Публічне акціонерне товариство "Харківгаз" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Сінтал" Д" про стягнення з пені у розмірі 4042,46 грн., інфляційних втрат у розмірі 270,48 грн., 3% річних у розмірі 1217,15 грн. у зв'язку з невиконанням відповідачем мирової угоди.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.10.2013 р. (суддя Смірнова О.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 р. (судді: Пелипенко Н.М., Івакіна В.О., Тихий П.В.), позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Сінтал"Д" на користь Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" 107,97 грн. інфляційних втрат, 1217,15 грн. 3% річних та 412,23 грн. судового збору. В стягненні 4042,46 грн. пені та 162,51 грн. інфляційних втрат відмовлено.

Не погодившись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Харківгаз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, ст. ст. 549, 550, 551, 625 Цивільного кодексу України, просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні стягнення пені в розмірі 4042,46 грн. та інфляційних втрат в розмірі 162,51 грн. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

Між позивачем та відповідачем було укладено договір на розподіл природного газу № 03Т-139ГК від 14 листопада 2011 року, на виконання умов якого позивач виконав роботу по розподілу природного газу.

Проте, відповідач порушив свої зобов'язання за договором та не здійснив позивачеві оплату за названим договором.

Вищезазначені обставини стали підставою для звернення Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" до господарського суду Харківської області щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором № 03Т-139 ГК від 14.11.2011 р. на постачання природного газу.

В ході розгляду вищезазначеної справи між сторонами була укладена мирова угода від 29.03.2012 р., відповідно до умов якої відповідач визнав заборгованість в сумі 116796,02 грн., в тому числі судовий збір в сумі 2418,89 грн. та зобов'язався перерахувати на поточний рахунок позивача заборгованість наступним чином:

у строк з 10.09.2012 р. до 15.09.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 2418,89 грн., ПДВ не передбачено;

у строк з 17.09.2012 р. до 22.09.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 29160,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 4860,00 грн.;

у строк з 24.09.2012 р. до 29.09.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 29160,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 4860,00 грн.;

у строк з 15.10.2012 р. до 20.10.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 29160,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 4860,00 грн.;

у строк з 29.10.2012 р. до 01.11.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 29316,02 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 4886,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.04.2012 р. у справі №5023/261/12 була затверджена вищезазначена мирова угода та провадження у справі припинено.

Відповідач частково виконав умови мирової угоди, сплативши судовий збір в розмірі 2418,89 грн. та 62699,71 грн. заборгованості. Залишок в сумі 54096,29 грн. залишився неоплаченим, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з даним позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 4042,46 грн., інфляційних витрат у розмірі 270,48 грн., 3% річних у розмірі 1217,15 грн.

Мирова угода за своєю правовою природою є правочином у розумінні змісту ст. ст. 202, 203 Цивільного кодексу України і є підставою виникнення прав та обов'язків сторін, що її уклали.

За приписами статей 526, 629 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст. 549 цього Кодексу. З приписів наведеної норми вбачається, що кредитор має право вимагати сплати неустойки (пені), тоді коли така сплата передбачена умовами договору.

Як встановлено господарським судом, умовами вищезазначеної мирової угоди не передбачена сплата пені у разі невиконання (несвоєчасного виконання) боржником своїх зобов'язань щодо сплати боргу, тому суди попередніх інстанцій правомірно відмовили в частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 4042,46 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за увесь період користування чужими грошовими коштами, оскільки саме такий період прямо передбачений нормами ст. 625 Цивільного кодексу України.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

З огляду на викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватися за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення. Суди встановили, що при розрахунку суми інфляційних втрат позивач не врахував дефляційні процеси, що мали місце у період прострочення. За розрахунком судів попередніх інстанцій сума інфляційних втрат, що підлягає до стягнення, становить 107,97 грн. Розрахунок суми 3% річних суди визнали правильним. А відтак, суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір в частині позовних вимог про стягнення сум річних та інфляційних втрат.

З урахуванням викладеного, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 р. у справі № 922/3651/13 - без змін.