У березні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних технологій" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Каліпсо", просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1 032 000,00 грн.; накласти арешт на поточний рахунок науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Каліпсо", відкритий у ПАТ "РАДИКАЛ БАНК", МФО 319111, ЄДРПОУ 24248667, № 26007001000212 у межах зазначеної суми (т. 1, а.с. 7-9).

Заперечуючи проти позовних вимог, науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю "Каліпсо" звернулось з зустрічним позовом, просило стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних технологій" 102 000,00 грн. заборгованості, 2 029,50 грн. штрафних санкцій; зобов'язати позивача (відповідача за зустрічним позовом) прийняти обладнання, а саме: шафи з нержавіючої сталі 2009мм*800мм*230мм у кількості 89 штук, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Василя Яна, буд. 3/5 (т. 1, а.с. 37-41).

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.05.2012 року (суддя Ягічева Н.І.) первісний позов задоволено. Стягнуто з науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Каліпсо" суму заборгованості у розмірі 1 032 000,00 грн. У задоволенні зустрічного позову відмовлено (т. 1, а.с. 98-104).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2012 року (головуючий Ільєнок Т.В., судді Коротун О.М., Шипко В.В.) рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2012 року скасовано частково. У задоволенні первісного позову відмовлено, в іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2012 року залишено без змін (т. 2, а.с. 34-40).

Постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2013 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2012 року скасовано в частині скасування рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2012 року про задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних технологій". Рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2012 року в цій частині залишено в силі. В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2012 року залишено без змін (т. 2, а.с. 101-109).

28.02.2013 року господарським судом міста Києва видано накази про примусове виконання судового рішення (т. 2, а.с. 112, 113, 114).

08.04.2013 року науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю "Каліпсо" звернулось до господарського суду міста Києва зі скаргами на дії відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві у порядку ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України з вимогами про визнання незаконними та скасування постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 18.03.2013 року, винесених головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві Козак Р.П. у виконавчих провадженнях ВП № 37050757, ВП № 37050850, ВП № 37050933 щодо виконання наказів господарського суду міста Києва № 5011-55/3660-2012 (т. 3, а.с. 2-6, 18-22, 33-37).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.09.2013 року (головуючий Васильченко Т.В., судді Босий В.П., Нечай О.В.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2013 року (головуючий Сітайло Л.Г., судді Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.) (т. 3, а.с. 200-205) відмовлено у задоволенні скарг науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Каліпсо" на дії відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві (т. 3, а.с. 160-165).

Оскаржені судові акти мотивовано тим, що спірні постанови державного виконавця винесені у відповідності вимог положень Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю "Каліпсо" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило скасувати оскаржені судові акти та прийняти нове рішення про задоволення скарг науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Каліпсо" на дії відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві (т. 3, а.с. 211-214).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.01.2014 року касаційну скаргу науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Каліпсо" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 27.01.2014 року (т. 3, а.с. 209-210).

У судове засідання 27.01.2014 року представники сторін, відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін, відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 17 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" накази господарських судів підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Відповідно до ч. 1 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Статтею 13 Закону України від 24.03.1998 року № 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу" передбачено, що дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 2, 4 ст. 82 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Частиною 1 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як було зазначено вище, 28.02.2013 року на виконання рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2012 року та постанови Вищого господарського суду України від 18.02.2013 року видано накази про стягнення з науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Каліпсо" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних технологій" 1 032 000,00 грн. заборгованості, 20 640,00 грн. судового збору та 20 640,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної та касаційної скарг (т. 2, а.с. 112, 113, 114).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.03.2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Центр протипожежних технологій" звернулось до відділу державної виконавчої служби Солом'янського району міста Києва з заявами про відкриття виконавчих проваджень за наказами господарського суду міста Києва від 28.02.2013 року у справі № 5011-55/3660-2012, в яких одночасно просило накласти арешт на всі рахунки та майно, що належить боржнику (т. 3, а.с. 70-71, 82-83, 89-90).

18.03.2013 року постановами відділу державної виконавчої служби Солом'янського району міста Києва на підставі заяв стягувача було відкрито виконавчі провадження про примусове виконання наказу № 5011-55/3660-2012, в яких запропоновано боржнику добровільно виконати їх до 24.03.2013 року, накладено арешт на все майно, що належить боржнику та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить останньому у межах суми боргу та накладено арешт на кошти, що містяться на його рахунках також у межах сум, що підлягають стягненню (т. 3, а.с. 73-75, 85-87, 92-94).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно ч. 3 ст. 19 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" у заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.

Частиною 1 ст. 25 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Згідно ч. 2 ст. 25 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. У разі виконання судового рішення про усунення перешкод у здійсненні права користування державним, комунальним майном чи майном громадських об'єднань у рамках виконавчого провадження, відкритого за заявою прокурора, строк для самостійного виконання рішення у постанові не зазначається, а примусове виконання судового рішення розпочинається невідкладно. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Пунктами 1, 3 ч. 2 ст. 57 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Відповідно до ч. 3 ст. 57 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" постановами, передбаченими частиною другою цієї статті може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Згідно п. 3.6.3 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15.12.1999 року № 74/5 (z0865-99) за заявою стягувача з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному Законом.

Пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" (v0014700-03) передбачено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статей 55, 57 Закону N 606-XIV.

Суди попередніх інстанцій, враховуючи положення ст. ст. 25, 57 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" дійшли обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарг науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Каліпсо" на дії відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві.

Крім того слід зазначити, що науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю "Каліпсо" у своїх скаргах просить визнати незаконними та скасувати саме постанови про арешт майна боржника та заборони його відчуження.

Відповідно до ч. 4 ст. 57 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна. постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, постанови про накладення арешту на майно боржника надіслані науково-виробничому товариству з обмеженою відповідальністю "Каліпсо" з порушенням вимог вищезазначеної статті.

Проте, таке порушення державним виконавцем вимог законодавства не є безумовною підставою для скасування спірних постанов державної виконавчої служби, які винесенні згідно вимог ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 2 ст. 111-13 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Згідно ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Відповідно до ч. 5 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Згідно ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення судами вищезазначених положень є необгрунтованими, оскільки науково-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю "Каліпсо" оскаржуються не постанови про відкриття виконавчого провадження та ним не доведено факту реалізації майна, на яке накладено арешт.

Також не можуть служити на користь правової позиції науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Каліпсо" доводи касаційної скарги про порушення ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки цими нормами встановлено обов'язок державного виконавця використовувати надані йому права відповідно до закону, що і було здійснено останнім на підставі ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження".

Інші доводи заявника касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України.