головуючого Дунаєвської Н.Г., суддів: Гольцової Л.А. (доповідач), Мележик Н.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління майном спільної власності Львівської обласної ради на рішення Господарського суду Львівської області від 20.08.2013 та на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 у справі № 914/1622/13 господарського суду Львівської області за позовом Управління майном спільної власності Львівської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю - фірми "Формула" третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Комунальне підприємство Львівської обласної ради "Нерухомість та майно" про виселення із безпідставно займаних нежитлових приміщень та стягнення частини неустойки за участю представників сторін:

позивача: Денис А.І., дов. від 15.01.2014;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи: повідомлений, але не з'явився;

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.08.2013 у справі №914/1622/13 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Гоменюк З.П., судді - Кидисюк Р.А., Матвіїв Р.І.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Орищин Г.В.,судді - Бойко С.М., Галушко Н.А.) рішення Господарського суду Львівської області від 20.08.2013 у справі №914/1622/13 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від третьої особи не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між Госпрозрахунковим відділом по управлінню нерухомим майном області при комітеті управління комунальним майном Львівської обласної ради народних депутатів (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) 28.10.1996 укладено договір №279 про оренду майна, що віднесено до обласної комунальної власності, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендодавець прийняв в орендне користування приміщення в будинку по вул.Чайковського, 17 у м.Львові загальною площею 66 м2 для використання під службове приміщення.

У зв'язку з прийняттям Львівською обласною радою рішення від 01.10.1998 № 69 "Про оренду нерухомого майна, що є в комунальній власності Львівської обласної ради", сторони договору № 279 прийшли до згоди замінити договір від 28.10.1996 № 279 договором від 30.12.1998 в новій редакції, в якій термін дії договору встановлювався з 01.01.1999 по 31.10.2001. Сторони визначили, що дія договору припиняється, зокрема, у випадку закінчення строку дії договору (при заяві однієї зі сторін про припинення договору). Після закінчення терміну дії договору, в разі належного виконання Орендарем обов'язків, договір оренди вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

В подальшому, між Відділенням нерухомості при управлінні майном комунальної власності Львівської обласної державної адміністрації, уповноваженим виступати Орендодавцем нерухомого майна, що належить до комунальної власності Львівської обласної ради та відповідачем (Орендар) 25.05.1999 укладено договір, яким внесено зміни і доповнення до п. 3 договору від 28.10.1996 № 279.

01.04.2003 між Відділенням нерухомості при управлінні майном комунальної власності Львівської обласної державної адміністрації, уповноваженим виступати Орендодавцем нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Львівської області та відповідачем укладено договір про внесення змін і доповнень до договору оренди від 28.10.1996 № 276, в якому у зв'язку з прийняттям Львівською обласною радою рішення від 11.03.2003 № 133 "Про оренду нерухомого майна спільної власності територіальних громад області", в договір № 276 внесено зміни стосовно орендної плати та умов утримання орендованого майна.

При цьому, п. 1 визначено, що Орендодавцем у договорі № 279 виступає Відділення нерухомості при управлінні майном комунальної власності Львівської обласної державної адміністрації.

Також, у зв'язку з прийняттям Львівською обласною радою рішення від 21.12.2004 №261 "Про вдосконалення управління спільною власністю територіальних громад області", на підставі Положення про оренду майна спільної власності територіальних громад області, затвердженого рішенням Львівської обласної ради від 24.03.2005 №332, між КП Львівської обласної ради "Нерухомість та майно", яке уповноважене виступати Орендодавцем (п. 1 договору) нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Львівської області та відповідачем (Орендар) 01.04.2005 укладено договір про внесення змін і доповнень до договору оренди від 28.10.1996 № 279 щодо орендної плати та умов утримання орендованого майна.

Відповідно до п.5.3. договору оренди, термін його дії неодноразово продовжувався на 2 роки 10 місяців.

Листами від 01.02.2013 №178, від 05.03.2013 №305, від 15.03.2013 №367 позивач звертався до відповідача з повідомленням про закінчення терміну дії договору оренди з 28.02.2013 і про не продовження його дії в подальшому. Також, позивач вимагав повернути приміщення за актом приймання-передачі балансоутримувачу - КП Львівської обласної ради "Нерухомість та майно" надсилаючи, при цьому, три примірника відповідного акта.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що неповернення відповідачем приміщень стало підставою для звернення з позовом. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача суму неустойки у відповідності до ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Приймаючи рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України (435-15) , ГК України (436-15) , Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) та дійшов висновку, що позивач не є стороною договору оренди № 279 з огляду на договір від 01.04.2005, в п. 1 якого визначено, що Орендодавцем є КП Львівської обласної ради "Нерухомість та майно".

Крім того суди визначились, що договір № 279 не припинив свою дію у встановленому законом порядку та є чинним на момент розгляду справи.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Згідно зі ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи (ст. 47 ГПК України (1798-12) ).

У відповідності зі ст. 82 ГПК України, при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що, згідно зі ст. 43 ГПК України, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Однак, зі змісту прийнятих у цій справі судових рішень вбачається, що господарські суди як першої, так і апеляційної інстанцій, зазначених вимог ГПК України (1798-12) не дотримались та не забезпечили сторонам у справі дотримання принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Про наведене свідчить відсутність дослідження у прийнятих місцевим та апеляційним господарськими судами рішеннях усіх поданих сторонами в матеріали справи доказів. Поряд з іншими доказами, не дано належної оцінки, зокрема, долученим до матеріалів справи: 1) рішенню Львівської обласної ради від 23.06.2006 № 33 "Про питання забезпечення управління майном спільної власності територіальних громад області", яким, зокрема, перейменовано управління адміністративними будинками Львівської обласної ради в управління майном спільної власності Львівської обласної ради, якому додатково надано повноваження, зокрема, орендодавця цілісних майнових комплексів та нерухомого майна спільної власності територіальних громад області; 2) Положенню про Управління майном спільної власності Львівської обласної ради (додаток до рішення ради від 23.06.2006 № 33); 3) рішенню Львівської обласної ради від 20.09.2006 № 76 "Про оренду майна спільної власності територіальних громад області", яким визначено, що Управління майном спільної власності Львівської обласної ради є правонаступником орендодавців цілісних майнових комплексів та нерухомого майна спільної власності територіальних громад області; 4) Положенню про оренду майна спільної власності територіальних громад області (додаток до рішення ради від 20.09.2006 № 76); листуванню сторін та третьої особи з приводу укладення договору в новій редакції враховуючи прийняті радою рішення від 23.06.2006 №33 та від 20.09.2006 № 76.

Суди не звернули увагу, що в своїй переписці сторони визначають КП Львівської обласної ради "Нерухомість та майно" як балансоутримувача спірних приміщень.

Крім того, слід з'ясувати питання, чи є Управління майном спільної власності Львівської обласної ради тією юридичною особою, яка наділена повноваженнями у відповідності до рішень ради № 33 та № 76 виступати орендодавцем нерухомого майна спільної власності територіальних громад області, тоді як в преамбулі договорів від 01.04.2003 та 01.04.2005 дане майно визначено як нерухоме майно, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Львівської області та врахувати дію зазначених рішень ради (в разі наявності такої обставини) на момент останнього продовження строку договору № 279 (як встановлено судами під час розгляду справи до 28.02.2013).

Зважаючи на встановлене, оцінці підлягатимуть листи позивача від 01.02.2013 №178, від 05.03.2013 №305, від 15.03.2013 №367.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наведене свідчить, що, під час розгляду справи місцевим господарським судом та апеляційного перегляду, господарськими судами попередніх інстанцій допущено порушення ст. ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України (1798-12) , що є підставою для скасування прийнятих у цій справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві підстав.

Оскільки, в силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.