головуючого-судді суддів: Демидової А.М., Воліка І.М. (доповідача), Кролевець О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Черкаси на рішення від 13.08.2013 господарського суду Черкаської області та на постанову від 23.10.2013 Київського апеляційного господарського суду у справі № 925/1059/13 господарського суду Черкаської області за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Черкаси до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління АТ "Державний ощадний банк України" про стягнення 918,90 грн. В судове засідання прибули представники сторін: позивача не з'явились; відповідача Руденко Т.В. (дов. від 17.06.2013 № б/н);

У липні 2013 року позивач - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Черкаси (надалі - Фонд) звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління АТ "Ощадбанк України" (надалі - Банк) про стягнення 918,90 грн. надмірно сплачених страхових коштів застрахованій особі, яка померла.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 13.08.2013 у справі № 925/1059/13 (суддя Дорошенко М.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2013 (колегія суддів: Чорна Л.В. - головуючий, судді - Гончаров С.А., Тищенко О.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, позивач - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Черкаси звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Черкаської області від 13.08.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2013 скасувати, і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій невірно застосовані норми матеріального права та допущено поршення норм процесуального права, оскільки перераховані після смерті застрахованої особи страхові виплати не є власністю померлого (п. 4 ч. 1 ст. 1219 Цивільного кодексу України), тому безпідставно перераховані кошти підлягають поверненню Фонду з урахуванням приписів частини 2 ст. 1071 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта на підставі рішення суду, а отже зазначене є правовою підставою для задоволення позову у повному обсязі.

Відповідач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Черкаського обласного управління АТ "Ощадбанк України" у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти її доводів та просив залишити оскаржувані судові акти без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Сторони, належним чином повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги, проте позивач правом взяти участь в судовому засіданні не скористався.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що на підставі Угоди № 44 про зарахування на особові рахунки та виплату страхових виплат застрахованим від 13.12.2000, укладеної між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (Банк) та Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (Клієнт), Банк за дорученням Клієнта здійснював зарахування на поточні (вкладні) рахунки, відкриті в його установах, та виплату страхових виплат застрахованим клієнтам (громадянам) на платній основі через установи банку.

На виконання зазначеної Угоди громадянину Письменному В.М., як застрахованій Фондом (позивачем) особі, у територіально відокремленому безбалансовому відділенні відповідача № 10023/034 був відкритий відповідний рахунок № 29403, на який позивач за платіжним дорученням № 1111 від 07.05.2013 перерахував, а Банк (відповідач) зарахував 1198,57 грн. щомісячної страхової виплати за квітень 2013 року.

Пізніше Фонду стало відомо, що 08.04.2013 Письменний Василь Михайлович помер, у зв'язку з чим Фондом винесено постанову від 19.06.2013 № 2301/10552/10552/17а, про припинення щомісячної страхової виплати потерпілому Письменному В.М. з 08.04.2013 з причин смерті останнього.

З огляду на це, 19.06.2013 Фонд звернувся до Банку з листом за вих. № 1822/06-03 у якому просив повернути йому надмірно перераховану Письменному В.М. суму страхових коштів у розмірі 918,90 грн. за період з 08.04.2013 по 30.04.2013.

Проте, вказана сума Банком на рахунок Фонду не повернута, що стало підставою для звернення останнього з позовом про примусове стягнення з Банку безпідставно перерахованих Письменному В.М. грошових коштів у розмірі 918,90 грн.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до частини 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

В силу приписів частини 1 ст. 28 та частин 1 та 9 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або за рішенням суду. За бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку.

Пунктами 1.8. та 1.9. Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань № 24 від 27.04.2007 (z0715-07) передбачено спосіб одержання потерпілими суми страхових виплат шляхом їх перерахування на особові рахунки в банку, а також те, що повернення зайво виплачених сум проводиться на підставі постанови робочих органів виконавчої дирекції фонду, якщо потерпілі або особи, які мають на це право, не заперечують проти підстав і розміру відрахування.

При цьому, відповідно до приписів ст. ст. 1066, 1067 Цивільного кодексу України договір банківського рахунку регулює правовідносини між банком та клієнтом. За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до п.п. 1.3., 1.39. ст. 1, п. 7.1.2. ст. 7 та ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", гроші, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на рахунок переходять у власність отримувача; списання примусове - списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом; банк на договірній основі повинен здійснювати зберігання коштів, проводити розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Статтею 1071 Цивільного кодексу України передбачено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

За встановленого та враховуючи вищенаведені законодавчі приписи суди дійшли обґрунтованих висновкій, що банк не має права на суму коштів, що знаходяться на рахунку фізичної особи, а обов'язок банку здійснити певні дії щодо особового рахунку клієнта, зокрема, списати кошти з особового рахунку, виникає лише у визначених законодавством випадках.

Касаційна інстанція зазначає, що положення частини 2 ст. 1071 Цивільного кодексу України встановлюють обов'язок банку виконати судове рішення, прийняте за наслідками захисту прав стягувача щодо особи - володільця рахунку (отримувача грошових коштів) незалежно від волевиявлення останнього.

Виходячи з цього, суд апеляційної інстанції правомірно вказав на те, що позивачем не наведено доказів на підтвердження існування судового рішення, прийнятого стосовно володільця рахунку чи його спадкоємців, а також доказів порушення банком прав позивача невиконанням цього рішення, як і не вказано матеріально-правових підстав для здійснення банком на користь позивача дій щодо особового рахунку клієнта в якості цивільного обов'язку банку.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій прийшли до правомірного висновку, що у спірних правовідносинах у Банка відсутній обов'язок здійснювати дії щодо особового рахунку клієнта на користь позивача, тобто у відповідача відсутні підстави для списання коштів з особового рахунку клієнта - Письменного В.М., оскільки по-перше, Банк не є набувачем спірних страхових коштів, не має повноважень на розпорядження особистими коштами клієнтів, які стають їх власністю з моменту зарахування цих коштів на рахунки, він вчиняє дії лише по обслуговуванню рахунків клієнтів, а розпорядження рахунками здійснюється банком виключно у межах угод, укладених ним з клієнтом. По-друге, відсутнє судове рішення, прийняте відносно володільця рахунку чи його спадкоємців, яке б зобов'язувало відповідача здійснити списання грошових коштів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що зазначені висновки господарських судів попередніх інстанцій відповідають встановленим обставинам справи та вимогам закону, а також правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним у численних постановах у справах даної категорії, що, в силу ст. 111-28 ГПК України, є обов'язковими для застосування судами нижчих інстанцій.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку, а оскаржувані рішення винесені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.