розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської державної зооветеринарної академіїна постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.09.2013 р. у справі Господарського суду № 53/22-07 Харківської області за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 до Державного підприємства Науково-дослідне господарство "Прогрес" Харківської державної зооветеринарної академії про визнання права власності

в судовому засіданні взяли участь представники:

скаржника: позивача: не з'явились; не з'явились;відповідача: не з'явились;

У березні 2007 р. суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_1 (далі - СПД ОСОБА_1) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про:

- визнання за нею права власності на самовільно збудоване нежитлове приміщення корівника літ. А-1, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1884,6 м. кв.;

- зобов'язання Комунального підприємства "Дергачівське районне бюро технічної інвентаризації" зареєструвати право власності та видати відповідні правовстановлюючі документи на самовільно збудоване нежитлове приміщення корівника літ. А-1, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1884,6 м. кв.

У якості відповідача СПД ОСОБА_1 зазначила Малоданилівську селищну раду (далі - Рада).

Позовні вимоги СПД ОСОБА_1, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ) та Господарського кодексу України (436-15) (далі - ГК України (436-15) ) обґрунтовувала тим, що нею було самовільно збудовано придатне до експлуатації нежитлове приміщення корівника. Клопотання СПД ОСОБА_1 прийняти розпорядження про видачу свідоцтва на право власності новозбудованої будівля корівника Радою залишено без відповіді та задоволення, тому право власності на цю будівлю має бути визнано за нею у судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.03.2007 р. замінено неналежного відповідача - Раду на належного відповідача - Державне підприємство Науково-дослідне господарство "Прогрес" Харківської державної зооветеринарної академії (далі - ДП "Прогрес").

Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.04.2007 р. (суддя Прохоров С.А.) позов Товариства задоволено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.09.2013 р. (колегія суддів: Бондаренко В.П, Ільїн О.В., Россолов В.В.), прийнятою за наслідками розгляду апеляційної скарги особи, яку не було залучено до участі у справі - Харківської державної зооветеринарної академії (далі - Академія), рішення Господарського суду Харківської області від 20.04.2007 р. залишено без змін.

Вказані рішення та постанова прийняті з мотивів, викладених СПД ОСОБА_1 у позовній заяві.

Академія звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.09.2013 р. і рішення Господарського суду Харківської області від 20.04.2007 р. скасувати та направити справу на новий судовий розгляд до Господарського суду Харківської області. Викладені у касаційній скарзі вимоги Академія обґрунтовує посиланням на обставини справи, ст.ст. 328, 331, 375, 376, 392 ЦК України, ст. 144 ГК України та ст.ст. 24, 55, 57 ГПК України зазначаючи, що при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови, господарські суди попередніх інстанцій припустилися порушень норм матеріального та процесуального права.

СПД ОСОБА_1 та ДП "Прогрес" не скористались правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, та відзиви на касаційну скаргу Академії до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Академії підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- СПД ОСОБА_1 самовільно побудувала нежитлове приміщення корівника, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, літ А-1, загальною площею 1884,6 м. кв.;

- НПФ ТОВ "ЛЕВЕЛ" на підставі ліцензії № 109928 серії АВ складено технічний висновок про стан будівельних конструкцій та можливість експлуатації будівлі корівника, з якого вбачається, що стан збудованої конструкції задовільний та дана будівля придатна до експлуатації;

- після закінчення будівництва СПД ОСОБА_1 зверталась до Виконавчого комітету Малоданилівської селищної ради з клопотанням прийняти розпорядження про видачу свідоцтва на право власності. Однак, селищна рада не задовольнила його та не надала мотивованої відмови у його задоволенні.

За встановлених обставин справи, місцевий господарський суд, керуючись положеннями ст. 331 ЦК України та ст.ст. 20, 144, 147 ГК України, і апеляційний господарський суд додатково посилаючись на приписи ч. 2 ст. 328, ст. 392 ЦК України, дійшли одностайного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог СПД ОСОБА_1 та наявності підстав для визнання за нею права власності на самовільно збудоване нежитлове приміщення корівника.

Між тим, на думку колегії суддів Вищого господарського суду України, в порушення ст. 43 ГПК України, вказані висновки місцевого та апеляційного господарських судів не відповідають в повній мірі обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, та є передчасними з огляду на наступне.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Предметом позову у даній справі є позовні вимоги СПД ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що позов СПД ОСОБА_1 задоволено із посиланням на положення законодавства, яке не врегульовує спірні правовідносини, зокрема:

- ст. 331 ЦК України, яка визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на новостворене майно, будівництво якого здійснювалося у встановленому законом порядку, однак не регулює правовий режим самочинного будівництва, що саме по собі здійснюється з порушенням законодавства;

- ч. 2 ст. 328, ст. 392 ЦК України та ст. 147 ГК України, оскільки в силу ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво - не набуває будь-яких майнових прав, у тому числі права власності на нього.

Між тим, поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в статті 376 ЦК України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Частиною першою і другою вказаної статті ЦК України (435-15) встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною третьою ст. 376 ЦК України визначено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Тобто, в окремих випадках норми ст. 376 ЦК України передбачають можливість визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво, права власності на це будівництво за рішенням суду.

При цьому, відповідно до частини четвертої ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

З викладеного вбачається, що для правильного вирішення спору у даній справі необхідним є з'ясування обставин щодо:

- власника земельної ділянки на якій СПД ОСОБА_1 здійснено самочинне будівництво;

- завершеності спірного об'єкту будівництвом та відсутності у ньому істотного порушення будівельних норм і правил;

- отримання СПД ОСОБА_1 під здійснене самочинне будівництво у визначеному законодавством України порядку земельної ділянки;

- наявності або відсутності заперечень проти визнання права власності на це будівництво з боку власника земельної ділянки;

- відсутності порушення прав інших осіб у зв'язку із здійсненним СПД ОСОБА_1 самочинним будівництвом.

Окрім того, виходячи з положень ч. 3 ст. 376 ЦК України судам необхідно було достовірно встановити особу, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці.

Між тим, вказані обставини, в порушення ст. 43 ГПК України, під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами встановлені не були.

Абзацом другим п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) роз'яснено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Як вірно зазначено Академією у касаційній скарзі, судами попередніх інстанцій не було надано жодної правової оцінки викладеним у відзиві Ради (а.с. 20-21) посиланням на те, що нежитлове приміщення корівника, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, літ. А-1, загальною площею 1884,6 м. кв. введено в експлуатацію ще у 1885 р., 01.05.1993 р. безкоштовно передано з навчгоспу "Шевченківського" на баланс ДП "Прогрес" і вказані обставини виключають самочинність його будівництва то спростовують викладені у позові доводи СПД ОСОБА_1 про те, що будівництво здійснено саме нею.

З матеріалів справи вбачається, що вказані доводи Академії містилися і у її апеляційній скарзі, однак, як і більшість інших доводів скаржника, були залишені поза увагою суду апеляційної інстанції.

Виходячи зі змісту ст.ст. 47, 33, 43 ГПК України (1798-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувані судові акти прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також порушенням норм процесуального права, внаслідок чого фактичні обставини справи не були достовірно встановлені, у зв'язку з чим неможливо зробити висновки щодо обґрунтованості позовних вимог СПД ОСОБА_1 у даній справі.

Відповідно до частини першої ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки передбачені процесуальним законом (розділом XII1 "ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ У КАСАЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ" ГПК України (1798-12) ) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права виправити помилки, допущені господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Харківського апеляційного господарського суду від 18.09.2013 р. та рішення Господарського суду Харківської області від 20.04.2007 р. підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 та 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Харківської державної зооветеринарної академії задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.09.2013 р. та рішення Господарського суду Харківської області від 20.04.2007 р. у справі № 53/22-07 скасувати.