець має право на власний розсуд в односторонньому порядку переглянути розмір орендної плати (п. 5.4 договору).

Як встановлено судами, листом від 15.08.2012 р., надісланим на адресу ТОВ "Юридична фірма "ТЕРРА ЛЕКС", Приватне підприємство "ТЕРРА" повідомило, що відповідно до п. 5.4 договору оренди з 01.08.2012 р. встановлюється розмір орендної плати у сумі 100.000,00 грн. за місяць.

Позивач зазначає, що відповідач таким чином фактично в односторонньому порядку змінив розмір орендної плати. При цьому жодних змін до договору стосовно розміру орендної плати сторони не вносили.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у договорі оренди нежитлового приміщення № 389 від 30.12.2011 р. немає будь-яких незрозумілих слів, понять, термінів, які не дають змоги з`ясувати дійсні наміри сторін при підписанні даного договору, що є підставою для тлумачення правочину відповідно до ст. 213 ЦК України. При цьому апеляційний суд відзначив, що, подаючи позов у зазначеній справі, позивач фактично порушив питання про зміну встановленого сторонами порядку визначення розміру орендної плати, а не про тлумачення його умов.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що місцевий суд підставно задовольнив позовні вимоги, виходячи з наступного.

Відповідно до п. п. 1-4 ст. 213 Цивільного кодексу України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, необхідною умовою для тлумачення договору судом за статтею 213 Цивільного кодексу України є наявність у договорі будь-яких незрозумілих слів, понять або термінів, які не дають змоги з'ясувати дійсні наміри сторін, і в даному випадку таким поняттям є "перегляд розміру орендної плати".

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до ч. 3 ст. 762 Цивільного кодексу України договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Частиною 1 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Таким чином, законом не ототожнюються поняття "перегляд" та "зміна" розміру орендної плати в контексті правовідносин найму та, зокрема, врегулювання розміру орендної плати, яка є істотною умовою договору найму. Поняття "перегляд" може розумітися як визначення орендодавцем нового розміру орендної плати і допускається в односторонньому порядку, що і закріплено у п. 5.4 спірного Договору, а "зміна розміру орендної плати" може розумітися як підвищення або зменшення розміру орендної плати спільним волевиявленням сторін договору оренди, тобто фактично є зміною істотних умов договору, яка не допускається в односторонньому порядку, а лише за згодою сторін, що закріплено у наведених вище положеннях закону.

З огляду на наведене місцевий суд дійшов вірного висновку, що п. 5.4 Договору передбачає право орендодавця переглянути в односторонньому порядку розмір орендної плати на свій розсуд, проте у разі здійснення такого перегляду - звернутися до орендаря із відповідною пропозицією щодо внесення змін до Договору шляхом укладення додаткової угоди у відповідності до вимог діючого законодавства України.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

За висновком колегії суддів, місцевий суд повно встановив обставини справи, надав їм вірну юридичну оцінку, встановив підставність доводів позивача та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції;

4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;

5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;

6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

На думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду - залишенню в силі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 85, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "ТЕРРА ЛЕКС" задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.09.2013 р. скасувати, а рішення Господарського суду Луганської області від 16.07.2013 р. у справі

№ 913/1123/13 - залишити в силі.

Стягнути з Приватного підприємства "ТЕРРА" (91011, м. Луганськ, вул. 16-а Лінія, буд. 48, код ЄДРПОУ 31196894, з будь-якого рахунку, виявленого в ході виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "ТЕРРА ЛЕКС" (91016, м. Луганськ, вул. 16-а Лінія, буд. 23, прим. 74, код ЄДРПОУ 36485992) 802,90 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Луганської області.