Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпрообленерго" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "ДРРМЗ" про стягнення заборгованості за перетікання реактивної електричної енергії у розмірі 841246,52 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2013 р. (суддя Євстигнеєва Н.М.) позов задоволено, стягнуто з Приватного підприємства "ДРРМЗ" на користь Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" заборгованість за перетікання реактивної електричної енергії в розмірі 841246,52 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 16824,93 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.12.2013р. (судді: Павловський П.П., Науменко І.М., Кузнецов В.О.) вищезазначене судове рішення скасоване частково, позов задоволений частково, стягнуто з Приватного підприємства "ДРРМЗ" на користь Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" заборгованість за перетікання реактивної електричної енергії в розмірі 214225,36 грн. В решті позовних вимог відмовлено, відповідно розподілені судові витрати.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпрообленерго" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляцыйної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 43, 84, 99 Господарського процесуального кодексу України, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Вимоги касаційної скарги заявник мотивує тим, що суд першої інстанції правомірно відхилив висновки судової експертизи щодо визначення розміру заборгованості відповідача за перетікання реактивної електричної енергії, тоді як суд апеляційної інстанції прийняв до уваги зазначені висновки судової експертизи. Крім того, на думку заявника судовому експерту було поставлено недостатньо питань, які потрібно було дослідити.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

02.01.2003р. між позивачем - постачальник, та відповідачем - споживач, укладено договір № 183 про постачання електричної енергії.

05.02.2010р. сторонами укладено додаткову угоду № 1/676 до договору про постачання електричної енергії. № 183, відповідно до якої названий договір викладено в новій редакції.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю 600,0 кВт, величини якої на площадках вимірювання та точках продажу визначені додатком "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Пунктом 2.2.2 договору сторони погодили, що постачальник зобов'язується постачати електроенергію як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору за додатком "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачам".

Сторонами узгоджено та підписано Додаток № 1 "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачам" до договору № 183, яким визначений обсяг споживання електричної енергії, що постачається в 2010 році, в тому числі в лютому 2010 року в кількості 30 тис. кВт/год.

Відповідно до п.2 Додатку № 3 "Порядок розрахунків" до договору №183 від 02.01.2003р. споживач здійснює повну оплату вартості обсягу використаної електричної енергії заявленого на розрахунковий період за формою попередньої оплати. Попередня оплата здійснюється до 28 числа місяця, що передує розрахунковому місяцю у розмірі повної вартості договірної величини споживання електричної енергії згідно з Додатками до договору "Обсяги постачання електричної енергії споживачу" або "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачам" (п.2.1. додатку № 3 "Порядок розрахунків" до договору №183 від 02.01.2013 р.).

Остаточний розрахунок за надання послуг з компенсації плати за перетікання реактивної енергії, пені, 3% річних згідно з умовами цього договору, здійснюється на підставі самостійно отриманого у постачальника рахунка протягом п'яти операційних днів з дня отримання рахунку (п.2.2 Додатку № 3 "Порядок розрахунків" до договору № 183 від 02.01.2013 р.).

Додатком №9 до договору сторони погодили порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу електричну енергію у період з січня 2011 року по квітень 2013 року.

Позивачем відповідачу була нарахована плата за перетікання реактивної енергії за період березень 2010 р. - лютий 2013 р. у розмірі 841246,52 грн., яка розрахована згідно Методики обчислення плати за перетікання реактивної енергії, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 17.01.02р. № 19 (z0093-02) . Проте, відповідач в порушення умов договору не здійснив розрахунки за перетоки реактивної електроенергії.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" та п. 5.1 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. № 28 (z0417-96) , споживання електроенергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно до ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Для перевірки правильності розрахунку позивача плати за перетіканням реактивної електроенергії за період з березня 2010 року по лютий 2013 року (суми заявленої до стягнення позивачем), ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2013 р. призначено судову експертизу. На розгляд експерту було поставлено ряд питань, які потребували вирішення.

За висновком комплексної судової електротехнічної та економічної експертизи №5917/6164 від 17.09.2013 р. Харківського науково - дослідного інституту судових екпертиз ім. М.С. Бокаріуса розмір плати за перетікання реактивної енергії у спірний період становить 214225,36 грн.

Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції відхилив вказаний експертний висновок та визнав правильним розрахунок плати за перетікання реактивної енергії, виконаний позивачем.

Переглядаючи відповідно до вимог ст. 101 Господарського процесуального кодексу України судове рішення в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції неправильно встановлені деякі обставини справи, що призвело до порушення норм матеріального права при постановленні рішення. За висновком суду апеляційної інстанції заборгованість відповідача перед позивачем за перетікання реактивної енергії у спірний період становить 214225,36 грн., вказані кошти були стягнуті з відповідача на користь позивача рішенням суду апеляційної інстанції, в решті позовних вимог суд відмовив.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу" (4038-12) . Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу. Сторони і прокурор, який бере участь в судовому процесі, мають право до початку проведення судової експертизи заявити відвід судовому експерту в порядку та з підстав, зазначених у частинах п'ятій і шостій статті 31 цього Кодексу.

За приписами частин 1, 5 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) висновок судового експерта повинен містити докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Висновок подається господарському суду в письмовій формі, і копія його надсилається сторонам. Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

З наведених приписів процесуального закону вбачається, що експертний висновок є одним із доказів у справі, який оцінюється судами першої та апеляційної інстанцій поряд з іншими доказами з метою повноти встановлення обставин справи, що мають важливе значення для правильного вирішення спору.

Нормами ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України встановлені межі перегляду справи в касаційній інстанції, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги стосуються оцінки судами попередніх інстанцій висновку судової експертизи як доказу у справі, тому з огляду на приписи ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України не приймаються касаційною інстанцією до уваги.

Касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскарженій постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.12.2013р. у справі №904/2623/13 - без змін.