головуючого Дунаєвської Н.Г. суддів Гольцової Л.А. (доповідач), Мележик Н.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислового підприємства "Українські ковбаси" на рішення та на постанову Господарського суду міста Києва від 20.06.2013 Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 у справі № 910/8206/13 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислового підприємства "Українські ковбаси" до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Лорд" про стягнення 168321,92 грн. за участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: Черняк А.А., дов. від 14.01.2013;

третьої особи: повідомлений, але не з'явився;

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2013 у справі № 910/8206/13 (суддя Мандриченко О.В.) в задоволенні позовної заяви відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Авдеєв П.В., судді - Тарасенко К.В., Яковлєв М.Л.) рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2013 у справі № 910/8206/13 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, ТОВ АП "Українські ковбаси" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Від позивача на адресу суду надійшло клопотання про розгляд касаційної скарги без участі його представника, яке колегія суддів Вищого господарського суду України задовольняє.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від третьої особи не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між відповідачем (Лізингодавець) та позивачем (Лізингоодержувач) 02.10.2007 укладений договір фінансового лізингу № 14-07-643фл, за умовами якого Лізингодавець передає Лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника та визначений у додатку до договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу", що є специфікацією предмету лізингу, а Лізингоодержувач сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.

У відповідності до п.2.1 договору, Лізингодавець на письмове замовлення Лізингоодержувача для потреб останнього купує у постачальника предмет лізингу за рахунок коштів Державного бюджету України згідно Порядку використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1904 (1904-2003-п) із змінами та доповненнями "Про порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу".

Строк лізингу відраховується з моменту підписання акта приймання-передачі між сторонами та постачальником, що укладається у 5-ти автентичних примірниках (п. 2.2 договору).

Лізингоодержувач має право відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає умовам договору та технічним умовам виробника, за умови письмового повідомлення Лізингодавця (п. 3.4.1 договору).

Відповідно до п.3.5.1 договору, Лізингоодержувач зобов'язаний прийняти предмет лізингу, при цьому при прибутті до постачальника провести огляд предмету лізингу і в разі виявлення неусувних дефектів, що виключають експлуатацію предмету лізингу протягом двох робочих днів з дня огляду письмово повідомити Лізингодавця про відмову у прийнятті предмету лізингу. Якщо Лізингоодержувач при підписанні тристороннього акта не вказав в акті про наявність неусувних недоліків і протягом 2-х робочих днів не заявив про це Лізингодавцю, вважається, що приймання предмету лізингу відбулося без зауважень

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що з моменту підписання тристороннього акта одержання предмета лізингу, Лізингоодержувач за користування останнім сплачує Лізингодавцю чергові лізингові платежі, що включають: відшкодування вартості предмета лізингу рівними частинами за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмета лізингу; винагороду в розмірі 7% річних від залишкової невідшкодованої вартості предмета лізингу.

Предмет лізингу передається Лізингоодержувачу по трьохсторонньому акту за умови укладення останнім на користь Лізингодавця договору страхування предмету лізингу, сплати попереднього лізингового платежу, визначеного пунктом 4.3. цього договору (п. 5.1 договору).

Відповідно до п.7.3 договору, в разі дострокового припинення дії договору Лізингоодержувач в тижневий строк відшкодовує Лізингодавцю збитки, в тому числі спричинені внаслідок неналежної експлуатації чи зберігання предмета лізингу, недоїмки, пені, штрафи, що виникли внаслідок дострокового припинення дії договору.

Пунктом 8.1 Договору сторони погодили, що Договір набуває чинності в день, наступний за днем укладення, і діє до закінчення строку лізингу, але не довше 10 років.

Дострокове припинення дії договору з причин невідповідності уявленням Лізингоодержувача щодо властивостей чи якості предмету лізингу не допускається (п. 8.7 договору).

Згідно із додатком №1 до договору предмет лізингу є зерносховище СМВУ 110.К.2Н.4Т.3С500.АР-П вартістю 2984000,00 грн. Попередня оплата становить 625148,00 грн. Предмет лізингу буде передано в термін до 01.10.2008.

Судами встановлено, що на виконання умов договору фінансового лізингу від 02.10.2007 № 14-07-643фл, позивач сплатив попередній лізинговий платіж в сумі 447600,00 грн. - 15% вартості предмета лізингу та 150111,50 грн. - 7% винагороди, а також 18210,42 грн. лізингових платежів.

Позивач надіслав відповідачу лист від 23.12.2010 № 151, в якому відмовився від договорів фінансового лізингу від 02.11.2007 № 14-07-643фл, від 06.03.2010 № 14-07-100сфл та вимагав повернення сплачених за цими договорами коштів, посилаючись на положення ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг".

На переконання позивача, як вірно зазначили суди, останній вважає, що ним виконано свій обов'язок за договором фінансового лізингу від 02.10.2007 №14-07-643фл щодо сплати платежів, однак предмет лізингу не було передано у користування, а тому, як вважає позивач, відповідач заволодів його коштами, а свої зобов'язання за вищевказаним договором не виконав.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, враховуючи положення ГК України (436-15) , ЦК України (435-15) , Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) та беручи до уваги всі матеріали справи в сукупності дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Статтею 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Господарськими судами під час розгляду справи досліджено, що 09.11.2007 між сторонами та третьою особою підписано трьохсторонній акт № 10 приймання-передачі сільськогосподарської техніки, яким засвідчено про передачу відповідачем та прийняття позивачем предмета лізингу.

При цьому, попередніми судовими інстанціями з'ясовано та встановлено, що в акті приймання-передачі №10 не вказано про будь-які недоліки останнього, приймання предмета лізингу Лізингоодержувачем відбулось без зауважень, а матеріалами справи не доведено наявність письмової відмови від договору фінансового лізингу від 02.10.2007 № 14-07-643фл в порядку, передбаченому п.3.5.1 договору.

Водночас, суди мотивовано не взяли до уваги твердження позивача, які викладені в листі останнього № 151 про відмову від договору фінансового лізингу від 02.10.2007 № 14-07-643фл, оскільки в цьому листі мова йде про інші договори, а не про договір саме від 02.10.2007 № 14-07-643фл.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції, що акт від 09.11.2007 є належним доказом приймання позивачем предмета лізингу за договором від 02.10.2007 № 14-07-643фл. Оскільки прострочення поставки предмету лізингу не відбулось, то суди обґрунтовано зауважили про відсутність підстав для застосування до даних правовідносин норм ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Також, судова колегія касаційної інстанції вважає правильним висновок судів щодо правової природи платежів, які позивач просить суд йому повернути, оскільки такі платежі були здійснені на виконання вищезазначеного договору і не є коштами, якими, як стверджує позивач, відповідач заволодів.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України обумовлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, судова колегія касаційної інстанції вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли до вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на не доведеність обґрунтованості позовних вимог належними та допустимими доказами, в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111-7 ГПК України).

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі не спростовують зроблених судами попередніх інстанцій висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 111-7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислового підприємства "Українські ковбаси" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 у справі № 910/8206/13 - без змін.