Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Прокопанич Г.К., суддів Алєєвої І.В., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2013 р. (головуючий суддя Чорна Л.В., судді Гончаров С.А., Мартюк А.І.) на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2013 р. (суддя Підченко Ю.О.) у справі № 5011-32/16772-2012 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джеррад Україна" про визнання договору неукладеним, за участю представників: позивача Савицька С.С., відповідача Гаврилова І.А.,

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2013 р. у справі

№ 5011-32/16772-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2013 р., у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" про визнання неукладеним договору суборенди від 01.03.2009 р. відмовлено.

Не погодившись з вищевказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, зокрема ч. 8 ст. 181 ГК України, ст. 638 ЦК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди дійшли хибного висновку про неналежність обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.03.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Джеррад Україна" (Орендар) та Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" (Суборендар) було укладено Договір суборенди б/н, за умовами якого (п 1.1) Орендар передає Суборендареві за плату на певний строк нежитлове приміщення загальною площею 1.624,56 кв. м, розташоване на першому, третьому та четвертому поверхах (далі - Приміщення) будинку за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 21, літ "Г", згідно з планом (Додаток 1). Мета оренди - використання під офіс.

Судами досліджені правові норми, які підлягають застосуванню у спірних відносинах сторін, та встановлено, що за своєю правовою природою між сторонами укладено договір оренди, який є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 ГК України (статтями 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Також судами встановлено, що відповідач 01.03.2009 р. передав, а позивач прийняв вказане нежитлове приміщення загальною площею 1.624,56 кв. м. Акт прийому-передачі від 01.03.2009 р. підписаний уповноваженими представниками та скріплений відтисками печаток сторін.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання договору суборенди від

01.03.2009 р. неукладеним, позивач посилається на недосягнення сторонами усіх істотних умов, оскільки відповідачем фактично не передано позивачу приміщення, передача яких повинна була відбутися.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 ЦК України).

За статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Разом з тим статтею 795 Цивільного кодексу України визначено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Відповідний акт до спірного договору міститься у матеріалах справи і його належність сторонами у встановленому законодавством порядку не спростовано.

За правилами Господарського кодексу України (436-15) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналогічні приписи містяться у статті 20 Господарського кодексу України.

Як вбачається з наведених приписів, вони не містять такого способу захисту цивільного права чи інтересу як визнання договору неукладеним. Можливість визнання договору неукладеним не встановлено також і спірним договором чи іншими законодавчими актами, а тому колегія суддів погоджується в висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем обрано непередбачений законодавством спосіб захисту порушеного права.

Відповідно до п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, і тому в задоволенні відповідної вимоги має бути відмовлено.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2013 р. у справі № 5011-32/16772-2012 - без змін.