головуючого судді: судді: Прокопанич Г.К., Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О. за участю представників: від позивача: не з'явився; від відповідача: Черепаха В.О., дов. б/н від 04.11.2013 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енмарк" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 р. у справі господарського суду №902/531/13 Вінницької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енмарк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК Адат" про розірвання договору фінансового лізингу та зобов'язання повернути майно

Рішенням господарського суду Вінницької області від 23.07.2013р. (складене 29.07.2013р.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.09.2013р. у справі №902/531/13, визнано недійсним договір фінансового лізингу №ФЛ-54/2011 від 08.09.2011р., між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енмарк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПМК Адат" на підставі п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України. У задоволенні позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енмарк" в дохід державного бюджету 1000,00 грн. штрафу за ухилення від вчинення дій покладених ухвалою суду. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК Адат" в дохід Державного бюджету 1500,00 грн. штрафу за ухилення від вчинення дій, покладених ухвалою суду.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Енмарк", з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з відпусткою судді Євсікова О.О. було проведено повторний автоматичний розподіл справи №902/531/13 відповідно до розпорядження керівника апарату Вищого господарського суду України від 20.12.2013р. № 08.03-04/1616.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.12.2013р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду у новому складі колегії суддів: головуючий суддя - Прокопанич Г.К., судді - Алєєва І.В. (доповідач), Мирошниченко С.В.

У зв'язку з виходом з відпустки судді Євсікова О.О. та завантаженістю судді Мирошниченка С.В., розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 17.01.2014р. №02-05/19 для розгляду справи №902/531/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Прокопанич Г.К., судді - Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

17.01.2014р. до Вищого господарського суду України надійшло клопотання від позивача про продовження строку розгляду та відкладення розгляду справи на іншу дату в зв'язку з неможливістю забезпечити участь свого представника у призначеному судовому засіданні.

Зазначене клопотання про відкладення судового засідання відхилено судовою колегією в зв'язку із скороченими строками розгляду касаційних скарг, встановлених приписами ст. 111-8 ГПК України та з огляду на неодноразове відкладення розгляду касаційної скарги.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 20.01.2014р. представник відповідача заперечував проти задоволення касаційної скарги. Позивач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енмарк".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 08.09.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енмарк" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПМК Адат" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №ФЛ-54/2011, відповідно до умов якого лізингодавець набуває у власність предмет лізингу (Екскаватор DOOSAN SOLAR 340LCV, №DHKHELWOE70002140, вартістю 1095000грн.) та надає його лізингоодержувачу за плату у володіння та користування на умовах даного договору та правил фінансового лізингу.

Відповідно до Акту приймання-передачі до договору фінансового лізингу від 23.09.2011р. лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв у фінансовий лізинг Екскаватор DOOSAN SOLAR 340LCV, №DHKHELWOE70002140. У вказаному акті зазначено, що майно є власністю лізингодавця до моменту виконання всіх зобов'язань за договором лізингу.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату.

За змістом наведеної норми, набуття лізингодавцем права власності на предмет лізингу завжди передує укладанню самого договору фінансового лізингу, як у випадку з прямим лізингом, так і у випадку з непрямим лізингом, різниця між якими полягає лише у способі набуття лізингодавцем права власності на предмет лізингу, а саме без попередньої домовленості з лізингоодержувачем у першому випадку та відповідно до встановлених останнім специфікацій та умов (попередня домовленість) - у другому випадку.

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 806 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.09.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредит Європа Лізинг" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енмарк" (покупець) укладено договір купівлі-продажу №080912, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю Екскаватор гусеничний DOOSAN SOLAR 340LCV, заводський № DHKHELWOE70002140, № двигуна DE12TIS705562EC (товар), а покупець прийняти у власність та сплатити продавцю загальну вартість товару. Право власності на товар у покупця виникає з моменту 100% оплати вартості товару та підписання Акту приймання-передачі товару.

23.09.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредит Європа Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енмарк" підписаний Акт приймання-передачі екскаватора гусеничного DOOSAN SOLAR 340LCV, заводський № DHKHELWOE70002140, № двигуна DE12TIS705562EC, 2008 рік випуску, загальною вартістю 1 040 000грн.

Згідно з приписами ст. 83 ГПК України та відповідно до п. 2.3 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. № 11 (v0011600-13) , у разі якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України).

Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони.

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору фінансового лізингу та зобов'язання повернути спірне майно, одночасно скориставшись наданим п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України правом, вірно визначився щодо наявності передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України підстав для визнання недійсним договору фінансового лізингу, оскільки на момент його укладання Товариство з обмеженою відповідальністю "Енмарк" не набуло права власності на товар (екскаватора гусеничного DOOSAN SOLAR 340LCV, заводський № DHKHELWOE70002140, № двигуна DE12TIS705562EC), що є предметом цього договору.

В силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 10.09.2013р. у справі №902/531/13 відсутні.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.09.2013р. у справі №902/531/13 - залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енмарк" - без задоволення.