головуючого Дунаєвської Н.Г. суддів Гольцової Л.А. (доповідач), Мележик Н.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" на рішення та на постанову Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 у справі № 910/11037/13 господарського суду міста Києва за позовом Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кий-Луга Сервіс" про стягнення 484996,55 грн. за участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 у справі № 910/11037/13 (суддя Станік С.Р.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді - Новіков М.М., Мартюк А.І.) рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 у справі № 910/11037/13 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, ДП "Адміністрація річкових портів" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між позивачем (Виконавець) та відповідачем (Замовник) 03.03.2009 укладено договір №01/03-05 про надання послуг, за умовами якого Виконавець надав Замовнику спеціалізовані послуги по обслуговуванню на платній основі плавзасобів Замовника - несамохідних суден, які розташовані вздовж частини вертикальної підпірної стінки довжиною 500 п.м., розміщені в районі шостих східців вище за течією від станції метро "Дніпро", вздовж набережної пасажирських причалів, станція метро "Дніпро", інв.№1590, довжиною 500 п.м.

Розділом 2 договору врегульовано, що він укладений строком на 3 роки з моменту підписання. По закінченню строку дії договору Замовник має право на пролонгацію цього договору в такий самий строк, на таких самих умовах в разі належного виконання ним своїх обов'язків. У разі відсутності заяви Замовника про припинення або зміну умов цього договору після закінчення його строку, договір вважається продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах.

Також, в розділі 4 договору сторони визначились щодо вартості послуг, плати послуг і порядку їх приймання.

Звертаючись до суду з позовом, як зазначили суди, позивач послався на те, що ним, у відповідності до умов договору № 01/03-05, своєчасно та в повному обсязі надавались послуги, а відповідачем, всупереч умов договору, не здійснювалась оплата отриманих послуг, в зв'язку з чим, позивачу нанесено збитки у вигляді не одержаного прибутку (втраченої вигоди) в сумі 484996,55 грн., на підтвердження розміру яких, останнім надано акт Державної фінансової інспекції в м. Києві від 17.04.2013.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ГК України (436-15) , ЦК України (435-15) та, взявши до уваги всі матеріали справи в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України обумовлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції, а також апеляційним господарським судом взято до уваги посилання позивача на акт Державної фінансової інспекції в м. Києві від 17.04.2013, в якому вказано, що порушення виникло внаслідок дій (бездіяльності) начальника ДП "Адміністрація річкових портів" Стаднікова К.Ю., яким підписано договір від 03.03.2009 № 01/03-05, який у відповідності до ч.4 ст. 65 ГК України та п.6.3 Статуту несе повну відповідальність за діяльність підприємства. Інспекція в своєму акті дійшла висновку, що внаслідок укладення договору № 01/03-05, ДП "Адміністрація річкових портів" втратило можливості отримання доходів на загальну суму 484996,55 грн., що призвело до матеріальної шкоди (збитків) підприємства на згадану суму.

Водночас, господарськими судами враховано, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як - то: - протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; - шкідливий результат такої поведінки (збитки); - причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; - вина правопорушника.

За приписами процесуального законодавства, предмет позову -це певна матеріально -правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, а підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції були розглянуті питання та встановлені відповідні обставини щодо правової природи заявлених збитків, виходячи з предмету та підстав позову, а також приписів ст. 22 ЦК України та ст.ст. 224, 225 ГК України.

При цьому, суди дійшли обґрунтованого висновку, що невиконання, як стверджує позивач, відповідачем умов вищезазначеного договору в частині не оплати наданих позивачем послуг не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу, що наявні докази, надані сторонами процесу та зібрані під час розгляду справи по суті спору, підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд, керуючись положеннями ст.ст. 99, 101 ГПК України, відхиляючи доводи позивача (апелянта) та спростовуючи подані останнім докази, у мотивувальній частині судового рішення навів правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи та докази не взято до уваги судом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог, зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України (1798-12) щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 у справі №910/11037/13 - без змін.