У серпні 2011 року Міністерство оборони Російської Федерації звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до приватного підприємства "Срібний щіт", просило зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні спірним майном шляхом звільнення займаних приміщень та майданчиків 3-го військового містечка, розташованих за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, вул. Руська (Свердлова), 2 частина будівлі інвентарний № 9 (приміщення № № 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 16) загальною площею 265,7 кв.м.; будівлі інвентарний № 10 (всі приміщення) загальною площею 209,6 кв.м.; будівлі інвентарний № 11 (всі приміщення) загальною площею 161,3 кв.м. з майданчиком перед будівлею площею 135 кв.м.; розташованих по проспекту Айвазовського (Леніна), 17а, м. Феодосія (будівля інвентарний № 16 - повністю загальною площею 183 кв.м. з майданчиком перед будівлею площею 292,83 кв.м.) (т. 1, а.с. 2-6).

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.08.2011 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Фонд державного майна України (т. 1, а.с. 1).

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.09.2011 року провадження у справі зупинялось до розгляду Севастопольським апеляційним господарським судом справи № 5002-19/2951-2010 (т. 1, а.с. 91-92).

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.01.2012 року (суддя Калініченко А.А.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.11.2012 року (головуючий Євдокімов І.В., судді Антонова І.В., Сікорська Н.І.) (т. 2, а.с. 65-69) у задоволенні позову відмовлено (т. 1, а.с. 117-121).

Постановою Вищого господарського суду України від 09.04.2013 року (головуючий Бакуліна С.В., судді Поляк О.І., Полянський А.Г.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.01.2012 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.11.2012 року скасовано, справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду (т. 2, а.с. 177-180).

При новому розгляді Міністерство оброни Російської Федерації подало заяву про зміну підстав позову від 08.08.2013 року, в якій просило зобов'язати приватне підприємство "Срібний щіт" усунути перешкоди у користуванні майном шляхом звільнення незаконно займаних ним приміщень та майданчиків 3-го військового містечка (Автономна Республіка Крим, м. Феодосія, вул. Русская, 2/вул. Галерейна, 6), а саме: частина будівлі інв. № 9 (нежитлова будова літер "В") (приміщення № № 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 16) загальною площею 265,7 кв.м.; будівля інв. № 10 (нежитлова будова літер "А") (всі приміщення) загальною площею 209,6 кв.м.; будівля інв. № 11 (нежитлова будова літер "А1") (всі приміщення) загальною площею 161,3 кв.м. з майданчиком перед будовою площею 135 кв.м.; будівля інв. № 16 (нежитлова будова літер "М" - повністю загальною площею 183 кв.м. з майданчиком перед будовою площею 292,83 кв.м.), посилаючись на приписи ст. ст. 16, 386, 387, 391, 396 Цивільного кодексу України (т. 3, а.с. 53-61).

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.08.2013 року (суддя Лукачов С.А.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.10.2013 року (головуючий Воронцова Н.В., судді Проценко О.І., Фенько Т.П.) (т. 5, а.с. 48-55) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 3, а.с. 91-98).

Оскаржені судові акти мотивовано тим, що договір оренди нежитлових приміщень № 2 від 17.09.1999 року та додаткова угода № 1 до нього є недійсними, а тому відповідач, знаходячись у спірних приміщеннях, перешкоджає Міністерству оброни Російської Федерації у здійсненні права користування та розпоряджання вказаним майном.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, приватне підприємство "Срібний щіт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити (т. 5, а.с. 84-88).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.12.2013 року касаційну скаргу приватного підприємства "Срібний щіт" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 23.12.2013 року (т. 5, а.с. 82-83).

Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України №02-05/972 від 17.12.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Прокопанич Г.К., судді: Алєєва І.В., Владимиренко С.В. (т. 5, а.с. 98-99).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.12.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 13.01.2014 року (т. 5, а.с. 114-115).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.01.2014 року продовжено строк розгляду касаційної скарги приватного підприємства "Срібний щіт", розгляд справи відкладено на 27.01.2014 року (т. 5, а.с. 118-119).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/30 від 24.01.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Євсіков О.О. (т. 5, а.с. 121).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.01.2014 року розгляд касаційної скарги відкладено на 03.02.2014 року (т. 5, а.с. 123-125).

У судове засідання 03.02.2014 року представники позивача - Міністерства оборони Російської Федерації, відповідача - приватного підприємства "Срібний щіт" не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників позивача - Міністерства оборони Російської Федерації, відповідача - приватного підприємства "Срібний щіт".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника третьої особи - Фонду державного майна України, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.09.1999 року між військовою частиною 09882 та колективним підприємством "Срібний щіт" (у подальшому реорганізованого у приватне підприємство "Срібний щіт") було укладено договір № 2 оренди нежитлових приміщень, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування до 17.09.2004 року нежитлове приміщення загальною площею 666,15 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Феодосія, вул. Свердлова, буд. 2 і пр. Леніна, буд. 17-А (будівля № 16) згідно доданої схеми для користування під підприємство загального значення за актом приймання - передачі, яка є невід'ємною частиною даного договору. Площа земельної ділянка, де розташоване приміщення і прилегла до нього територія складає 0,1 га (т. 1, а.с. 18-19).

Також 17.09.1999 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди № 2, відповідно до якої п. 4.5 договору викладено у наступній редакції: "У випадку належного виконання орендарем прийнятих за даним договором оренди зобов'язань договір автоматично продовжується на строк до 17.09.2017 року" (т. 2, а.с. 95).

Відповідно до ч. 3 ст. 25 Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 року вона укладається на 20 років, відлік яких ведеться з дати початку її тимчасового застосування.

Згідно ч. 1 ст. 2 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 року Українська Сторона передає Російській Стороні в оренду земельні ділянки і розміщені на них об'єкти берегової інфраструктури, а також акваторію бухт в м. Севастополі і Феодосійському порту, зазначені відповідно в додатках N 2 і N 3 та картах N 1 і N 2 до Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту.

Статтею 267 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що здавання наймачем найнятого майна в піднайом дозволяється лише за згодою наймодавця, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно п. 2 ст. 22 Закону України від 10.04.1992 року № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній станом на 17.09.1999 року) орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що додаткова угода № 1 до договору оренди № 2 від 17.09.1999 року укладена на строк більший ніж дія Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.

Відповідно до п. 1 ст. 2 Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 року "Військові формування" - це з'єднання та військові частини Чорноморського флоту Російської Федерації, дислоковані на території України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що військова частина № 09882 є військовим формуванням, а не юридичною особою, що підтверджується відповідними письмовими доказами.

Також судами встановлено, що положенням про 31 науково-випробувальний центр ВМФ не передбачено право командира на укладення договору оренди та доповнень до нього.

Згідно ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, визнав договір № 2 від 17.09.1999 року та додаткову угоду № 1 до нього недійсними, оскільки вони укладені не юридичною особою та підписані особою, яка не мала на це відповідних повноважень.

Як зазначалось вище та встановлено судами за договором № 2 та додаткової угоди № 1 до нього від 17.09.1999 року орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 666,15 кв. м., розташоване за адресою м. Феодосія, вул. Свердлова, буд. 2 та пр. Леніна, буд. 17 а (будівля № 16).

Згідно листа комунального підприємства "Феодосійське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" вих. № 01-2/641 від 15.07.2013 року спірне майно відповідає наступним літерам комплексу нежитлових будов та споруд розташованих по вул. Русская, 2/Галерейна, 6 в м. Феодосія: службове № 9 приміщення № № 7-16 - нежитлова будова літер "В" загальною площею 150,8 кв.м. (складається з приміщень: № 1 - торговий зал пл. 19,1 кв.м., № 2- санвузол пл. 3,4 кв.м., нежитлового приміщення № 1-Н загальною площею 128,3 кв.м.) (зміна площі, у зв'язку переплануванням); службові № № 10, 11 - нежитлові будови готелів літер "А" та літер "А1" загальною площею 384,0 кв.м. (зміни площі, у зв'язку з переплануванням); службове № 16 - нежитлові будови кафе літер "М" загальною площею 199,4 кв.м. (нежитлова будова літер "М" значиться як самовільно збудована).

Відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28.05.1997 року (643_076) спірне майно, яке використовує відповідач, зазначено у додатку № 3 до даної угоди, пункт 2 "Об'єкти забезпечення 31 ВЦ".

Статтею 1 Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28.05.1997 року передбачено, що Чорноморський флот Російської Федерації використовує зазначені у статтях 2 і 3 цієї Угоди об'єкти Чорноморського флоту в м. Севастополі та інші пункти базування і місця дислокації корабельного складу, авіації, берегових військ, об'єкти оперативного, бойового, технічного і тилового забезпечення на умовах та протягом строку дії Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року (643_076) та Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту і перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року.

Перелік і параметри зазначених об'єктів, пунктів базування і місць дислокації містяться у додатку № 3, в якому зазначено військове містечко № 3.

Відповідно до листа Фонду державного майна України від 22.01.2013 року № 10-15-737 місцезнаходження майна військового містечка № 3 Чорноморського флоту Російської Федерації згідно з Угодою між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту від 28.05.1997 року визначено за адресою: АР Крим, м. Феодосія, вул. Галерейна, 6.

Згідно ст. 28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності. Орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.

Відповідно до ст. 395 Цивільного кодексу України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Згідно ст. 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, місцевий господарський суд, з яким обгрунтовано погодилась і апеляційна інстанція, встановивши, що відповідач протиправно займає та користується спірним майном задовольнив позов.

Частиною 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Щодо доводів заявника касаційної скарги про те, що суд задовольнив вимоги, які не було заявлено (визнання недійсним договору № 2 та додаткової угоди № 1 від 17.09.1999 року до нього) слід зазначити наступне.

Згідно п. 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України).

Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК України (1798-12) ).

Отже, місцевий господарський суд, встановивши, що договір № 2 та додаткова угода № 1 від 17.09.1999 року не відповідають вимогам законодавства, скористався правом, наданим йому п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Також не відповідають встановленим апеляційною інстанцією обставинам справи посилання приватного підприємства "Срібний щіт" на порушення приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідно до п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, тоді як у справі № 2-5/8841-2006 за позовом Міністерства Російської Федерації в особі 1998 Відділення морської інженерної служби Чорноморського флоту Російської Федерації до приватного підприємства "Срібний щіт" суб'єктний склад сторін не були тотожними.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) не надається преюдиціального значення також фактам (обставинам), зазначеним у скасованих судових рішеннях (а в разі часткового скасування таких рішень - у скасованих їх частинах).

Також не можуть служити на користь правової позиції заявника касаційної скарги доводи про неналежність доказів у справі (ситуаційна схема військового містечка № 3), оскільки встановлюючи факт неправомірного зайняття приватним підприємством "Срібний щіт" приміщень суди попередніх інстанцій посилались на лист комунального підприємства "Феодосійське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації" вих. № 01-2/641 від 15.07.2013 року.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення його права на ефективний правовий захист щодо надання документів у зв'язку з не направленням ухвали про призначення розгляду справи є необгрунтованими.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження надсилається сторонам та прокурору, який брав участь у розгляді справи або вступив у розгляд справи.

Як вбачається, ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.09.2013 року про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення справи до розгляду направлялась сторонам у справі, зокрема, приватному підприємству "Срібний щіт" за адресою, вказаною у його апеляційній скарзі 26.09.2013 року, про що свідчить штамп Севастопольського апеляційного господарського суду на зворотній стороні ухвали.

Крім того, слід зазначити, що приватним підприємством "Срібний щіт" було подано до Севастопольського апеляційного господарського суду заяву від 10.10.2013 року про долучення документів до матеріалів справи, що свідчить про використання заявником права на ефективний захист.

Інші доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України.