Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Добролюбової Т.В., суддів Гоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач) розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.11.13 у справі № 927/999/13 Господарського суду Чернігівської області за позовом Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" до Державного підприємства "Дослідне господарство "Іванівка" Національної академії аграрних наук України про стягнення 1 100 767,50 грн.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.12.13 було продовжено строк розгляду касаційної скарги Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" на п'ятнадцять днів.

У судовому засіданні 26.12.13 у справі було оголошено перерву до 23.01.14.

за участю представників сторін від:

позивача: Шмаюн Н.В. (дов. від 02.09.13),

відповідача: Жук О.В. (дов. від 21.12.13), Серик М.М. (дов. від 21.12.13), Гнатченко П.М (дов. від 21.12.13)

Державне підприємство "Державний резервний насіннєвий фонд України" звернулося з позовом до Державного підприємства "Дослідне господарство "Іванівка" про стягнення 733 845 грн. вартості переданого відповідачу на зберігання насіння: озимої пшениці сорту "Василина", генерації еліта, у кількості 118,400т; озимої пшениці сорту "Аналог", генерації еліта, у кількості 44,950т, озимої пшениці сорту "Столична", генерації еліта, у кількості 46,650т та 366 922,50 грн. штрафу. Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору № С-36 від 07.06.12 про надання послуг із зберігання насіння в частині забезпечення схоронності переданого йому на зберігання майна. При цьому позивач посилався на приписи статей 611, 942, 944, 949, 950, 951 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 01.10.13, ухваленим суддею Оленич Т.Г., у позові відмовлено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, суд виходив з обставин погодження позивачем здійснення відповідачем заміни насіння, яке було передане на зберігання, іншим насінням на загальну суму 733 845 грн., що відповідає умовам договору зберігання. Водночас судом враховано і належне повідомлення відповідачем позивача про готовність майна до повернення та відсутність вчинення останнім дій, направлених на отримання цього насіння. При цьому суд керувався приписами статей 610, 611, 623, 906, 938, 950, 951, 953 Цивільного кодексу України, статей 218, 224, 225 Господарського кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Андрієнка В.В. - головуючого, Буравльова С.І., Шапрана В.В., постановою від 07.11.13 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Державне підприємство "Державний резервний насіннєвий фонд України" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову та рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Касаційна скарга обґрунтована доводами про недоведеність матеріалами справи зміни умов договору щодо повернення відповідачем іншого насіння, ніж те, яке було передане позивачем на зберігання. З огляду на що, на думку скаржника, є помилковим висновки судів щодо виникнення у відповідача обов'язку з повернення іншого насіння та зустрічного обов'язку позивача щодо направлення представника для його отримання. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 611, 639, 654 Цивільного кодексу України, статей 216, 218 Господарського кодексу України. Представник позивача підтримала доводи касаційної скарги та просила її задовольнити.

Від Державного підприємства "Дослідне господарство "Іванівка" Національної академії аграрних наук України відзиву на касаційну скаргу судом не отримано. У судовому засіданні представник відповідача проти доводів касаційної скарги заперечила, просила звернути увагу колегії суддів на готовність відповідача до передачі позивачу спірного насіння пшениці та зазначене зерно знаходиться на складі відповідача.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимоги Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" про стягнення з Державного підприємства "Дослідне господарство "Іванівка" 733 845 грн. вартості втраченого відповідачем насіння та 366 922,50 грн. штрафу, у вигляді 50 % від вартості неповернутого насіння. Підставою позову підприємством визначено договір зберігання від 07.06.12 №С-36 та приписи статей 950, 951 Цивільного кодексу України, в яких закріплені принципи і розмір відповідальності зберігача, зокрема, за незбереження майна. Отже, фактично позивачем заявлений позов про стягнення збитків у вигляді вартості втраченого майна, відтак предметом доказування при вирішенні даного спору є встановлення, зокрема, наявності між сторонами договірних відносин зі зберігання, факту передачі та прийняття майна на зберігання, звернення поклажодавця до зберігача з вимогою повернути майно, неповернення майна зі зберігання, факту відсутності цього майна у зберігача (втрата або пошкодження товару, переданого на зберігання) з підтвердженням цих обставин відповідними доказами, наявності складових цивільного правопорушення. Судами попередніх інстанцій установлено, що 07.06.12 між Державним підприємством "Державний резервний насіннєвий фонд України" (поклажодавцем) та Державним підприємством "Дослідне господарство "Іванівка" (зберігачем) укладено договір про надання послуг зі зберігання насіння № С-14, за умовами якого зберігач надає поклажодавцеві послуги зі зберіганні насіння відповідно до актів приймання - передачі насіння. Відповідно до пункту 1.2. договору право власності на насіння до зберігача не переходить, воно не може бути задіяне в господарському обігу зберігача, або бути передане ним третім особам. Згідно з пунктом 2.2. договору зберігач зобов'язується: прийняти насіння надане поклажодавцем на зберігання і повернути його поклажодавцеві у схоронності; надати поклажодавцеві акт приймання-передачі; забезпечити належне зберігання насіння згідно з ДСТУ 2240-93; забезпечити безперешкодний доступ в місця зберігання насіння представників поклажодавця. Місцем зберігання є: Державне підприємство "Дослідне господарство "Іванівка" НААН України, Чернігівська обл., Борзнянський р-н, с. Іванівка, вул. Перемоги, 5. Пунктами 6.2., 6.3., 6.4., 6.5., 6.6. договору сторони визначили, що у разі втрати (нестачі) або пошкодження насіння, внаслідок чого його якість змінилась настільки, що воно не може бути використане за первісним призначенням, зберігач відшкодовує поклажодавцю збитки у розмірі повної вартості такого насіння. Вартість насіння відшкодовуються виходячи з рівня середньозважених цін на товарне зерно відповідної рослини (у разі відсутності спорідненої), що складуються на біржових торгах за спотовими контрактами на момент розрахунку та (або) момент пред'явлення вимоги про передачу насіння з урахуванням сортових надбавок, але не нижче ціни однієї тонни насіння відповідно до акту приймання-передачі до цього договору. У випадку недотримання умов договору про надання послуг зі зберігання, що спричинили поклажодавцеві матеріальні збитки, зберігач зобов'язаний відшкодувати всі завдані збитки поклажодавцю. У разі, якщо зберігач несвоєчасно повернув насіння чи не повернув насіння, поклажодавець вправі стягнути штраф із зберігача у розмірі 50% від вартості насіння. У разі втрати посівних якостей насіння за погодженням з поклажодавцем зберігач зобов'язаний зробити його заміну на насіння належної якості з наданням відповідних документів: акт(и) польового інспектування посівів, сертифікат(и) на насіння України, атестат(и) чи свідоцтво(а) на насіння. Судами також установлено, що на виконання умов вказаного договору позивачем було передано відповідачеві на зберігання насіння урожаю 2011 року: пшениці озимої сорту "Василина", генерації еліта у кількості 118т 400кг; пшениці озимої сорту "Аналог", генерації еліта у кількості 44т 950кг; пшениці озимої сорту "Столична", генерації еліта у кількості 46т 650кг, загальною вартістю 733 845 грн., про що свідчить акт прийому - передачі від 07.06.12 № 1 та від 07.09.10 № 4. Установлено судами і те, ще у звязку із відсутністю у відповідача вказаного насіння, позивачем було надано згоду на повернення відповідачем іншого насіння озимої пшениці у кількості 235т (еліти - 100т, першої репродукції - 135т) з наданням та оформленням всіх необхідних документів. Взаємовідносини сторін за договором зберігання регулюються главою 66 Цивільного кодексу України (435-15) , також на них поширюються норми глави 63 цього ж Кодексу "Послуги. Загальні положення". Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Згідно зі статтею 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Приписами статті 949 Цивільного кодексу України визначено обов'язок зберігача повернути річ. Так, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Статтею 953 названого Кодексу унормовано, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з приписами статті 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до частини 2 статті 1117 названого Кодексу касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів - підстав позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам і установивши факт погодження позивачем поверення насіння озимої пшениці у кількості 235т (еліти - 100т, першої репродукції - 135т), суди дійшли правомірного висновку, що з моменту надання такої згоди у відповідача виник обов'язок з передачі позивачу саме насіння озимої пшениці у кількості 235т. З метою передачі насіння, відповідач листом від 12.09.13 звертався до позивача з повідомленням про можливість негайного його отримання, для чого позивач повинен направити уповноважених представників для належного документального оформлення передачі насіння. Відповідно до умов пункту 2.1.1. договору до обов'язків поклажодавця віднесено направлення представника для передачі насіння з належно оформленою довіреністю. Отже, з обов'язком відповідача повернути насіння кореспондується обов'язок позивача направити представника для отримання насіння. Водночас, установивши на момент вирішення спору обставини досягнення між сторонами згоди на заміну насіння та відсутність вчинення позивачем дій, направлених на його отримання, а саме доказів направлення своїх уповноважених представників для оформлення передачі насіння зі зберігання та складання відповідних документів, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність складових господарського правопорушення для застосування відповідальності у вигляді стягнення з відповідача збитків та штрафу. Відтак висновок судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог визнається правомірним. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.11.13 у справі № 927/999/13 Господарського суду Чернігівської області залишити без змін.