головуючого Бакуліної С.В. (доповідач), суддів: Глос О.І., Полянського А.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Придніпровська залізниця" на постанову від 02.12.2013 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 904/3679/13 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Державного підприємства "Придніпровська залізниця" до Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення 3 529,44 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача: Портний М.І. (довіреність № 31 від 01.01.2014р.) від відповідача: Матвєєва Т.В. (довіреність № 52-16/45 від 23.01.2014 р.)

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Коваленко О.О.) від 11.06.2013 року у справі № 904/3679/13 позовні вимоги задоволено; стягнуто з ВАТ "Південний ГЗК" на користь ДП "Придніпровська залізниця" 3 529,44 грн. плати за користування вагонами та 1 720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Орєшкіна Е.В., судді - Широбокова Л.П., Чус О.В.) від 02.12.2013 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2013 року у справі № 904/3679/13 скасовано; прийнято нове рішення; в задоволені позову відмовлено; стягнуто з Державного підприємства "Придніпровська залізниця" на користь Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" 860,25 грн. витрат по сплаті судового збору за перегляд судового рішення апеляційною інстанцією.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 року, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2013 року у справі № 904/3679/13 залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.46, 47, 119 Статуту залізниць України (457-98-п) , п.п.3, 4, 9, 10, 12 Розділу ІІІ Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Мінтрансу України від 25.02.1999 року №113 (z0165-99) (надалі Правила користування вагонами), ст.ст. 33, 34 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до суду з позовом (з урахуванням поданих уточнень) про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" 3 529,44 грн. плати за користування вагонами, посилаючись на обставини, відповідно до яких затримка вагонів на підходах до станції призначення відбулась з вини відповідача, позаяк останній не був готовий прийняти вагони, які надійшли на його адресу, через зайнятість колій на станції призначення, у зв'язку з несвоєчасним забиранням ним вантажу, який надійшов раніше, що підтверджується даними: актів загальної форми ГУ-23, книги повідомлень про прибуття вагонів форми ГУ-2, наказів про затримку вагонів, повідомлень про затримку вагонів, актів про затримку вагонів, витягу із журналу диспетчерських розпоряджень, відомостей плати форми ГУ-46.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, обставини, на які посилався позивач, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України. Твердження відповідача, що позивач не довів вину відповідача у затримці вагонів, господарський суд відхилив, оскільки відповідач на підтвердження своєї позиції не надав суду доказів того, що він мав можливість прийняти вагони, а також не довів наявності обставин, що могли б бути підставою для відмови в позові з огляду на положення пункту 121 Статуту залізниць України та пункту 16 Правил користування вагонами і контейнерами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив із такого.

Колегія суддів апеляційного суду погодилась з доводами позивача з приводу того, що підготовка залізницею на коліях станції порожніх вагонів під навантаження, знаходження їх під обробкою - це звичайний виробничий процес роботи станції, передбачений нормами Статуту залізниць України, положеннями договору та ЄТП, у той час як несвоєчасне забирання з колій станції відповідачем вантажів, які прибули на його адресу, є порушенням вимог п.33 Правил видачі вантажів та ст.ст.46, 47 Статуту залізниць України (457-98-п) , якими визначено, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу, навіть поставка якого йому не передбачена планом, договором, контрактом, замовленням тощо.

На вимогу Дніпропетровського апеляційного господарського суду позивачем надане Положення зайнятості колій станції Кривий Ріг за весь період затримки вагонів на підходах до станції призначення. Однак відомості зазначеного Положення в деяких випадках суперечить одне одному та даним, вказаним в актах про затримку вагонів, на що доречно звертає увагу апелянт.

Окрім того, позивачем допущено численних порушень умов ЄТП щодо часу на здійснення операцій з обробки вагонів; порядку оформлення документів, які б доводили правомірність покладання на відповідача відповідальності за їх затримку, зокрема, інформація, зазначена в графі 49 залізничних накладних №№40527145, 47155536, 47155544 щодо наказів залізниці не відповідає той, що вказана в позовній заяві; не доведено належними доказами неможливість подання спірних вагонів на всі колії відповідача, визначені ЄТП за їх спеціалізацією.

Приймаючи до уваги вищезазначені обставини, надання позивачем актів про затримку вагонів, актів загальної форми, актів загальної форми на віднесення на відповідальність вантажовласника, в тому числі, складених на станції призначення, які носять односторонній характер (вимоги п.8 Правил користування вагонами і контейнерами передбачають наявність підписів представника станції та вантажовласника на акті загальної форми); наявність в матеріалах справи відомостей плати за користування вагонами, які підписані представниками ВАТ "Південний ГЗК" із запереченнями, колегія суддів вважає, що позивачем у відповідності із ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не доведено обставин, на які він посилався в обґрунтування позовних вимог.

Проте погодитись з такими висновками не можна з огляду на таке.

Висновок суду про складання актів форми ГУ-23 на станції затримання без участі представника вантажовласника в порушення п.8 Правил користування вагонами, зроблений без врахування приписів пункту 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року №334 (z0565-02) , зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 року за №567/6855 (z0567-02) , відповідно до якого акти загальної форми складаються, як у випадку затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства, так і в інших випадках для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта; акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами. Отже на станції затримання, яка не є станцією призначення, відповідно до Правил складання актів акт форми ГУ-23 може бути складний без участі представника вантажовласника лише за участі не менше двох осіб.

В порушення вимог ст.ст. 4-3, 43 ГПК України, апеляційний господарський суд не встановив обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема, не встановив: - в яких конкретно випадках відомості Положення зайнятості колій суперечать одне одному та даним, вказаним в актах про затримку вагонів, і що цим засвідчується; - якими доказами підтверджуються численні, як зазначив суд, порушення позивачем умов ЄТП щодо часу на здійснення операцій з обробки вагонів; - якими доказами підтверджуються численні, як зазначив суд, порушення позивачем порядку оформлення документів, які конкретно ці порушення, і що цим засвідчується; - якими належними доказами, про неподання яких зазначив суд, мають бути підтверджені обставини щодо неможливості подання позивачем спірних вагонів на всі колії відповідача, визначені ЄТП за їх спеціалізацією.

Стосовно оцінки судом матеріалів справи, відповідно до яких інформація, зазначена в графі 49 залізничних накладних №№40527145, 47155536, 47155544 щодо наказів залізниці, не відповідає тій, що вказана в позовній заяві, то касаційна інстанція звертає увагу, що лише невідповідність даних будь якого доказу даним позовної заяви не свідчить про недоведеність обставин, які цим доказом засвідчуються.

Касаційна інстанція також звертає увагу апеляційного господарського суду, що письмові заперечення представників відповідача, викладені ними при підписанні відомостей плати за користування вагонами, не свідчать самі по собі, без підтвердження належними та допустимими доказами викладених в цих запереченнях обставин, про недоведеність позивачем позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 року у справі № 904/3679/13 з направленням справи на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.