розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2013 року у справі № 916/1832/13 Господарського суду Одеської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", м. Дніпропетровськ, до Відділу державної виконавчої служби Іллічівського міського управління юстиції Одеської області, Одеська область, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_5, Одеська область, про звільнення майна з-під арешту,

за участю представників сторін:

позивача - Батижманська І.О. (дов. № 97 від 22.05.2013 р.);

відповідача - не з'явився;

третьої особи - не з'явився,

У липні 2013 р. позивач - Публічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" (далі - Банк) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача - Відділу державної виконавчої служби Іллічівського міського управління юстиції Одеської області про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Вказував, що постановою Відділу державної виконавчої служби Іллічівського міського управління юстиції Одеської області від 23.12.2011р. було накладено арешт на майно третьої особи - ОСОБА_5 (боржника), а саме: автомобіль Mitsubishi L 200, 2008 року випуску, реєстрацій номер НОМЕР_1, переданий Банку в заставу в якості забезпечення виконання зобов'язань за укладеним між ними Кредитним договором № 160408-АК/1 від 16.04.2008 р.

Зазначав, що постановою вищевказаного органу ДВС від 16.11.2012 р. виконавчий лист, на підставі якого було відкрите виконавче провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно ОСОБА_5, був повернутий стягувачу. Однак, про зняття арешту з майна боржника та скасування інших заходів, вжитих з метою примусового виконання рішення, у цій постанові не вказано.

Посилаючись на відсутність законних підстав для подальшого збереження майна під арештом, Банк просив зняти арешт із майна боржника і скасувати заборону на його відчуження та зобов'язати Відділ ДВС Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області прийняти відповідну постанову.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.08.2013 р. (суддя - Желєзна С.П.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 р. (головуючий суддя - Туренко В.Б., судді: Величко Т.А., Таран С.В.), у позові відмовлено.

Судові акти мотивовані посиланнями на обрання позивачем способу захисту, який не відповідає змісту та характеру спірних правовідносин.

У касаційній скарзі Банк, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 54, 60 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст. 43, 121-2 ГПК України, - просить скасувати постановлені у справі судові акти і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Розглянувши доводи касаційної скарги і перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 16.04.2008 р. між Банком та ОСОБА_5 (позичальником) був укладений Кредитний договір №160408-АК/1 (далі - Кредитний договір) про надання позичальнику споживчого кредиту в сумі 33 000,00 дол. США на придбання автомобілю Mitsubishi L 200, 2008 року випуску, реєстрацій номер НОМЕР_1, а також непоновлюваної кредитної лінії з лімітом 67 659,90 грн. на оплату страхових платежів, відповідно до умов якого позичальник зобов'язувався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними у порядку та строки, визначені цим договором.

Того ж дня, 16.04.2008 р., між ОСОБА_5, як заставодавцем, та Банком, як заставодержателем, був укладений Договір застави №160408-3/1, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 (далі - Договір застави), згідно якого позичальник в якості забезпечення виконання своїх зобов'язань за Кредитним договором передав Банку в заставу вищевказаний автомобіль Mitsubishi L 200, 2008 року випуску, реєстрацій номер НОМЕР_1.

22.07.2011 р. Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська прийнято рішення у цивільній справі №2-2396/2011 р., яким постановлено звернути стягнення на предмет застави за Договором застави №160408-3/1 від 14.04.2008 р., а саме: автомобіль Mitsubishi L 200, 2008 року випуску, реєстрацій номер НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_5, - для погашення заборгованості перед Банком за Кредитним договором №160408-АК/1 від 16.04.2008 р., з наданням Банку права продажу автомобіля.

05.12.2011 р. Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий лист на примусове виконання вказаного рішення.

Постановою від 23.12.2011 р. ВДВС Іллічівського міського управління юстиції Одеської області відкрито виконавче провадження №В-10/663 з виконання виконавчого листа від 05.12.2011р. у справі №2-396/2011 р.

Постановою від 23.12.2011 р. ВДВС Іллічівського міського управління юстиції Одеської області на автомобіль Mitsubishi L 200 накладено арешт та заборонено здійснювати його відчуження.

Постановою від 16.11.2012 р. ВДВС Іллічівського міського управління юстиції Одеської області виконавчий документ повернутий стягувачу.

Звертаючись до господарського суду із даним позовом, Банк вказував, що всупереч вимог ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" про зняття арешту, накладеного на майно боржника, та про скасування заборони на відчуження цього майна у постанові від 16.11.2012 р. державним виконавцем не зазначено.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення цього майна з-під арешту.

Разом з тим, порядок оскарження дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби у процедурі виконання рішення господарського суду встановлений статтею 121-2 ГПК України.

Згідно ч.1 1212 ГПК України (1798-12) скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Прийняття органами ДВС, їх посадовими особами будь-яких рішень (постанов тощо) в процесі здійснення виконання судових рішень господарських судів підпадає відповідно до статті 121-2 ГПК України під ознаки дій цих органів та осіб, тому відповідні рішення також підлягають оскарженню у порядку ст. 121-2 ГПК України.

У пункті п'ятому постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (v0009600-12) зазначено, що заперечення проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби слід розглядати за правилами статті 121-2 ГПК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спір про право власності на заставлене майно між стягувачем та боржником відсутній, а заявлені Банком вимоги направлені виключно на оспорювання законності дій органу ДВС, вчинених в процесі здійснення виконавчого провадження. За таких обставин, господарські суди обґрунтовано виходили з того, що Банком був невірно обраний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій приписів ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" та ст. 121-2 ГПК України не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються на невірному тлумаченні скаржником вказаних правових норм і спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи.

Суди дали оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 111-7 ГПК України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.