касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.11.2013 у справі № 904/3134/13 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення коштів,

У квітні 2013 року позивач - Фізична особа - підприємець (далі ФОП) ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення боргу в сумі 47 565,25 грн., 3% річних у сумі 260,88 грн., пеню у сумі 1304,38 грн. Позов мотивований тим, що відповідачем самостійно з його рахунку на користь ТОВ "Ед Юкейшн" перераховано 46000,00 грн., які, в порушення вимог ст. 1073 ЦК України, на письмову вимогу позивача відповідачем в добровільному порядку не повернуті.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2013 (суддя Коваленко О.О) позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ Комерційний банк "ПриватБанк" на користь ФОП ОСОБА_4 основна заборгованість у сумі 46 000 грн. та судовий збір у сумі 1 720 грн.50 коп., в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.11.2013 (колегія суддів у складі: Науменко І.М. - головуючий, Павловський П.П., Кузнецов В.О.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2013 скасовано, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з вищевказаною постановою суду апеляційної інстанції ФОП ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2013, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.06.2011 між ФОП ОСОБА_4 та ПАТ Комерційний банк "ПриватБанк" (далі Банк) укладено договір № 113021 банківського рахунку на комплексне обслуговування відповідачем позивача.

29.06.2011 сторони також уклали договір про відкриття поточного рахунку з карткою примірника підписів та печатки.

06.02.2013, близько 17 год. 30 хв. працівник Банку відповідача по телефону повідомив позивача, що з його рахунку, згідно платіжних доручень № 298 від 06.02.2013 на суму 20 000,00 грн., № 299 від 06.02.2013 на суму 19 000,00 грн. та № 300 від 06.02.2013 на суму 7 000,00 грн. списано 46 000,00 грн., які в подальшому Банком перераховано на користь ТОВ "Ед Юкейшн". З даною банківською операцією позивач не погодився, просив відповідача заблокувати рахунок і повернути перераховані кошти.

Оскільки відповідач кошти у сумі 46 000,00 грн. позивачу не повернув, позивач 07.02.2013 звернувся до відділення Банку відповідача та до його служби безпеки з письмовою заявою про розслідування безпідставного, на його погляд, списання 46 000,00 грн. та повернення цих коштів на рахунок ФОП ОСОБА_4

Однак, в листі від 13.03.2013 Банк повідомив ФОП ОСОБА_4, що не має змоги виконати його вимоги, посилаючись на Умови і правила надання банківських послуг.

Наведене стало приводом для звернення позивача до суду про стягнення 46 000,00 грн. безпідставно списаних грошових коштів, які позивач визначив як боргове зобов'язання, 1 304,38 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та 260,88 грн. - 3% річних.

Заперечуючи проти позову, ПАТ "ПриватБанк" зазначає, що списання коштів позивача відбувалося за платіжними дорученнями, засвідченими електронним цифровим підписом, а тому підстави для застосування ст. 1073 ЦК України відсутні.

Місцевий господарський суд, задовольнивши позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 46 000 грн. основної заборгованості, виходив з того, що факт безпідставного списання відповідачем з рахунку позивача грошових коштів у розмірі 46 000,00 грн. повністю підтверджується матеріалами справи, а саме оригіналами документів, наданими позивачем, факт списання вказаних коштів з рахунку позивача по суті не заперечується відповідачем.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, переглянув рішення суду першої інстанції та дійшов висновку про відсутність документального підтвердження наявності правових підстав для застосування до відповідача положень ст.ст. 22, 224, 1074 ЦК України, оскільки позивачем в обґрунтування позовних вимог жодних доказів на підтвердження фіктивності платіжних документів не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з ч. 1 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (ч. 3 ст. 1068 ЦК України).

У ч. 1 ст. 1071 ЦК України закріплено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Позивач, стверджуючи, що розпорядження на перерахування коштів не надавав, звернувся до відділення Банку відповідача для виявлення причини несанкціонованого списання грошових коштів та причетних до цього осіб.

Листом від 13.03.2013 № 20.1.0.0.0/7-130213/2934 Банк повідомив ОСОБА_4, що "за результатами службового розслідування був зроблений обґрунтований висновок про те, що схема шахраїв була розрахована на неуважність користувачів "Приват 24" і недостатню захищеність їх персональних комп'ютерів від комп'ютерних вірусів". За допомогою шкідливого "вірусного" програмного забезпечення зловмисник мав можливість увійти під скомпрометованими даними в реальний "Приват 24" самого клієнта, створюючі платежі в реальному "Приват 24" клієнта". При цьому, з посиланням на п.п.1.5.5, 1.5.13, 3.7.11, 3.7.12 Умов і правил надання банківських послуг зазначено, що відповідальність за здійснення спірної банківської операції з переказу грошових коштів несе саме клієнт. А також рекомендовано ОСОБА_4 перевірити персональний комп'ютер на наявність комп'ютерного "вірусного" програмного забезпечення (а.с. 18 т. 1).

Відповідно до п. 2.10 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22 клієнт, виходячи з технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи системи дистанційного обслуговування. Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається в договорі банківського рахунку.

Згідно з умовами договору банківського рахунку № 113021 від 29.06.2011 за допомогою дистанційного керуванням рахунку Банк здійснює рахунково-касове обслуговування клієнта за всіма відкритими у нього рахунках на основі розрахункових документів в електронному вигляді.

Так, судами встановлено, що відповідно до договору банківського рахунку № 113021 від 29.06.2011, що складається з заяви позивача, Регламенту/Правил на комплексне банківське обслуговування та Тарифів банку, картки зі зразками підписів та відбитку печатки, позивачу банком було відкрито рахунок в національній валюті № НОМЕР_1. На виконання зазначеного вище договору банківського рахунку, позивачеві банком було надано ключі та паролі доступу до програмного комплексу "Приват 24" з правом виключно особистого користування. Офіційні документи з боку позивача щодо передачі повноважень в частині використання цифрового електронного підпису позивача третім особам від ФОП ОСОБА_4 до Банку не надходили (докази зворотного - відсутні). В особистій картці з відображенням підписів та відбитку печатки вказані дані виключно ФОП ОСОБА_4

Грошові кошти з рахунку позивача на користь ТОВ "Ед Юкейшн" були перераховані згідно платіжних доручень 298 від 06.02.2013 на суму 20 000,00 грн., № 299 від 06.02.2013 на суму 19 000,00 грн. та № 300 від 06.02.2013 на суму 7 000,00 грн.

Загальний порядок здійснення переказу коштів в Україні, а також відповідальність суб'єктів переказу регулюються Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) .

Пунктом 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до п. 32.3 ст. 32 зазначеного Закону банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 ст. 22 Закону.

Відповідно до вказано пункту 22.6 Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) обслуговуючий платника банк у розрахунковому документі зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка платника та коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України / реєстраційним (обліковим) номером платника податків / реєстраційним номером облікової картки платника податків - фізичної особи (серії та номера паспорта, якщо фізична особа відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відмітку в паспорті) і приймати цей документ лише в разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність і достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України. У разі недотримання зазначених вимог відповідальність за шкоду, заподіяну платнику, покладається на банк, що обслуговує платника.

Як вбачається, в матеріалах справи міститься надана відповідачем роздруківка ІР адреси комп'ютера, з якого входили під реквізитами позивача до електронної системи Банку та з якої були сформовані платіжні доручення, в якій міститься інформація щодо Лог спроб порушень системи безпеки користувачем (введення невірного пароля). Позивач стверджує, що з неї вбачається можливість встановлення підміну ІР адреси, оскільки вказана ІР адреса не належала комп'ютеру позивач.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що Банк, прийнявши вказані електронні платіжні документи до виконання, перевірив дійсність електронного документу та проставленого на ньому електронно-цифрового підпису, а також дотримання вищенаведених положень законодавства про платіжні системи щодо розрахунковим документів.

Вказані доводи та положення, що регламентують дії клієнта та обслуговуючого банку, а також інші обставини, які мають значення для встановлення фактичних обставин справи, залишились поза увагою судів як першої, так й апеляційної інстанцій.

Посилання апеляційного суду, як на одну з підстав для відмови у задоволенні позову, на проведене працівниками Банку службове розслідування спірного інциденту, яким виявлено несанкціонований доступ до системи ПК "Приват24" ФОП ОСОБА_4 третьої особи - ОСОБА_9 колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідачем належними доказами не підтверджені заперечення з приводу того, що до комп'ютера ФОП ОСОБА_4 був доступ сторонніх осіб під час знаходження в ньому електронного ключа, не досліджено належне виконання позивачем умов договору в частині збереження електронно-цифрових підписів.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, відповідно до ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (письмовими, речовими доказами, висновком експерта).

При цьому колегія суддів зазначає, що достовірне з'ясування наявності (відсутності) несанкціонованого доступу до системи ПК "Приват 24" комп'ютера ФОП ОСОБА_4, на що посилається відповідач як на підставу відсутності його вини, оцінка та дослідження деяких обставин пов'язаних з їх технічною стороною, дослідження обставин виписки з протоколу П24 користувача vfksi1 з 01.01.2013, потребує спеціальних знань з цього приводу (а.с.89-91 т.1).

В порядку ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом.

За приписом ст. 614 ЦК України тягар доказування відсутності своєї вини лежить на особі, яка порушила зобов'язання. Але в матеріалах справи відсутні належні докази щодо наявності або відсутності вини сторін за договором, не встановлені обставини, які впливають, підтверджують або спростовують можливості сторін впливати на вказані події та спростовують їх відповідні винні дії.

Згідно зі ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, відповідно до п.п. 32.3.2 п. 32.7 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором

Отже, виходячи з системного аналізу змісту ч.3 ст. 11, п. 5 ч. 2 ст. 16, ст.ст. 1073, 1212 ЦК України та п.п. 32.3.2, 32.7 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", належними способами захисту прав клієнта в разі списання його коштів банком без законних підстав, законодавець визначає зобов'язання банку вчинити певні дії.

Однак, суди попередніх інстанцій, дійшовши протилежних висновків на підставі наданих сторонами доказів, не перевірили, чи дотримано відповідачем своїх зобов'язань за договором банківського рахунку та зазначених законодавчих вимог, зокрема здійснення перерахування коштів з рахунку позивача за наявності (відсутності) розпорядження клієнта, а також, отримавши від нього заяву про заблокування коштів, чи вчинив передбачених Інструкцією дії щодо негайного надіслання повідомлення неналежному отримувачу (безпосередньо або через банк, що обслуговує цього отримувача) про здійснення йому помилкового переказу та про потребу повернути суму.

Також, судами у цій справі не з'ясована правова природа позовних вимог, які позивач визначив як боргові зобов'язання, норми закону, якими регулюються вказані правовідносини та дії учасників вказаних подій щодо підставності перерахування вказаних коштів.

Крім того, в порушення вимог ст.ст. 43, 84, 101, 105 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій не надано правової оцінки доводам позивача про те, що надані відповідачем докази відсутності його вини складені ним безпосередньо, тобто виражають його особисту суб'єктивну думку, і якими саме належними та допустимими доказами вони підтверджуються.

Виходячи з приписів ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України, касаційна інстанція позбавлена права встановлювати обставини справи, які не були встановлені судами, а також досліджувати та надавати оцінку доказам. Отже, допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції.

Враховуючи неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, які підлягали встановленню, не дотриманням правил оцінки доказів (щодо оцінки доказів у їх сукупності), в порушенням вимог ст.ст. 47, 38, 43 ГПК України (1798-12) , що не усунуто апеляційною інстанцією і не може бути виправлено судом касаційної інстанції, враховуючи межі перегляду справи у касаційному порядку, визначені ст. 111-7 ГПК України, прийняті у справі судові акти підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам в їх сукупності, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини.

Крім того, судом під час нового розгляду належить перевірити, хто набуває право власності на кошти, після їх перерахування на розрахункові рахунки, і в разі безпідставного їх отримання несе відповідальність за ст. 1212 ЦК України і в якому випадку особі надані правові засади для захисту і поновлення свого права в інший спосіб, зокрема і шляхом залучення судом до участі у справі вказаних осіб.