головуючого Овечкіна В.Е., суддів Васищака І.М., Чернова Є.В., за участю представників: позивача-не з'явились, відповідача-1 відповідача-2 третьої особи прокуратури-Новак А.О., Боротюк О.О., -не з'явились, -не з'явились, -Гудименко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДП "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Березнівський держспецлісгосп" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.11.2013 у справі № 5019/418/12 за позовом Рівненського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Тищицької сільської радидо (третя особа 1. ДП "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Березнівський держспецлісгосп"; 2.Спеціалізованого виробничого сільськогосподарського кооперативу "Агроліс" - Державна екологічна інспекція в Рівненській області) про відшкодування шкоди, завданої незаконною рубкою дерев

Рішенням господарського суду Рівненської області від 17.07.2013 (суддя Гудзенко Я.О.) у задоволенні позову відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.11.2013 (судді: Олексюк Г.Є., Розізнана І.В., Гудак А.В.) рішення скасовано та прийнято нове рішення про стягнення з ДП "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Березнівський держспецлісгосп" на користь Державного бюджету України, місцевих бюджетів Рівненської обласної ради та Тищицької сільської ради збитки в сумі 112636,55 грн., зарахувавши кошти на аналітичний рахунок, відкритий в головному управлінні Державного казначейства України у Рівненській області за балансовим рахунком 3311 "Кошти, які підлягають розподілу між Державним і місцевим бюджетами "Плану рахунків в розрізі кодів класифікації доходів бюджету та територій".

ДП "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Березнівський держспецлісгосп" в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 1166 ЦК України, ст.ст. 19, 64, 86, 105, 107 Лісового кодексу України, ч.ч.1, 4 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та ст. 84 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на неврахування судом апеляційної інстанції тих обставин, що на час проведення перевірки постійним лісокористувачем земельної ділянки, на якій виявлено незаконну рубку дерев, є СВСК "Агроліс", а не ДП "СЛАП "Березнівський держспецлісгосп", тому і обов'язки по забезпеченню охорони та захисту лісових насаджень покладено на відповідача-2. Крім того, на думку заявника, під час прийняття рішення по даній справі апеляційний суд не вирішив питання стосовно відповідача-2.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення та правильності юридичної оцінки судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників відповідача-1 та прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та приймаючи нове рішення про стягнення збитків з відповідача-1, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту правопорушення, вчиненого невстановленими особами, судам необхідно виходити з того, що відповідно до ст. 19 Лісового кодексу України обов'язки зі забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів.

Відповідно до листа Головного управління Держземагенства у Рівненській області № 0306-4059 від 25.10.2013, земельна ділянка площею 127га на території Тишицької сільської ради Березнівського району (лісовий квартал №6) обліковується за спеціалізованим виробничим сільськогосподарським кооперативом "Агроліс" (а.с.212 т.2).

Як вбачається з письмових пояснень Тишицької сільської ради №815 від 01.11.2013 (а.с.214 т.2), постійним лісокористувачем кварталу № 6 є Березнівський СВСК "Агроліс", а використовує дані земельні ділянки лісового фонду Березнівський СЛАП "Березнівський держспецлісгоп" (а.с.214 т.2).

У відповідності з п.п.2.1,2.2.3 Статуту ДП СЛАП "Березнівський держспецлісгосп", затвердженого розпорядженням Міністерства аграрної політики України № 656 від 02.11.2004, підприємство створене з метою організації комплексного ведення лісового господарства, включаючи питання охорони, захисту, раціонального використання лісових ресурсів і відтворення лісів в державному лісовому фонді. Основними напрямками діяльності підприємства є: охорона лісів і захисних лісонасаджень від незаконних порубок (а.с.33-36 том 1)

Розпорядженням голови Березнівської районної державної адміністрації №159 від 26.03.2007 надано дозвіл ДП СЛАП "Березнівський держспецлісгосп" на виготовлення проекту землеустрою щодо складання державних актів на право постійного користування земельними ділянками для ведення лісового господарства загальною площею 4897,0611 га за рахунок земель СВСК "Агроліс".

З метою реалізації покладених на ДП СЛАП "Березнівський держспецлісгосп" завдань та на виконання п.3 ч.2 ст. 19 Лісового кодексу України ДП СЛАП "Березнівський держспецлісгосп" виготовлено матеріали лісовпорядкування та Проект організації та розвитку лісового господарства, які є підставою для ведення лісового господарства.

Відповідно до листа Державної інспекції сільського господарства в Рівненській області №1542 від 10.09.2012 ДП СЛАП "Березнівський держспецлісгосп" набув право користування лісом, однак, при цьому, СВСК "Агроліс" залишився постійним землекористувачем, який не має можливості проводити лісове господарство, оскільки не набув права користуватися лісами відповідно до Лісового кодексу України (3852-12) (т.2, а.с.97-100).

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту положень п.1 ч.2 ст. 19, п.5 ст. 64, ч.ч.1,5 ст. 86, п.5 ч.2 ст. 105 та ст. 107 Лісового кодексу України відповідач-1 має нести відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій відповідачу-1 території.

ДП СЛАП "Березнівський держспецлісгоп" не надано як суду першої інстанції, так і апеляційному господарському суду доказів вчинення ним дій щодо збереження та охорони лісів (в т.ч. в кварталі 6, де виявлено незаконну порубку дерев), що згідно статуту відповідача-1 є його безпосереднім обов'язком.

Правовою підставою відшкодування шкоди є склад цивільного правопорушення, необхідними елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина.

В даному випадку ДП СЛАП "Березнівський держспецлісгосп" не забезпечив охорону і збереження лісового фонду, допущено самовільну рубку лісів, чим спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України, що перебуває під охороною держави.

Апеляційна інстанція не погодилася з твердженнями прокурора та представника ДП СЛАП "Березнівський держспецлісгосп" про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог у разі невстановлення вини працівників відповідача-1 у вчиненні зазначених в акті незаконних порубок дерев та відсутності складання протоколу про адміністративне правопорушення, оскльки відповідно до Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №464 від 10.09.2008 (z0018-09) , акт перевірки це документ, який є, зокрема, носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства та його дотримання, а, відтак, зазначений акт слід розцінювати як належний доказ, в якому зафіксовано факт вчинення правопорушення природоохоронного законодавства.

Крім того, доказів оскарження зазначеного акту у встановленому законом порядку матеріали справи не містять, а, відтак, на час вирішення спору він є чинним, зазначені в акті відомості відповідачем-1 (ДП СЛАП "Березнівський держспецлісгосп") за допомогою належних і допустимих доказів не спростовані, розмір шкоди, визначеної в розрахунках, не заперечується, контррозрахунок шкоди не поданий.

Наявний в матеріалах справи розрахунок заподіяної шкоди за вищезазначене правопорушення, здійснений відповідно до положень постанови КМ України від 23.07.2008 №665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу" (665-2008-п) , є вірним і обґрунтованим.

Проте, колегія не може погодитися з передчасним висновком апеляційного суду про покладання відповідальності за завдану шкоду на відповідача-1 з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст. 17 Лісового кодексу України ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.

Згідно з п.5 ст.64 (Основні вимоги щодо ведення лісового господарства) Лісового кодексу України (3852-12) підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

В свою чергу, згідно з п.5 ч.2 ст. 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Таким чином, з врахуванням системного аналізу змісту положень ст. 17, п.1 ч.2 ст. 19, п.5 ст. 64, п.5 ч.2 ст. 105 та ст. 107 Лісового кодексу України, при вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства факту правопорушення, вчиненого невстановленими особами, судам необхідно виходити з того, що обов'язки зі забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які й повинні нести відповідальність за невиконання та неналежне виконання згаданих обов'язків, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев невстановленими особами.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч.7 ст. 84 ГПК України у разі, якщо у справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Проте, в порушення норм процесуального права оскаржувана постанова не містить вказівок щодо результатів розгляду позовних вимог до відповідача-2 (Спеціалізованого виробничого сільськогосподарського кооперативу "Агроліс"), який, як достеменно встановлено судом першої інстанції, на час проведення перевірки на підставі державних актів на право постійного користування землею від 25.12.2001 є постійним лісокористувачем земельної ділянки, на якій виявлено незаконну рубку дерев.

Водночас, судом апеляційної інстанції збитки від незаконної порубки дерев стягнуто з відповідача-1 як фактичного лісокористувача, який веде лісове господарство на основі виготовлених матеріалів лісовпорядкування та Проекту організації та розвитку лісового господарства, тобто не має статусу постійного лісокористувача в розумінні ст. 17 Лісового кодексу України, а значить, на відміну від постійного лісокористувача, не має і обов'язків по забезпеченню охорони та захисту лісових насаджень від незаконних рубок.

Колегія зазначає, що самі по собі обставини надання відповідачу-1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою та фактичного ведення ним лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування та Проекту організації та розвитку лісового господарства не породжують набуття ДП СЛАП "Березнівський держспецлісгосп" права постійного користування лісами, оскільки таке право, яке у відповідача-2 виникло на підставі рішення Рівненської обласної ради від 04.10.2001 № 294 та посвідчене державними актами на право постійного користування землею від 25.12.2001, не припинено у встановленому порядку. Доказів припинення такого права відповідача-2 на момент проведення перевірки матеріали справи не містять та сторонами не надано.

При цьому, апеляційним судом не враховано та не спростовано факти, встановлені постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.03.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 04.06.2013 у справі № 5019/1607/12 (за участю Спеціалізованого виробничого сільськогосподарського кооперативу "Агроліс" та ДП СЛАП "Березнівський держспецлісгосп"), Зокрема, вказаними судовими рішеннями встановлено, що 04.01.2005 р. за актом СВСК "Агроліс" здійснив передачу лісів, які були в його постійному користуванні в тимчасове користування ДП СЛАП "Березнівський держспецлісгосп" та проведено приймання - передачу земельних ділянок лісового фонду СВСК "Агроліс" в ДП СЛАП "Березнівський держспецлісгосп" загальною площею 5006,64га. В подальшому, 09.12.2009 р. між СВСК "Агроліс" та ДП СЛАП "Березнівський держспецлісгосп" було складено акт прийому-передачі лісових площ, за умовами якого ДП СЛАП "Березнівський держспецлісгосп" здав, а СВСК "Агроліс" прийняв лісові площі в розрізі сільських, селищних рад Березнівського району, а саме: Тишицька сільська рада, Полянська сільська рада, Городищанська сільська рада, Кам'янська сільська рада, Яринівська сільська рада, Прислуцька сільська рада, Поліська сільська рада, Грушевська сільська рада, Соснівська сільська рада, Маринниська сільська рада, Великопільська сільська рада, Голубнівська сільська рада. Приписи (протоколи) відповідних інстанцій, що здійснюють контроль за додержанням земельного законодавства, які підтверджували б незаконну рубку дерев ДП СЛАП "Березнівський держспецлісгосп" на вищевказаних земельних ділянках відсутні. При цьому, лісорубні квитки, видані ДП СЛАП "Березнівський держспецлісгосп" на які посилається позивач на підтвердження своїх вимог є лише підтвердженням факту їх видачі з метою санітарної рубки лісу. Фактичну вирубку лісу на земельних ділянках СВСК "Агроліс" лісорубні квитки не підтверджують.

Відтак, висновок апеляційного суду про те, що відповідач-1 набув право користування лісами, є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. До того ж, такий помилковий висновок ґрунтується виключно на листі Державної інспекції сільського господарства в Рівненській області №1542 від 10.09.2012, в той час як на момент проведення перевірки (23.11.2011 р.) відповідач-1 не мав статусу постійного чи тимчасового лісокористувача стосовно лісових угідь, в межах яких було виявлено незаконну рубку дерев.

Крім того, дійшовши передчасного висновку про задоволення позову, апеляційна інстанція залишила поза увагою та не надала правової оцінки наступним істотним обставинам.

За результатами проведеної працівниками Державної екологічної інспекції в Рівненській області позапланової перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства складено акт від 23.11.2011, в якому зазначено про наявність фактів незаконних порубок дерев на території Березнівського лісництва ДП "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Березнівський держспецлісгосп", а саме: квартал 6 виділ 12 виявлено незаконну порубку дерев сосни сироростучої різними діаметрами пнів в кількості 50 штук; квартал 6 виділ 18 за межею ділянки, на якій проводилась суцільна санітарна рубка 2011 року згідно лісорубного квитка № 17 від 06.06.2011, виявлено незаконну порубку дерев сосни сироростучої в кількості 16 штук. До акту перевірки також долучено польову перелікову відомість, що містить інформацію про вид незаконно зрубаних дерев, їх діаметри у корі біля шийки кореня та встановлено категорії придатності дерев.

Згідно з ч.2 ст. 101 та п.п.7,8 ч.2 ст. 105 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Однак, в порушення вимог ст.ст. 43, 101, 105 ГПК України судом апеляційної інстанції належним чином не спростовано висновки суду першої інстанції як щодо відсутності в матеріалах справи доказів складання протоколу про адміністративне правопорушення стосовно працівників відповідачів, винних у допущенні незаконної порубки лісу, притягнення їх до адміністративної чи кримінальної відповідальності, так і доказів видачі відповідачам приписів про усунення порушень лісового законодавства.

Колегія враховує, що правова позиція про необхідність надання таких належних доказів, а не одного лише акта перевірки дотримання природоохоронного законодавства, підтримується Вищим господарським судом України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у аналогічних справах зі спорів про відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок порушення лісового законодавства (постанови ВГСУ від 22.10.2013 у справі № 909/138/13-г, від 29.07.2013 у справі № 5010/1287/2012-П-13/90, від 22.01.2013 № 5010/803/2012-П-21/36, від 17.09.2012 у справі №13/5025/399/12 (у допуску останньої справи до провадження ВСУ відмовлено ухвалою ВГСУ від 26.11.2012)).

Відповідно до ч.1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. При цьому, завдання шкоди працівником своїми протиправними діями, які за своїм змістом не випливають з трудового (службового) становища, не тягне за собою покладання обов'язку відшкодування шкоди на юридичну особу-роботодавця.

В основу висновку апеляційного суду про доведеність завдання шкоди відповідачем-1 покладено в якості належного доказу виключно акт перевірки від 23.11.2011, в якому зафіксовано факт порушення природоохоронного законодавства шляхом незаконних порубок дерев невстановленими особами. Проте, при прийнятті постанови судом апеляційної інстанції не спростовано висновок місцевого господарського суду про відсутність в акті перевірки від 23.11.2011 відомостей щодо вчинення працівниками відповідачів правопорушення у вигляді неналежного виконання службових обов'язків по забезпеченню охорони та захисту лісів.

Також апеляційним судом не з'ясовано, в який період мала місце незаконна вирубка дерев, що з врахуванням обставин повернення відповідачем-1 лісових угідь відповідачу-2 за актом приймання-передачі від 09.12.2009, встановлених судовими рішеннями у справі № 5019/1607/12, має істотне значення для встановлення юридичної особи, винної у незабезпеченні охорони і захисту лісів. Адже, після повернення лісових угідь за вищевказаним актом ДП "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Березнівський держспецлісгосп" вже не міг бути їх законним тимчасовим (фактичним) лісокористувачем.

Крім того, розрахунок заподіяної шкоди, який апеляційний суд визнав вірним та обґрунтованим, здійснений згідно додатку № 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу" (665-2008-п) , однак, даним додатком затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконного вирубування та пошкодження дерев підприємствами, установами, організаціями та безпосередньо громадянами, а не внаслідок неналежного виконання працівниками постійних лісокористувачів службових обов'язків по охороні та захисту лісів. не передбачає відповідальності за незабезпечення збереження лісів і лісових насаджень, Отже, вказані такси можуть застосовуватися до лісових господарств лише у разі вчинення їх працівниками незаконної рубки, тобто з порушенням Порядку спеціального використання лісових ресурсів, затвердженого постановою КМ України №761 від 23.05.2007 (761-2007-п) . В зв'язку з викладеним, не виключається недоведеність розміру завданої шкоди.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо встановлення дійсного правопорушника (постійного лісокористувача), доведеності чи недоведеності завдання шкоди внаслідок протиправної бездіяльності його працівників, розміру збитків, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст. 111-7 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваної постанови і передачі справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням саме ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на те, що вищезгадані порушення норм матеріального права (ч.2 ст. 19, ст.ст. 64, 105, 107 Лісового кодексу України) та процесуального права (ст.ст. 43, 84, 101, 105 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки судом апеляційної інстанції, колегія вбачає правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування постанови та передачі справи на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду.