Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Дерепи В.І. суддів : Грека Б.М., - (доповідача у справі), Палія В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Міського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.13

у справі № 924/886/13 господарського суду Хмельницької області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Міського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго"

про стягнення суми за участю представників від: позивача Вознюк Є.В. (дов. від 22.03.13) відповідача Стороженко Ю.В. (дов. від 03.01.14)

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"звернулося до господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення із Міського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго" 7583742,47 грн.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 30.09.13 (суддя

Танасюк О.Є.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.13 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Огороднік К.М., суддів: Бригинець Л.М., Демидюк О.О.), позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 6511410,37 грн. основного боргу, 394520,52 грн. пені, 34256,85 грн. 7% штрафу, 157808,21 грн. 3% річних, 26085,26 грн. інфляційних втрат, 68653,51 грн. судового збору. В решті позову відмовлено. При цьому судами зменшено пеню, належну до стягнення, на 50 % на підставі ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та перераховано розмір інфляційних.

Частково не погоджуючись із рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині зменшення розміру пені. Свої доводи скаржник обґрунтовує прийняттям зазначених актів з порушенням норм матеріального права (ст. 233 ГК України, ст.ст. 549- 552 ЦК України) та процесуального права (ст.ст. 42, 43, 83- 84, 121 ГПК України).

Відповідач також оскаржує судові акти в частині стягнення 40998,89 грн. заборгованості та 14391,51 грн. інфляційних втрат, посилаючись на те, що судами безпідставно не були взяті до уваги докази частково погашення заборгованості, які мали місце як до, так і після винесення рішення у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 30.09.11 між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та МКП "Хмельницьктеплокомуненерго" (покупець) був укладений договір № 14/2320/11 на купівлю-продаж природного газу. На виконання умов договору протягом вересня-грудня 2012 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" передало, а МКП "Хмельницьктеплокомуненерго" прийняло природний газ в загальному обсязі 25247384 тис.куб.м. на загальну суму 33053875,12 грн., що не заперечується сторонами.

В порушення умов договору, відповідач несвоєчасно здійснював оплату за поставлений газ, що підтверджується оборотною відомістю (операції по підприємству ПАТ "Хмельницькгаз") за період з 01.01.11 по 31.03.13, а саме, відповідачем сплачено за природний газ лише 21360124,37 грн. Під час розгляду справи відповідачем частково сплачено основний борг в сумі 5182340,38 грн., в зв'язку з чим, місцевим господарським судом в цій частині припинено провадження у справі ухвалою суду від 16.09.13 на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, що сторонами не оскаржується.

На момент прийняття рішення місцевим господарським судом, основний борг відповідача перед позивачем становив 6511410,37 грн., тому зазначена сума судами стягнута з відповідача.

В своїй касаційній скарзі відповідач посилається на те, що при визначенні суми заборгованості не були враховані докази часткової сплати суми основної заборгованості, а саме платіжне доручення № 7223 від 23.05.13 на суму 16423,91 грн., акт звіряння розрахунків від 30.09.13, платіжне доручення № 9415 від 01.11.13 на суму 24574,98 грн.

Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що зазначені посилання та докази не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі, оскільки вони не були подані в суді першої інстанції до винесення рішення по суті спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен довести факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами.

Таким чином, надання чи ненадання доказів - це право сторони. Але вибираючи спосіб захисту, який базований на ненаданні доказів, сторона несе ризик, що вона не зможе в подальшому посилатися на ті докази, яких вона не надала. Суд першої інстанції, в свою чергу, приймає рішення на підставі наданих доказів і не може передбачити існування у сторін додаткових доказів та документів.

Приписами п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.11 № 7 (v0007600-11) (із змінами та доповненнями) передбачено, що відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Враховуючи, що відповідач не довів неможливість подання доказів у суді першої інстанції (а докази, які виникли після винесення рішення, не є можуть бути підставою для його скасування, а лише враховуються при виконанні рішення на стадії виконавчого провадження), апеляційний суд правильно не взяв до уваги зазначені відповідачем докази.

Суд касаційної інстанції також не бере до уваги ні доводи, ні докази відповідача про часткове погашення заборгованості, оскільки відповідно до ч.2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

На суму заборгованості судами нараховані 3% річних та інфляційні в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України. Розмір 3% річних сторони не заперечують, втім, заперечує розмір інфляційних, вважаючи, що з нього мало б бути стягнено на 14391,51 грн. менше. Втім, ці доводи також не беруться до уваги з огляду на вимоги вищезазначеної статті, оскільки суд касаційної інстанції не може переоцінювати обставини справи, докази, та перераховувати суму інфляційних.

У зв'язку з несвоєчасною оплатою за поставлений природний газ, позивачем на підставі п. 7.2 договору нараховано пеню в розмірі 789041,04 грн. та 7% штраф в сумі 68513,70 грн. Неустойку визнано судами правомірною, втім, її розмір зменшено на 50 % на підставі ст. 233 Господарського кодексу України, оскільки порушення зобов'язання відповідачем допущено у зв'язку з тяжким фінансовим становищем, яке виникло з причин, які від нього не залежали, а саме різницею у тарифах, яка виникла у зв'язку з невідповідністю тарифів на теплову енергію розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво; невиконанням населенням та бюджетними організаціями зобов'язань по оплаті наданих послуг.

Судові акти оскаржуються позивачем саме в частині зменшення пені. При цьому скаржник вказує на те, що судами безпідставно використано такі свої права, оскільки невірно оцінені обставини щодо матеріального становища боржника, як виняткові.

Колегія суддів Вищого господарського суду України підтримує правову позицію судів з огляду на наступне. Відповідно до положень частин першої, третьої статті 509, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Кодексом також передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Кодексу). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 Кодексу). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Кодексу).

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. В даному випадку судами дотриманий баланс інтересів сторін та правомірно зменшено розмір неустойки.

Отже, доводи касаційних скарг спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Міського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго" залишити без задоволення, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.11.13 у справі № 924/886/13 залишити без змін.