головуючого - судді Дерепи В.І. суддів : Грека Б.М., - (доповідача у справі), Палія В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.11.13 у справі № 913/1933/13 господарського суду Луганської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" про стягнення суми за участю представників від: позивача Вознюк Є.В. (дов. від 22.03.13) відповідача не з'явилися, були належно повідомлені

Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" про стягнення боргу, який виник за договором купівлі-продажу природного газу від 30.03.12 № 3588/29/1-12-Б у розмірі 4294879,49 грн., пені у розмірі 1050264,84 грн., 7% штрафу у розмірі 1763052,66 грн., суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів у розмірі 231,56 грн., 3% річних у розмірі 210052,97 грн.

Рішенням господарського суду Луганської області від 10.09.13 (суддя Воронько В.Д.), позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто інфляційні втрати у розмірі 231,56 грн., 3% річних у розмірі 210052,97 грн., судовий збір у розмірі 68820,00 грн. Щодо стягнення боргу у сумі 4294879,49 грн. провадження у справі припинено на підставі п. 11 ст. 80 ГПК України, оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем погашено суму основного боргу У задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 1 050 264,84 грн. та 7% штрафу у розмірі 1 763 052,66 грн. відмовлено, зважаючи на вимоги ч.4 ст. 12 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.92 № 2343-ХІІ (у редакції ЗУ від 30.06.99 № 784-XIV (784-14) , оскільки справа про банкрутство боржника була порушено до набрання чинності ЗУ від 22.12.11 № 4212-VI (4212-17) , яким ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" викладено в новій редакції) та дію мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника, а тому в частині стягнення пені і 7% штрафу відмовлено.

За результатом апеляційного перегляду постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.11.13 (колегія суддів у складі: головуючий-суддя

Малашкевич С.А., судді: Попков Д.О., Сгара Е.В.), рішення місцевого суду змінено, а саме задоволено позов про стягнення пені на суму 61 195,41 грн. за період з 13.07.13 по 24.12.12, 7% штрафу на суму 703 887,91 грн. за період з 21.04.12 по 11.09.12 (відповідачем у суді першої інстанції не заявлялося про застосування строку позовної давності щодо нарахованого позивачем штрафу). В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Частково не погоджуючись із постановою (у частині відмови у стягнення пені на суму 240 006,23 грн.), позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову в цій частині скасувати, прийнявши частково нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення пені на суму 240 006,23 грн. Свої доводи скаржник обґрунтовує прийняттям зазначених актів з порушенням норм матеріального права (ст. 259 ЦК України) та процесуального права (ст.4, 42, 43, 47, 43, 82 ГПК України (1798-12) ). В решті судові акти не оскаржуються не заперечуються, визнаються такими, що визначені вірно, а тому в частині задоволення позову судові акти Вищим господарським судом України не перевіряються та підлягають залишенню без змін.

Відповідач, також з вернувшись з касаційною скаргою і не погоджуючись із прийнятою постановою, просить її скасувати у частині стягнення 7% штрафу у повному обсязі, з мотивів порушення судом апеляційної інстанції ч.2 ст. 231 ГК України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 30.03.12 між сторонами укладений договір 3588/29/1-12-Б купівлі-продажу природного газу, за яким відповідач свої зобов'язання щодо оплати за поставлений газ виконав повністю, але при цьому порушив строки оплати, тобто неналежно виконав зобов'язання за договором. Враховуючи те, що відповідачем сума основного боргу погашена під час розгляду справи у суді першої інстанції, то в цій частині припинено провадження у справі. Судами стягнуто інфляційні втрати у розмірі 231,56 грн., 3% річних у розмірі 210 052,97 грн. в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України, що не оскаржується та не заперечується сторонами. Тому судові акти в цій частині не перевіряються судом касаційної інстанції та підлягають залишенню без змін.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 1 050 264,84 грн. пені та 1 763 052,66 грн. штрафу за порушення дисципліни розрахунків. Місцевим судом відмовлено у позовних вимогах в частині стягнення пені і штрафу в повному обсязі через дію мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника, зважаючи на приписи ч.4 ст.12 "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від ЗУ від 30.06.99 № 784-XIV (784-14) , оскільки на час розгляду справи місцевим судом поширювалася дія мораторію.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, у частині задоволення вимог пені на суму 61 195,41 грн. за період з 13.07.13 по 24.12.12, штраф 7% на суму 703 887,91 грн. за період з 21.04.12 по 11.09.12, суд апеляційної інстанції вказав на те, що заявлена до стягнення пеня на суму 1 050 264,84 грн., розрахована позивачем за період з квітня 2012 року по травень 2013 року - з порушенням строків позовної давності (п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України). Матеріалами справи підтверджено, що позивачем у порушення умов вищенаведеної норми чинного законодавства безпідставно, з порушенням строку позовної давності, про що зазначав відповідач у суді першої інстанції, нарахована сума пені за період з 21.04.12 по 09.07.12 включно, в загальній сумі 240 006,24 грн. Тому, суд другої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог по пені на суму 61 195,41 грн., як обґрунтовано нарахована за період з 13.07.12 по 24.12.12 (з урахуванням 6-ти місячного строку, встановленого ч.6 ст. 232 ГК України).

Враховуючи, що пеня у сумі 749 063,20 грн. та штраф 7% у сумі 1059 164,76 грн. за отриманий відповідачем у грудні 2012 року природний газ були нараховані за період з 21.01.13 по 27.05.13, тобто під час дії мораторію (ухвалою господарського суду Луганської області від 10.01.13 було порушено провадження у справі № 913/105/13-г про банкрутство боржника ПАТ по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів), місцевий суд відмовив (а апеляційний суд підтримав таку позицію) щодо задоволення позовних вимог у цій частині, пославшись на ч.4 ст.12 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". З чим погодився і сам позивач у скарзі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення пені на суму 61 195,41 грн., яка була нарахована позивачем за період з 13.07.13 по 24.12.12 та нарахований за період з 21.04.12 по 11.09.12 та штраф 7% на суму 703 887,91 грн. (відповідачем у суді першої інстанції не заявлялося про застосування строку позовної давності щодо нарахованого позивачем штрафу).

Колегія суддів Вищого господарського суду України підтримує правову позицію апеляційної інстанції враховуючи наступне.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Відтак, ч.6 ст. 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України.

Зважаючи на положення вищезазначених норм законодавства, апеляційним судом вірно визначено, що пеня розрахована позивачем дійсно за межами річного строку і фактично мала становити лише 61 195,41 грн., яка була нарахована позивачем за період з 13.07.13 по 24.12.12, а 7% штраф на суму 703 887,91 грн. за період з 21.04.12 по 11.09.12.

Щодо доводів відповідача про помилковість нарахування 7% штрафу, суд касаційної інстанції звертає увагу на наступне.

Розмір штрафних санкцій, відповідно до ч.4 ст. 231 ГК України, встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 7.2 договору сторони встановили можливість стягнення у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1, 6.2 договору пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково до сплати штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. У справі, що переглядається, договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Враховуючи встановлений судами факт прострочення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань із оплати газу колегія суддів погоджується з висновками судів, що розрахунок 7% штрафу здійснений відповідно до вимог чинного законодавства та пропорційно основній заборгованості.

Щодо строку позовної давності, то відповідно до ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони. Враховуючи, що відповідач про це не заявляв у суді першої інстанції до винесення рішення, то з врахуванням ч.3,4 ст. 267 Цивільного кодексу України, у суду були відсутні підстави для відмови в позові з підстав пропуску строку позовної давності.

З приводу доводів позивача про непоширення дії мораторію на його вимоги про стягнення пені, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне вказати на таке.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань. Ця норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст такої заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржникові, стосовно якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство. Виходячи зі змісту Закону, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України,

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" залишити без задоволення, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.11.13 у справі № 913/1933/13 залишити без змін.