головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі), суддів: Воліка І.М., Кролевець О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Знам'янський меблевий комбінат" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.10.2013 р. у справі № 908/1656/13 господарського суду Запорізької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Знам'янський меблевий комбінат" до 1. Запорізького колективного будівельного управління "Машбуд" (відповідач-1); 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Евіта" (відповідач-2) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Багіра" про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, за участю представників: від позивача Козел А.В. від відповідача-1 не з'явився від відповідача-2 не з'явився від третьої особи не з'явився

У травні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Знам'янський меблевий комбінат" (далі - ТОВ "Знам'янський меблевий комбінат") звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Запорізького колективного будівельного управління "Машбуд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Евіта" (далі - ТОВ "Евіта") про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 0301-01 від 01.03.2002 р.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.08.2013 р. у справі № 908/1656/13 (суддя Азізбекян Т.А.) у позові ТОВ "Знам'янський меблевий комбінат" відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.10.2013 р. (колегія суддів у складі: Колядко Т.М. - головуючого, Ломовцевої Н.В., Скакуна О.А.) резолютивну частину рішення господарського суду Запорізької області від 02.08.2013 р. у справі № 908/1656/13 залишено без змін з підстав, викладених у постанові.

Не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.10.2013 р. у справі № 908/1656/13, ТОВ "Знам'янський меблевий комбінат" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення господарського суду Запорізької області від 02.08.2013 р. у даній справі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзивах на касаційну скаргу ТОВ "Евіта" та Запорізьке колективне будівельне управління "Машбуд" проти касаційної скарги ТОВ "Знам'янський меблевий комбінат" заперечують та просять суд касаційної інстанції залишити її без задоволення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.12.2013 р. колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Кролевець О.А. прийнято зазначену касаційну скаргу ТОВ "Знам'янський меблевий комбінат" до провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 21.01.2014 р. о 10 год. 35 хв.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), були належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідачі та третя особа не скористалися передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Предметом позову у даній справі є вимога про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 0301-01 від 01.03.2002 р. між Запорізьким колективним будівельним управлінням "Машбуд" в особі директора Велького І.П. (Орендодавець) та ТОВ "Евіта" в особі директора Долмата В.І. (Орендар) (далі - Договір).

Підставою даного позову є невідповідність Договору вимогам ст. 44 Цивільного кодексу УРСР, оскільки, як стверджує позивач, Договір не підписувався від імені Запорізького колективного будівельного управління "Машбуд" директором цього підприємства та не скріплювався печаткою Орендодавця.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом Договору є нежитлове приміщення в адміністративній будівлі за юридичною адресою: 69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 2 загальною площею 409,1 кв.м. з прилеглими територіями (п. 1 Договору).

Відповідно до п. 8.3 Договору строк дії Договору - з 01.03.2002 р. по 01.03.2027 р.

Розглядаючи позов про недійсність Договору, місцевий господарський суд дійшов висновку про неукладеність спірного договору.

Зазначений висновок господарського суду першої інстанції ґрунтується на тому, що в оспорюваному договорі відсутня передбачена законом умова (істотна умова договору), необхідна для його укладення, а саме: не ідентифіковано (не визначено) предмет оренди. Водночас, докази виконання сторонами Договору відсутні.

Як зазначено в оскаржуваній постанові господарського суду апеляційної інстанції, ТОВ "Евіта", обґрунтовуючи апеляційну скаргу у даній справі, вказало про те, що знаходження орендаря в приміщенні за адресою: вул. Перемоги, 2, підтверджується рішеннями судів у справі № 20/30 за позовом ТОВ "Багіра" про усунення зі сторони ТОВ "Евіта" перешкод у користуванні та розпорядженні спірним приміщенням, в яких досліджувався договір оренди від 01.03.2012 р.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга ТОВ "Евіта" є обґрунтованою та підтверджується матеріалами справи.

Також, господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що висновок господарського суду першої інстанції про відсутність домовленості сторін Договору щодо визначення об'єкту оренди спростовується відсутністю спору між Орендодавцем та Орендарем з цього приводу і відповідними поясненнями Запорізького колективного будівельного управління "Машбуд" та ТОВ "Евіта", викладеними у відзивах на позовну заяву та апеляційній скарзі.

Водночас, як вірно вказав апеляційний господарський суд, виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним (зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) ).

Крім того, апеляційним господарським судом встановлено, що посилання позивача на те, що спірний договір директором Запорізького колективного будівельного управління "Машбуд" не підписувався, є лише припущенням, не підтвердженим позивачем будь-якими доказами. Водночас, відповідач-1 (Запорізьке колективне будівельне управління "Машбуд") зазначене твердження спростовує і наполягає на тому, що Договір було укладено належним чином.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов невірного висновку, що оспорюваний договір є неукладеним.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, як вірно вказав апеляційний господарський суд, позивач, звертаючись з позовом, мав довести, що він є заінтересованою особою.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивач стверджує про своє право власності на нежитлову будівлю літ. А-3, розташовану по вул. Перемоги, 2 у м. Запоріжжі, на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Вінницької області від 27.12.2012 р. у справі № 5/186-07, та відповідного акту прийому-передачі.

Положеннями ч. 1 ст. 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, у тому числі право власності на нерухоме майно.

Згідно з ч. 2 ст. 144 Господарського кодексу України право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Втім, як встановлено апеляційним господарським судом, позивач не надав суду відповідних доказів державної реєстрації свого права власності на нежитлову будівлю літ. А-3, розташовану за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 2.

При цьому, суд апеляційної інстанції встановив, що відсутність таких доказів не заперечується і самим позивачем, оскільки Запорізьким окружним адміністративним судом розглядається позов ТОВ "Знам'янський меблевий комбінат" до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції про визнання незаконними дій відповідача щодо відмови у державній реєстрації права власності на зазначену будівлю (справа № 808/3373/13а).

З урахуванням викладеного, колегією суддів касаційної інстанції визнається обґрунтованим висновок апеляційного господарського суду про те, що ТОВ "Знам'янський меблевий комбінат" не довело свого права на звернення з позовом про визнання недійсним договору оренди № 0301-01 від 01.03.2002 р., укладеного між Запорізьким колективним будівельним управлінням "Машбуд" та ТОВ "Евіта".

За таких обставин, господарський суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, позов не підлягає задоволенню саме з підстав, викладених у постанові апеляційного господарського суду.

Водночас, враховуючи, що помилкові висновки місцевого господарського суду, викладені у мотивувальній частині рішення, не призвели до прийняття неправильного рішення, апеляційний господарський суд правомірно залишив без змін резолютивну частину вказаного рішення про відмову у позові, з підстав, викладених у постанові.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.