Головуючого судді: Картере В.І., суддів: Барицької Т.Л., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу Фонду соціального захисту "Ветеран" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.10.2013 та на рішення господарського суду Одеської області від 05.09.2013 у справі №916/1662/13 господарського суду Одеської області за позовом Управління соціального захисту населення та праці Одеської міської ради до Фонду соціального захисту "Ветеран" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Виробничо-торговельної фірми "Ветеран-3" Фонду соціального захисту "Ветеран" про розірвання договору орендив судовому засіданні взяли участь представники: - позивача повідомлений, але не з'явився; - відповідача повідомлений, але не з'явився; - третьої особи повідомлений, але не з'явився; Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати від 28.01.2014 № 02-05/33 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Картере В.І., судді: Барицька Т.Л (доповідач), Євсіков О.О.

Рішенням господарського суду Одеської області від 05.09.2013 у справі № 916/1662/13 (суддя Малярчук І.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.10.2013 (судді: Савицький Я.Ф., Головей В.М., Лавренюк О.Т.), задоволений позов Управління соціального захисту населення та праці Одеської міської ради (надалі позивач) до Фонду соціального захисту "Ветеран" (надалі відповідач/скаржник), третя особа у справі на стороні відповідача - Виробничо-торговельна фірма "Ветеран-3" Фонду соціального захисту "Ветеран" про розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 1 від 05.02.2001.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому заперечує проти її доводів, просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 1 від 05.02.2001, укладеного між Управлінням соціального захисту населення та відповідачем.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за вказаним договором оренди в частині сплати орендної плати.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, розпорядженням Одеського міського голови № 90-01р від 05.02.2001 "Про передачу в оренду приміщень, які знаходяться в управлінні соціального захисту населення", вирішено, зокрема, передати відповідачу в оренду приміщення по вул. Дальницькій, 2 у м. Одеса (надалі - спірне майно), під благодійну їдальню для малозабезпечених громадян міста Одеси.

05.02.2001 між Управлінням соціального захисту населення (орендодавець) та відповідачем (орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення, що знаходиться по вул. Дальницькій, 2 у м. Одеса, загальною площею 370,40 кв.м. під розміщення благодійної їдальні; строк договору становить 25 років (до 05.02.2026).

Пунктами 3.1. та 3.5. договору оренди від 2001 року визначено, що орендна плата перераховується орендодавцю за рік, не пізніше 25 січня поточного року; орендна плата не враховує комунальні послуги, податок на додатну вартість, податок на землю, телефонні послуги та інші обов'язкові платежі, передбачені чинним законодавством; орендна плата складає 296,4 грн. на рік.

Згідно з п. 7.3. договору оренди № 1 від 2001 року орендодавець має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до договору оренди або його розірвання, зокрема, у разі невнесенням орендарем орендної плати протягом 3-х місяців підряд з дня закінчення платежу.

Договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням арбітражного суду у випадках, передбачених чинним законодавством (п. 9.2. договору).

Як вказувалося вище і що стало саме підставою для звернення із даним позовом, це порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати орендної плати за договором оренди №1, заборгованість зі сплати якої становить 4 683,92 грн. (період: з 2004 року по 2013 рік).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлений обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до частиною третьою статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України (435-15) для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Визначена статтею 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця.

Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Водночас орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , згідно з частиною третьою статті 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань.

При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень ГК України (436-15) та ЦК України (435-15) .

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю).

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 08.05.2012 у справі № 5021/966/2011.

Отже, встановивши вищенаведені обставини, а саме: - факт нездійснення відповідачем оплати за оренду спірного майна за договором оренди №1 від 05.02.2001, врахувавши вищевказані норми, суди попередніх інстанцій прийшли до правомірного висновку щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог про розірвання вказаного договору оренди.

До того ж, колегія суддів погоджується із встановленим судами попередніх інстанцій фактом нікчемності (недійсності) в силу закону договору оренди № 16-04 від 11.10.2004, на який, як на підставу для сплати орендної плати посилався відповідач, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, рішенням Одеської міської ради від 11.10.2004 № 3190-IV "Про виконання протокольного доручення Х сесії Одеської міської ради від 26.03.2003 про перевірку цільового використання приміщень, зайнятих політичними партіями, громадськими та благодійними організаціями" відповідачу було встановлено орендну плату за оренду приміщень по вул. Дальницька, 2 у м. Одесі у розмірі 1 грн. на рік.

Із наданого відповідачем до судів попередніх інстанцій договору оренди № 16-04 від 11.10.2004, укладеного між Управлінням соціального захисту населення та праці Одеської міської ради та відповідачем, вбачається, що відповідачу було передано в оренду нежитлові приміщення, розташовані по вул. Дальницькій, 2 у м. Одеса, площею 370,40 кв.м., для розміщення благодійної їдальні; розмір орендної плати - 1 грн. на рік; строк договору - до 05.02.2026.

Відповідно до ст. 793 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення договору №16-04) договір оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Крім того, згідно з приписами ст. 794 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди № 16-04), договір найму будівлі або іншої капітальної споруди, укладений строком не менше одного року, підлягає державній реєстрації.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ст. 220 ЦК України).

Частиною 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Встановивши вищевказаний факт укладення договору № 16-04 строком понад один рік та відсутність його нотаріального посвідчення і державної реєстрації, суди попередніх інстанцій прийшли до правомірного висновку про його нікчемність (недійсність) в силу закону з моменту його вчинення; враховуючи, що вказаний договір № 16-04 не містив жодних посилань на те, що він є угодою про внесення змін до договору оренди №1 від 05.02.2001, або ж припиняв дію останнього, суди вірно встановили факт дії (існування) договору № 1 від 05.02.2001, а відтак, й обов'язків сторін, які ним встановлені, в тому числі й щодо обов'язку зі сплати орендної плати, який (обов'язок) як вказувалося вище, був порушений відповідачем.

При цьому, як вірно зазначено судами, наявність рішення Одеської міської ради № 3190-IV від 11.10.2004 "Про виконання протокольного доручення Х сесії ОМР від 26.03.2003 про перевірку цільового використання приміщень, зайнятих політичними партіями, громадськими та благодійними організаціями" не породжує для сторін договору № 1 від 05.02.2001 будь-яких наслідків, крім обов'язку у встановлених чинним законодавством порядку та формі привести свої врегульовані договором № 1 правовідносини у відповідність до цього рішення. Отже, відповідач безпідставно здійснював оплату орендної плати за договором № 16-04 від 11.10.2004, яку неможливо віднести в рахунок погашення існуючої заборгованості по орендній платі по договору № 1 від 05.02.2001.

Відносно доводів скаржника щодо недотримання відповідачем порядку розірвання договорів, встановленого ст. 188 ГК України, щодо пропуску строку позовної давності, колегія суддів зазначає, що подібні доводи були предметом розгляду судами попередніх інстанцій, адже містилися як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі; судами попередніх інстанцій їх правомірно відхилено з посиланням на відповідні норми матеріального та процесуального права, з чим не вбачає підстав не погодитися суд касаційної інстанції.

Інших належних обґрунтувань, які б спростовували висновки попередніх судових інстанцій, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України (1798-12) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судами попередніх інстанцій використано у повному обсязі їх повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є правильні висновки про задоволення позову.