головуючого Дунаєвської Н.Г. суддів Гольцової Л.А. (доповідач), Мележик Н.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на рішення та на постанову Господарського суду Луганської області від 18.07.2013 Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2013 у справі № 913/1802/13 господарського суду Луганської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Татася" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння та знесення самочинного будівництва за участю представників сторін:

позивача: Кисельов О.М., дов. від 01.10.2013;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

Рішенням Господарського суду Луганської області від 18.07.2013 у справі № 913/1802/13 (суддя Воронько В.Д.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Склярук О.І., судді - Богатир К.В., Дучал Н.М.) рішення Господарського суду Луганської області від 18.07.2013 у справі № 913/1802/13 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Також, скаржником подано клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення цивільної справи Артемівським районним судом м. Луганська за позовом ОСОБА_4 до ТОВ "Татася", ОСОБА_7 про визнання права власності на міні ринок з атостоянкою в кварталі Южний м. Луганська та клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4

Від позивача відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між ТОВ "Татася" (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (Орендар) 01.05.2007 укладено договір оренди, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв, в строкове платне користування (оренду) автостоянку, яка знаходиться на території міні-ринку з автостоянкою "Южний" за адресою: АДРЕСА_1 строком до 30.04.2008.

Об'єкт оренди належить на праві власності орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна серії САА № 767667, виданого 22.03.2004 Управлінням комунального майна Луганської міської ради, реєстрація УКМ № 1424.

Актом приймання-передачі від 01.05.2007 сторони врегулювання передання Орендодавцем та прийняття Орендарем в строкове платне користування (оренду) автостоянку, яка знаходиться на території міні-ринку з автостоянкою "Южний" за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з: приміщення охорони автостоянки літ. Д-1 площею 10,1 м2, навіс-1 (літ. Ж) розмірами 27,10 м х 4,7 м, навіс-2 (літ. В) розмірами 33,06 м х 4,40 м, навіс-3 (літ. 3) розмірами 49,37 м х 4,57 м, а також огорожу автостоянки, яка складається з металевих стовпів-опор обтягнутих металевою сіткою-рабіцею загальною протяжністю 115,0 м.

Додатковою угодою від 05.05.2007 до договору оренди від 01.05.2007 сторонами змінено строки оренди (до 01.05.2010) та змінено порядок розрахунків на період оренди з 01.05.2007 по 01.05.2010.

01.01.2012 між ТОВ "Татася" (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (Орендар) укладено договір оренди зазначеної автостоянки на аналогічних умовах, які були викладені в договорі оренди від 01.05.2007.

Відповідно до п. 6.1 договору, строк договору становить до 31.12.2012 включно. Пунктом 6.2 цього договору передбачено, що якщо жодна зі сторін за 30 календарних днів до закінчення строку даного договору не заявить про намір розірвати його, даний договір автоматично продовжується на той же строк.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивач листом від 21.11.2012 № 1-Д повідомив відповідача про припинення договірних відносин за договором оренди від 01.01.2012 в зв'язку із закінченням строку, на який його укладено та про необхідність повернути орендований об'єкт у строк до 03.01.2013.

Оскільки відповідач не приймав поштову кореспонденцію, ТОВ "Татася", з метою доведення до відома відповідача листа від 21.11.2012 № 1-Д, розмістило 23.11.2012 текст зазначеного листа на дошці оголошень міні-ринку з автостоянкою "Южний".

В подальшому, 27.11.2012 ТОВ "Татася" повторно направлено на адресу відповідача лист від 21.11.2012 № 1-Д, однак відповідачем не здійснено дій відповідного реагування.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідача, зобов'язання останнього повернути позивачеві об'єкт оренди та приведення у відповідність об'єкта оренди шляхом знесення самочинного будівництва.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України (435-15) , ГК України (436-15) та, врахувавши всі матеріали справи в їх сукупності, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення в повному обсязі.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Статтею 764 ЦК України визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1 ст. 785 ЦК України).

Під час розгляду справи суди, дослідивши, що позивач є власником майна за договором оренди від 01.01.2012 строк якого закінчився 31.12.2012, про що у встановлений договором строк було повідомлено відповідача, мотивовано дійшли висновку, що договір від 01.01.2012 припинив свою дію 31.12.2012, а тому відповідач з 01.01.2013 користується вищезазначеним майном без відповідних на те підстав.

У відповідності до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Згідно зі ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зважаючи на те, що, як вірно встановлено судами, договір оренди від 01.01.2012 припинив свою дію 31.12.2012, висновок судів про відсутність законних підстав для перебування спірного майна у відповідача є мотивованим та таким, що узгоджується з матеріалами справи, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо задоволення позовної вимоги в частині витребування з незаконного володіння відповідача спірної автостоянки та зобов'язання відповідача повернути позивачу цю автостоянку.

До того ж, місцевим господарським судом, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що відповідач отримав у користування автостоянку, яка складається з приміщення охорони автостоянки літ. Д-1 площею 10,1 м2, навіс-1 (літ Ж) розмірами 27,10 м х 4,7 м, навіс-2 (літ. В) розмірами 33,06 м х 4,40 м, навіс-3 (літ. З) розмірами 49,37 м х 4,57 м, а також огорожа автостоянки, яка складається із металевих стовпів-опор обтягнутих металевою сіткою-рабіцею загальною протяжністю 115,0 м і дані про існування на території стоянки на час передачі майна будівлі майстерні літера И-1 площею 33,1 м2 відсутні.

Пунктом 4.2.3 договору визначено, що Орендар зобов'язаний не здійснювати будівництво капітальних будівель та споруд.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Господарськими судами з'ясовано, що будівля майстерні з'явилась на території автостоянки під час дії вищезазначених договорів оренди, однак умовами як договору від 01.05.2007 так і від 01.01.2012 не передбачено право Орендаря здійснювати будівництво будівель та споруд. Суди встановили відсутність доказів, що ця будівля була побудована з додержанням необхідних норм і правил та при наявності відповідного дозволу, а також враховуючи наявні в матеріалах справи документи, які свідчать про самочинне будівництво майстерні И-1 33,1 м2 на території автостоянки (технічний паспорт від 05.12.2012, виготовлений МКП БТІ у м.Луганську, довідка МКП БТІ у м.Луганську від 05.12.2012).

Статтею 34 ГПК України обумовлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, суди нижчих інстанцій обґрунтовано зазначили, що враховуючи недоведеність матеріалами справи існування будівлі майстерні літера И-1 площею 33,1 м2 до підписання договору оренди з відповідачем, позовні вимоги ТОВ "Татася" про зобов'язання відповідача привести орендовану автостоянку у стан, в якому вона була передана в оренду, шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту літ.И-1 загальною площею 33,1 м2 є такими, що задоволенню підлягають.

Також, слід звернути увагу, що заявлені відповідачем клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення цивільної справи Артемівським районним судом м.Луганська за позовом ОСОБА_4 до ТОВ "Татася", ОСОБА_7 про визнання права власності на міні ринок з автостоянкою в кварталі Южний м. Луганська та про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4, судами розглянуті та обґрунтовано відхилені з викладених мотивів.

З огляду на зазначене, а також на те, що до суду касаційної інстанції відповідачем подано аналогічні за обґрунтуванням та змістом клопотання, то колегія суддів відхиляє ці клопотання.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог, зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України (1798-12) щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 111-7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Луганської області від 18.07.2013 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2013 у справі № 913/1802/13 залишити без змін.