головуючого суддів: Шевчук С.Р., Акулової Н.В. (доповідач), Владимиренко С.В. розглянувши касаційну скаргу Державного центру зайнятості Міністерства соціальної політики України, м. Київ на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2013 рокута на рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2013 року у справі № 5011-23/11192-2012 господарського суду міста Києва за позовом приватного підприємства "Грандстиль", м. Одеса до Державного центру зайнятості Міністерства соціальної політики України, м. Київ про стягнення 3 010 906, 82 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Галицька Н.А. (дов.№ДЦ-04-1229/0/6-13 від 05.03.2013 року);

Мясников А.С. (дов.№ДЦ-04-304Ю/в-14 від 20.01.2014 року);

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.08.2013 року у справі №5011-23/11192-2012 (суддя: Капцова Т.П.) позов задоволено частково; стягнуто з Державного центру зайнятості Міністерства соціальної політики України на користь приватного підприємства "Грандстиль" 2 995 886 грн. 35 коп. суми боргу та 14 774 грн. 23 коп. 3 % річних; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2013 року по справі №5011-23/11192-2012 (судді: Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А., Руденко М.А.) апеляційну скаргу Державного центру зайнятості Міністерства соціальної політики України залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2013 у справі №5011-23/11192-2012 залишено без змін.

Прийняті судові акти мотивовані тим, що оскільки відповідач прострочив перед позивачем зобов'язання з оплати вартості виконаних робіт за договором на виконання проектних робіт №125 від 01.11.2011 року, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 995 886,35 грн. суми основного боргу; за порушення виконання грошового зобов'язання судами відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України частково задоволено вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 14 774,23 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Державний центр зайнятості Міністерства соціальної політики України звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2013 року та рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2013 року по справі №5011-23/11192-2012 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні, представники відповідача підтримали вимоги та доводи касаційної скарги, просили її задовольнити.

Від Державного центру зайнятості Міністерства соціальної політики України до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відрядженням юрисконсульта та неможливістю доступу інших працівників юр. служби до матеріалів справи, а також неможливістю направити іншого представника в судове засідання, у зв'язку з перебуванням на лікарняному.

Зазначене клопотання судом залишено без задоволення, оскільки ухвалами Вищого господарського суду України від 10.12.2013 року та 24.12.2013 року, явка сторін у судове засідання не визнавалась обов'язковою, ухвалою Вищого господарського суду України від 24.12.2013 року розгляд справи відкладався. Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Крім того, у дане судове засідання з'явилися представники відповідача.

Заслухавши представників відповідача, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.11.2011 року між Державним центром зайнятості в особі виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України (замовник) та приватним підприємством "Грандстиль" (учасник) укладено Договір на виконання проектних робіт № 152, відповідно до предмету якого, учасник за завданням замовника зобов'язався виконати проектні роботи для будівництва адміністративного будинку Державної служби зайнятості по вулиці Астраханська, 9-17 в Дніпровському районі міста Києва, а замовник зобов'язався оплатити вартість виконаних робіт (п. 1.1 договору).

Додатком № 2 до договору сторони узгодили графік виконання проектних робіт, яким передбачили виконання робіт у три етапи.

Загальна ціна робіт за цим договором щодо розробки документації учасником включає в себе відшкодування витрат учасника та плату за виконані ним роботи і становить 6 278 863 грн. 05 коп. з ПДВ на підставі зведеного кошторису. (п.3.1 договору).

Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунки проводяться замовником шляхом:

- авансування у розмірі 30% від вартості договору;

- наступні платежі здійснюються на підставі актів приймання виконаних робіт;

-залишок оплати виконаних робіт щодо розробки документації здійснюється замовником протягом 5 банківських днів після завершення робіт та підписання сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт.

Пунктом 5.1 договору (в редакції Додаткової угоди №1 від 05.12.2011) сторони погодили, що за п'ять календарних днів до закінчення строку передачі документації, а саме до 26.07.2012 учасник подає замовнику акт приймання-передачі документації та саму документацію у двох примірниках.

Замовник зобов'язаний прийняти подані учасником відповідно до п. 5.1 цього договору документацію, висновок та акт, і протягом п'яти календарних днів з дня отримання акта приймання-передачі документації підписати його або надати письмові зауваження. (п.5.2. Договору).

У разі, якщо виконані роботи щодо розробки документації не відповідають умовам цього Договору та відсутній позитивний експертний висновок відносно документації, замовник має право протягом п'яти календарних днів подати мотивовану відмову від приймання документації разом з проектом двостороннього акта із переліком доопрацювань, які потрібно виконати та строків їх виконання (п. 5.3 договору).

На виконання умов договору відповідач перерахував позивачу аванс у розмірі 1 883 658 грн. 92 коп.

Позивач передав відповідачу частину проектно-кошторисної документації на зазначену суму авансу у розмірі 1 883 658 грн. 92 коп., що підтверджується Актом здачі-приймання від 26.12.2011.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за даним актом відсутня.

19.01.2012 позивачем передано відповідачу за актом здачі - приймання проектно-кошторисну документацію частини проекту по I, II та III черзі на суму 2 995 886 грн. 35 коп.; отримання даного акту відповідачем підтверджується підписом його представника на зазначеному акті та не заперечується замовником.

Відповідач зазначений акт не підписав, будь-яких зауважень до нього не зробив.

Оскільки передану відповідачу за актом здачі - приймання роботу на суму 2 995 886 грн. 35 коп. відповідач не оплатив, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з замовника заборгованості.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини на підставі укладеного договору підряду на проведення проектних та пошукових робіт.

Статтею 887 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до 5.2 договору передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти подану учасником відповідно до пункту 5.1 договору документацію, висновок та акт і протягом п'яти календарних днів з дня отримання акта приймання-передачі документації підписати його або надати письмові зауваження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем 19.01.2012 передано відповідачу акт здачі - приймання на суму 2 995 886 грн. 35 коп.; отримання даного акту відповідачем підтверджується підписом його представника на зазначеному акті та не заперечується замовником; відповідач зазначений акт не підписав, будь-яких зауважень до нього не зробив, тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач безпідставно відмовився від прийняття робіт, що є підставою для покладення на нього обов'язку оплатити роботи, виконані позивачем за договором.

Врахувавши п.4.1. Договору та те, що акт відповідачем було отримано 19.01.2012 року, суди зазначили, що строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості виконаних робіт на момент звернення позивача до суду настав, проте зобов'язання виконано замовником так і не було.

Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки відповідач прострочив зобов'язання з оплати вартості виконаних робіт за договором на виконання проектних робіт №152 від 01.11.2011 року з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 995 886,35 грн. сума основного боргу; та за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання судами відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України частково задоволено вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 14 774,23 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст. ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятого рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.