Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Палія В.В.

за участю представників:

прокурор -Боднарчук В.М.

позивача -

відповідача -

розглянувши касаційну скаргу Державного комунального підприємства "Луцьктепло" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14 жовтня 2013 року у справі господарського суду Волинської області № 903/541/13 за позовом Прокурора м. Луцька в інтересах держави в особі Державного комунального підприємства "Луцьктепло" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Свемон-Маркет" про стягнення 91722,47 грн. заборгованості,

Позивач звернувся до господарського суду Волинської області з позовом до відповідача про стягнення 91 722,47 грн. заборгованості за договором про надання послуг по теплопостачанню №6-137 від 21 травня 2009 року, в тому числі основного боргу в сумі 45 522,87 грн., 45 522,87 грн. пені, 59,81 грн. інфляційних та 616,92 грн. 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов укладеного договору.

Рішенням господарського суду Волинської області від 4 вересня 2013 року (суддя Кравчук В.О.) позов задоволений частково. Провадження у справі в частині стягнення з відповідача 37 522,87 грн. основного боргу припинено. В частині стягнення решти суми основного боргу в розмірі 8 000 грн. в позові відмовлено. В задоволенні позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача 59,81 грн. інфляційних втрат відмовлено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 280, 62 грн., 45 522, 87 грн. пені, судовий збір. В задоволенні решти суми 3% річних в розмірі 336, 30 грн. відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14 жовтня 2013 року рішення суду змінене. Частини 5, 6 резолютивної частини рішення викладене в наступній редакції: "Стягнуто з відповідача на користь позивача 280,62 грн. 3% річних, 4 500 грн. пені. В частині стягнення пені в сумі 41 022,87 грн. та 3% річних в сумі 336, 30 грн. в позові відмовлено". В решті частині рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з прийнятою постановою апеляційного господарського суду, скаржник просить її скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що 21 травня 2009 року між сторонами у справі був укладений договір №6-137 про надання послуг по теплопостачанню, згідно умов якого теплопостачальна організація надає споживачу послуги по теплопостачанню, а споживач приймає та оплачує їх на умовах і в терміни, передбачені умовами даного договору та додатками до нього.

Пунктом 3.1 укладеного договору сторони встановили порядок розрахунків за надані послуги.

На виконання умов укладеного договору позивач протягом жовтня-грудня 2010 року передав відповідачу природний газ на загальну суму 16822329,74 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі природного газу (т.1, а.с.21).

Дослідивши належним чином всі наявні в матеріалах справи документи, апеляційний господарський суд правильно встановив той факт, що на виконання умов укладеного договору за спірний період з жовтня місяця 2012 року по квітень 2013 року позивач виставив відповідачу рахунки на оплату послуг по теплопостачанню на загальну суму 131 798, 49 грн., в яких зазначено про те, що вони є актами надання послуг за відповідний місяць (а.с.14-17).

Відповідачем частково була проведена оплата за надані йому позивачем послуги на суму 86 275, 62 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо оплати отриманих ним послуг, за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 45 522, 87 грн.

Як правильно було встановлено судами попередніх судових інстанцій при розгляді справи, до порушення провадження у справі основний борг відповідачем був оплачений в сумі 8 000 грн., у зв'язку з чим місцевим господарським судом обгрунтовано відмовлено позивачеві в частині стягненні 8000 грн. суми основного боргу.

Решта сума боргу в розмірі 37 522,87 грн. була сплачена відповідачем після порушення провадження в даній справі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Тому, апеляційний господарський суд правильно залишив без змін рішення місцевого господарського суду в частині припинення провадження у справі щодо стягнення з відповідача 37 522, 87 грн. суми основного боргу на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що апеляційний господарський суд вірно застосував норми матеріального права і обгрунтовано визнав такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 280, 62 грн., відмовивши позивачеві в частині стягнення решти суми 3% річних в розмірі 336,30 грн. за необгрунтованістю їх нарахування.

Також, враховуючи той факт, що кінцевий термін нарахування інфляційних втрат становить квітень місяць 2013 року, а початок відліку прострочки - лютий місяць 2013 року, з урахуванням дефляції, яка мала місце в цей період, апеляційний господарський суд вірно погодився з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача інфляційних втрат.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

На підставі п.4.4 укладеного договору, у разі порушення споживачем умов цього договору щодо порядку оплати наданих теплопостачальною організацією послуг, споживач зобов'язується сплатити пеню в розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочення платежу.

Судова колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій про помилковість зробленого судом першої інстанції висновку про стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 45 522, 87 гривень, нарахованої за період з 01.10.2012 року по 30.04.2013 року.

Разом з тим, стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Також, згідно ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Суд вважає, що оцінивши всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, взявши до уваги майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, враховуючи факт погашення відповідачем суми основного боргу в повному розмірі, апеляційний господарський суд правильно вважав за необхідне зменшити розмір стягнення з відповідача пені до 4 500 грн., відмовивши в частині стягнення 41 022, 87 грн. пені.

За таких обставин, оскаржувана постанова, як прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14 жовтня 2013 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.