головуючого судді: суддів: Козир Т.П. Губенко Н.М., Іванової Л.Б. ( доповідач), розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" на рішення та постанову Господарського суду Харківської області від 16.09.2013 Харківського апеляційного господарського суду від 31.10.2013 у справі № 922/2826/13 Господарського суду Харківської області за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 12067,66 грн. за участю представники сторін:

позивача: Счастлива Я.О., дов. від 28.05.2010 №38-1867

відповідача: не з'явилися

Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення вартості безпідставно отриманої теплової енергії у сумі 12067,66 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.09.2013 у справі № 922/2826/13 (суддя Кухар Н.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.10.2013 (колегія судді у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., судді Терещенко О.І., Ільїн О.В.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 16.09.2013 і постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.10.2013 у цій справі та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними матеріалами справи, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 04.08.2008 займає нежитлові приміщення 1-го поверху, загальною площею 139,00 кв.м., що розташовані у багатоповерховому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1.

01.06.2009 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" було укладено Договір №11941 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, відповідно до умов якого позивач здійснював постачання теплової енергії до вищезазначеного приміщення відповідача.

Додатком 3 від 01.06.2009 до цього договору сторони визначили умови припинення постачання теплової енергії, зокрема, згідно із п. 1 та п. 1.2. Додатку, в разі письмового звернення споживача про припинення теплопостачання у разі його надходження до теплової організації не пізніше як за 3 доби до запланованого відключення при наявності технічної можливості відключення приміщення, а також за умови, що не постраждають інтереси інших споживачів.

Судами першої та апеляційної інстанції з'ясовано, що у провадженні Господарського суду Харківської області знаходилась справа № 5023/186/12 за позовом заступника прокурора Дзержинського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради, Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення 4591,35 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.03.2012 у цій справі встановлено, що відповідач звертався до позивача з повідомленнями про відмову від отримання послуг з теплопостачання до нежитлового приміщення та просив припинити фактичне постачання теплової енергії в гарячій воді, у зв'язку із чим запрошував представників позивача взяти участь у демонтажі системи опалення. Однак, враховуючи неприбуття представників позивача, демонтаж систем опалення (батареї) було проведено складом комісії за їх відсутності, про що складено акт від 23.09.2010. В подальшому відповідач також звернувся до позивача із заявою від 29.11.2010, в якій зазначив, що Договір № 11941 від 01.06.2009 купівлі - продажу теплової енергії в гарячій воді діє лише до 31.12.2010 та є таким, що припиняє свою дію з наступної після 31 грудня 2010 дати із врахуванням вихідних та святкових днів.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує на те, що після припинення дії договору, у період з січня 2011 по квітень 2013 відповідач продовжував отримувати теплову енергію на потреби опалення свого приміщення, що підтверджується складеними позивачем та балансоутримувачем будинку актами на включення опалення у 2011, 2012, 2013 роках; належне відповідачу приміщення розташоване у багатоповерховому житловому будинку з централізованою системою опалення, яка є єдиною із системою опалення приміщення відповідача і позивач не має технічної можливості відключити приміщення від централізованої системи опалення. Посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань по сплаті вартості отриманої ним теплової енергії за період з січня 2011 по квітень 2013, позивач просить стягнуть з відповідача вартість безпідставно отриманої теплової енергії у розмірі 12076,66 грн.

Розглядаючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що постачання теплової енергії до приміщень відповідача було припинено відповідачем за процедурою, визначеною Договором № 11941 від 01.06.2009; позивачем не надано суду належних доказів того, що відповідач у період з січня 2011 року по квітень 2013 року безпідставно споживав теплову енергію, яка постачалась позивачем; з урахуванням факту відсутності в приміщеннях відповідача батарей - приладів, які здійснюють споживання теплової енергії і її розповсюдження з метою обігріву приміщень, отримання відповідачем теплової енергії від позивача є неможливим з об'єктивних причин; розрахунок теплового навантаження на опалення приміщень відповідача здійснено без урахування вимог законодавства.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв'язку із чим відмовив у позові.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись із такими висновками судів попередніх інстанції, з огляду на наступне.

Згідно положень частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Вказані вимоги не дотримано судами попередніх інстанцій, що унеможливлює перевірку судом касаційної інстанції правильності застосування для врегулювання спірних правовідносин норм матеріального права та надання юридичної оцінки обставин справи з огляду на наступне.

Так, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно із статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Статтею 1213 Цивільного кодексу України визначено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Такими чином, відсутність між сторонами письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку з оплати одержаної теплової енергії, оскільки відносини сторін мали позадоговірний характер і регулюються вищенаведеними нормами Цивільного кодексу України (435-15) .

Встановивши, що відповідно до актів на підключення та відключення опалення у 2010, 2011, 2012, підписаних позивачем та балансоутримувачем будинку, позивач постачав теплову енергію у будинок, в якому розташоване належне відповідачу приміщення, судами не перевірено та не надано оцінки доводам позивача про те, що система опалення приміщення відповідача не має окремого теплового вводу і є єдиною із системою опалення всього будинку, а тому позивач не має технічної можливості провести окреме відключення приміщень відповідача від джерела теплової енергії.

При цьому, висновок судів попередніх інстанцій про припинення постачання теплової енергії до приміщень відповідача за процедурою, визначеною Договором № 11941 від 01.06.2009, зроблений судами без урахування особливостей застосування статті 35 Господарського процесуального кодексу України, за змістом частини 2 якої преюдиціальне значення надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Порядок та умови відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання передбачені Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (630-2005-п) , з урахуванням змін, що внесені постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2007 року № 1268 (1268-2007-п) , та Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 (z1478-05) , з урахуванням змін, що внесені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 6 листопада 2007 року № 169 (z1320-07) .

Однак, при вирішенні спору суди попередніх інстанцій не перевірили, чи було дотримано відповідачем визначені законодавством порядок та умови припинення теплопостачання при здійсненні демонтажу систем опалення у приміщенні та не надали вказаним обставинам правової оцінки.

Між тим, встановлення таких обставин має істотне значення для вирішенні спору у даній справі та впливає на правильність застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (1198-2007-п) розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Як свідчить наданий позивачем розрахунок, вартість безпідставно спожитої відповідачем теплової енергії, розрахована позивачем виходячи із теплового навантаження на опалення, кількості годин подачі опалення, температури приміщення, середньої температури повітря за місяць, середньорічної температури повітря по м. Харкову, коефіцієнту розподілу теплової енергії.

Відхиляючи наданий позивачем розрахунок, суди попередніх інстанцій послались на необґрунтованість визначення позивачем теплового навантаження, розрахованого до здійснення відповідачем демонтажу систем опалення у займаному приміщенні, що є передчасним з огляду на те, що судами не з'ясовано правомірність здійснення відповідачем демонтажу системи опалення. Також, при оцінці розрахунку господарськими судами попередні інстанцій не перевірено підстави та обґрунтованість застосування позивачем зазначених вихідних розрахункових даних.

Отже, суди попередніх інстанцій не дослідили спосіб обліку та визначення позивачем кількості теплової енергії, що надійшла для опалення на адресу відповідача, не перевірили відповідність наданого позивачем розрахунку заборгованості положенням законодавства щодо визначення вартості теплової енергії та не з'ясували дійсний розмір невідшкодованої відповідачем вартості теплової енергії протягом спірного періоду, в тому числі і шляхом витребування відповідних розрахунків від позивача та відповідача.

Наведене свідчить про неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.