Головуючого судді: Мирошниченка С.В., суддів: Барицької Т.Л., Картере В.І., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.02.2013 та на рішення господарського суду Рівненської області від 24.01.2013 у справі №5019/1840/12 господарського суду Рівненської області за позовом Приватного підприємства "Регіональна компанія "Лідер-М" до Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Бештинарський Олександр Васильович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Троянчук Д.М., - відповідача Шевчук Т.С., - третьої особи повідомлений, але не з'явився; Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати від 13.01.2014 №02-05/12 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Мирошниченко С.В., судді: Барицька Т.Л (доповідач), Картере В.І.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 24.01.2013 у справі №5019/1840/12 (суддя Павлюк І.Ю.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.02.2013 (судді: Саврій В.А., Філіпова Т.Л., Мельник О.В.), задоволений позов Приватного підприємства "Регіональна компанія "Лідер-М" (надалі позивач) до Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" (надалі відповідач/банк/скаржник), третя особа у справі - Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Бештинарський Олександр Васильович; за рішенням визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №327 від 17.09.2009, вчинений третьої особою у справі.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №327, вчинений третьої особою у справі 17.09.2009 і яким звернуто стягнення на нерухоме майно, яке є предметом договору іпотеки №36-07/2, укладеного в забезпечення виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем, що виникли на підставі договору кредитної лінії №36-07 від 20.02.2007.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що подані відповідачем нотаріусу документи не підтверджували безспірність вимог, сума заборгованості, вказана у вимогах відповідача до позивача про погашення заборгованості не співпадає із сумою заборгованості, вказаної у виконавчому написі.

Під час розгляду справи, відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності, обґрунтовану тим, що спірний виконавчий напис вчинено 17.09.2009. 14.10.2009 постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису №327 від 17.09.2009 і яка (постанова) разом із супровідним листом була направлена сторонам виконавчого провадження, тобто, позивачу (боржнику) стало відомо про спірний виконавчий напис у жовтні-листопаді 2009 року.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили із доведеності позивачем факту відсутності безспірності заборгованості на підставі поданих відповідачем нотаріусу документів, що має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Щодо поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, то суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачем трирічний строк, встановлений ст. 257 ЦК України не пропущений, оскільки, як вбачається із адміністративного позову позивача до відділу ДВС, пред'явленого до суду 27.11.2009, ПП "Регіональна компанія "Лідер-М" довідалась про вчинення спірного виконавчого напису 23.11.2009. Звернення із даним позовом до господарського суду Рівненської області мало місце 23.11.2012, тобто в рамках трирічного строку. При цьому, суди керувалися ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України.

Вищий господарський суд України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Частиною 5 ст. 25 вказаного Закону унормовано, що копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.10.2009 відділом державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №15284796 з виконання виконавчого напису №327 від 17.09.2009, примірник якої разом з супровідним листом від 15.10.2009 №17764п було направлено сторонам виконавчого провадження, в тому числі й боржнику (позивачу) (а.с. 50-51).

Тобто, вирішуючи питання щодо того, коли боржник (позивач) довідався про спірний виконавчий напис, судам попередніх інстанцій слід було дослідити дату отримання позивачем постанови про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису №327 від 17.09.2009 з урахуванням термінів обігу внутрішньої поштової кореспонденції, а не пов'язувати обізнаність позивача із спірним виконавчим написом з поданням ним адміністративного позову, в якому позивач зазначає про те, що йому стало відомо про наявність виконавчого напису №327 лише 23.11.2009, при цьому, за відсутності будь-яких доказів на підтвердження таких доводів.

Крім того, роблячи висновок про вчинення третьою особою спірного виконавчого напису за відсутності документів, що підтверджували безспірність вимог відповідача до позивача, суди попередніх інстанцій не зазначили, на підставі чого ними зроблено такий висновок, адже в матеріалах справи відсутні будь-які докази дослідження судами матеріалів нотаріального провадження з вчинення спірного виконавчого напису №327.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій щодо розгляду заяви відповідача про застосування строків позовної давності; вирішення даного питання (спливу/неспливу/ позовної давності) впливає на правильність вирішення спору в цілому, виходячи з позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 11.12.2007 та від 12.06.2007, і відповідно до якої (позиції) при застосуванні позовної давності (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і у випадку, коли на підставі досліджених у судовому засіданні доказів суд установить, що право позивача, про захист якого він просить порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України постановляє рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності, і, відповідно, навпаки - у випадку встановлення відсутності порушеного права, за захистом якого звернулась сторона, суд має відмовити у позові не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.