Капацин Н.В. - головуючий, Бернацька Ж.О., Кривда Д.С. (доповідач),за участю представників: позивача Білинова А.В., представник, відповідача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 року у справі № 910/3023/13 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" про стягнення суми,

Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" в порядку регресу суми боргу у розмірі 4339,40грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.07.2013 року (суддя Домнічева І.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 року (судді: Синиця О.Ф. - головуючий, Зеленін В.О., Баранець О.М.), в задоволенні позову відмовлено повністю у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Скаргу мотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 22, 29, 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 05.08.2010р. між ТзДВ СК "Альфа-Гарант" та Мотуз Л.Ф. укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу №06-R/019-040-02917, предметом якого є страхування майнових інтересів потерпілого, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - автомобіля "Фольксваген", д.р.н. АІ 9584 ВК.

12.04.2011р. о 09 год. 10 хв. по вул. О. Теліги сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю застрахованого автомобіля "Фольксваген" та автомобіля "Део Матіз", д.р.н. АА 7930 НЕ, під керуванням водія Самань Т.В.

Відповідно до Постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 13.05.2011р., ДТП сталася в результаті порушення Самань Т.В. Правил дорожнього руху України та останню було визнано винною у вчиненні правопорушення за статтею 124 КУПАП.

Відповідно до Звіту № 04.11.24 від 29.04.2011 р. з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, матеріальний збиток, завданий забезпеченому транспортному засобу склав, 16297,61 грн.

Позивач, на виконання своїх зобов'язань за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу №06-R/019-040-02917, на підставі заяви страхувальника та документів, наданих останнім для виплати страхового відшкодування, провів розрахунок страхового відшкодування та виплатив страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 15852 грн.

При цьому цивільно-правова відповідальність Самань Т.В. на момент вказаної ДТП була застрахована в ПАТ "АСК "Омега" згідно Полісу №ВС/9424918.

Відповідно до звіту №15424 від 06.06.2011 року, розрахунку розміру суми страхового відшкодування та з урахуванням безумовної франшизи, передбаченої Полісом ВС №9424918 від 02.06.2010 р., відповідач 27.04.2012 року виплатив на користь позивача суму страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 11002,60 грн.

За таких обставин позивач, посилаючись на ст.ст. 22, 993, 1166, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування", звернувся з позовом у даній справі про стягнення з відповідача недоплаченої суми страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 4339,40 грн. (15852- 11002,60- 510(франшизи)).

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не надано доказів непогодження чи невизнання звіту №15424 від 06.06.2011 та розрахунку страхового відшкодування відповідача в сумі 11002,60грн., яка і була виплачена позивачеві.

Однак, колегія не може погодитися з передчасними висновками судів, з огляду на наступне.

У відповідності зі ст. 993 Цивільного кодексу України і ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, що виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч.1 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Згідно з ч.1 ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч.2 ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Обмежившись посиланням при вирішенні спору на ті обставини, що позивач не надав жодних доказів непогодження чи невизнання звіту №15424 від 06.06.2011р. та розрахунку суми страхового відшкодування, на підставі яких відповідач в порядку регресу виплатив страхове відшкодування в сумі 11002,60 грн., судами попередніх інстанцій не надано власної оцінки наявним в матеріалах справи документам щодо фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування.

Зокрема, судами не відхилено наданий позивачем звіт № 04.11.24 від 29.04.2011 р. з визначення вартості матеріального збитку, згідно якого такий збиток, завданий забезпеченому транспортному засобу, склав 1629761 грн.; не дослідили наданий відповідачем звіт №15424 від 06.06.2011р.: чи є він належним та допустимим доказом підтвердження вартості відновлювального ремонту. Також суди не досліджували протоколи огляду транспортного засобу, які є додатками до зазначених звітів, і на підставі яких визначено обсяг відновлювальних робіт (які виявлено пошкодження під час огляду автомобіля, в чому полягають розбіжності в описах пошкодження та інше).

Крім того, позивач надав ряд інших документів, крім звіту, які, за висновком позивача, підтверджують обґрунтованість розміру витрат, понесених ним у зв'язку з виплатою ним своєму страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 15852грн.

Судами попередніх інстанцій не було взято до уваги наявність платіжного доручення №4939 від 16.07.2011, яке є реальним підтвердженням фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які (витрати) виникли внаслідок ДТП.

Більше того, з врахуванням положень ч.1 ст. 990 Цивільного кодексу України та ст.ст. 25, 26 Закону України "Про страхування", навіть відсутність звіту про оцінку витрат, пов'язаних з відновленням транспортного засобу, не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування за умови підтвердження розміру оціненої шкоди іншими доказами. Верховним Судом України у листі "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 19.07.2011 року роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

В порушення вимог ст.ст. 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України суди попередніх інстанцій помилково не дослідили, чи в даному випадку виконавцем послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу складалися калькуляція, акт виконаних робіт або інші документи, які можуть бути належними доказами розрахунку вартості витрат на проведення відновлювального ремонту автомобіля "Фольксваген", д.р.н. АІ 9584 ВК.

Таким чином, суди не з'ясували дійсні права і обов'язки сторін стосовно предмету та підстави виникнення спору, не перевірили всі обставини, що мають значення для справи, чим порушили вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п.3 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 року та рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2013 року у справі №910/3023/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.