Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСК Трансекспо" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" 60 053,62 грн., у т.ч. 55 962,12 грн. основної заборгованості, 3 396,90 грн. пені та 694,60 грн. процентів річних.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за умовами договору підряду № 59/3-11 від 03.06.2011 р. в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт (т.1 а.с.4-7).

Відповідач у справі - ТОВ "Стальконструкція" у відзиві на позов проти задоволення заявлених вимог заперечує, посилаючись на ненастання строку оплати виконаних робіт, у зв'язку з ненаданням позивачем передбачених договором документів (т.1 а.с.118-119).

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.10.2013 р. позов задоволено повністю (т.1 а.с.176-180).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач не оплатив виконані та прийняті роботи у встановлений договором строк, допустивши заборгованість у розмірі 55 962,12 грн.;

- за порушення виконання грошових зобов'язань ст. 625 ЦК України встановлено відповідальність у вигляді зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням процентів річних, у зв'язку з чим, вимоги позивача у цій частині мотивовані;

- договором встановлена відповідальність за порушення виконання грошового зобов'язання у вигляді пені, вимога про стягнення якої обгрунтовано заявлена позивачем.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2013 р. рішення господарського суду Харківської області від 03.10.2013 р. залишено без змін (т.2 а.с.37-44).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (т.2 а.с.56-62).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акт, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Під час вирішення спору по суті та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

03.06.2011 р. між сторонами у справі укладено договір підряду № 59/3-11, згідно умов якого позивач зобов'язався за завданням відповідача на свій ризик виконати та здати замовникові в установлений договором строк монтажні роботи систем пожежної сигналізації, оповіщення про пожежу, блисковкозахисту, пінного пожежогасіння та автоматики гравітаційного димовидалення по об'єкту: "Ангар для стоянки ПС, за адресою: м. Харків, вул. Ромашкіна, 1", а також закупити та поставити всі необхідні матеріали та обладнання, організувати всі необхідні будівельно-монтажні та інші роботи, отримати необхідну дозвільну документацію для виконання робіт, пройти необхідні комісії та експертизи державного пожежного нагляду, передати замовнику в обумовлений у цьому договорі строк завершені належним чином роботи, а також усунути дефекти під час гарантійного строку експлуатації. Відповідач, в свою чергу, прийняв на себе зобов'язання надати підряднику будівельний майданчик, проектну документацію, прийняти від підрядника виконані належним чином та відповідно до умов цього договору роботи та оплатити їх.

Судами правильно визначено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Зазначений договір, в силу ст. ст. 173- 175 ГК України, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) , що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судами встановлено, що позивачем у 2011 році виконані роботи на загальну суму 2 765 392,62 грн., які прийняті відповідачем без зауважень, про що підписані та скріплені печатками сторін акти приймання-передачі виконаних робіт.

Відповідач оплатив вартість виконаних позивачем робіт частково на суму 2 598 814,80 грн.

Крім того, відповідно до п. 13.5 договору, відповідачем додатково утримано вартість послуг генпідряду у розмірі 110 615,70 грн., а вартість виконаних робіт в розмірі 55 962,12 грн. утримана відповідачем для формування гарантійного фонду згідно з п. 13.4 договору.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача повернути позивачу утриманий ним гарантійний фонд у сумі 55 962,12 грн.

Відповідно до п. п. 13.4.2.-13.4.5 договору, умовами настання обов'язку відповідача перерахувати позивачу суму гарантійного фонду в розмірі 55 962,12 грн. є:

- передача підрядником і прийняття замовником виконавчої документації, планів, схем, інструкцій з експлуатації обладнання та технічних описів, паспортів, сертифікатів у відповідності до умов законодавства, місцевого ДАБІ та інших документів, передбачених цим договором;

- усунення на об'єкті повного обсягу недоліків та дефектів виконаних робіт;

- підписання сторонами остаточного акту прийому-передачі робіт за договором;

- приймання об'єкту будівництва в експлуатацію державною приймальною комісією.

При цьому, пунктом 13.4.5. передбачений строк виконання такого обов'язку, а саме: протягом 30 календарних днів після закінчення одного календарного року з моменту прийняття об'єкту в експлуатацію та отримання від позивача рахунку-фактури.

Судами встановлено, що позивачем виконані всі умови, які є підставою для перерахування відповідачем грошових коштів гарантійного фонду в сумі 55 962,12 грн., а оскільки об'єкт будівництва було прийнято в експлуатацію 18.01.2012 р., то строк виконання відповідачем вказаного обов'язку настав 17.02.2013 р.

Оскільки судами встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з перерахування гарантійного фонду у визначений строк, допустивши заборгованість у розмірі 55 962,12 грн., ними зроблено правильний висновок щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості у вказаному розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення судами факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, ними зроблено правильний висновок щодо задоволення вимог про стягнення процентів річних у розмірі 694,60 грн.

Крім того, в силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесена, зокрема, пеня (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Договором передбачена відповідальність у випадку порушення строків оплати виконаних робіт у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки від суми заборгованості за кожен день прострочення (п.17.5.).

Враховуючи зазначене, судами правомірно задоволена вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 396,90 грн.

Доводи скаржника щодо відсутності у нього заборгованості перед позивачем в частині перерахування грошових коштів гарантійного фонду в розмірі 55 962,12 грн., оскільки вказана сума ним утримана в якості штрафних санкцій на підставі п. 12.1., 13..2.2., 17.4.1. через допущене позивачем прострочення виконання робіт, не приймаються до уваги.

Так, факт виконання позивачем робіт у встановлений пунктом 11.2 договору строк (до 15.08.2011 р.) підтверджується тим, що 12.08.2011 р. результати робіт позивача за договором (системи автоматичного пінного пожежогасіння, пожежних кранів, насосної станції, системи оповіщення про пожежу та управління евакуацією людей, автоматичної пожежної сигналізації, системи блисковкозахисту та гравітаційного димовидалення ангару для ПС) згідно з актами відповідної комісії пройшли комплексні іспити та були визнані придатними до експлуатації, що підтверджує завершення робіт саме на вказану дату.

Виконання позивачем робіт в повному обсязі згідно з вимогами чинного законодавства підтверджується також виданим Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області сертифікатом серії ХК № 16412013918, який згідно ч. 2 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" видається на підставі акта готовності об'єкта будівництва до експлуатації.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що позивачем роботи виконані в повному обсязі у встановлений строк, а тому підстави для нарахування відповідачем штрафних санкцій та їх утримання відсутні.

За таких обставин, підстави для зміни чи скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2013 р., якою залишено без змін рішення господарського суду Харківської області від 03.10.2013 р., відсутні.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, колегія суддів

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2013 р. у справі № 922/3304/13 господарського суду Харківської області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" - без задоволення.