У березні 2013 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Житловий комплекс "Віденський" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина" про стягнення заборгованості 314 256,83 грн. В свою чергу, ТОВ "Перлина" звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою про визнання недійсним договору відносин власників житлових і не житлових приміщень та управителя № 15\10 від 15 листопада 2006 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28 серпня 2013 року (судді Шаптала Є.Ю., Літвінова М.Є., Спичак О.М.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2013 року (судді: Шапран В.В., Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) у справі №910/4238/13 в задоволенні первісного та зустрічного позовів було відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Житловий комплекс "Віденський" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 28 серпня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договорів оренди нежитлового приміщення № 1/2009 від 25 вересня 2009 року, №1/2010 від 15 липня 2010 року, № 1/2011 від 15 липня 2011 року, № 1/2012 від 13 січня 2012 року, № 1/2013 від 08 січня 2013 року та актів приймання-передачі орендованого майна до договорів оренди нежитлового приміщення, Фізична особа-підприємець Ткаченко Людмила Анатоліївна (орендодавець) передала, а ТОВ "Перлина" (орендар) прийняло у тимчасове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 350,5 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Панаса Мирного, 8.

Згідно з п. 1.2 Договорів оренди, орендоване приміщення являє собою нежитлові приміщення у підвалі та на першому поверсі, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Панаса Мирного, 8. Загальна площа орендованого майна 350,5 кв.м. Торгова площа орендованого майна складає 153,6 кв.м, площа виробничо-технічних приміщень складає 196,9 кв.м.

Пунктами 4.2 Договорів оренди визначено, що орендар серед іншого зобов'язаний утримувати орендоване майно в порядку, передбаченому санітарними і протипожежними правилами, своєчасно оплачувати комунальні та інші послуги (електро-, водо-, теплопостачання, послуги зв'язку), за рахунок власних коштів здійснювати капітальний та поточний ремонт орендованого майна тощо.

Відповідно до п. 5.4 Договорів оренди, експлуатаційні витрати, центральне опалення, комунальні послуги та інші витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна сплачуються окремо в строк, визначений в п. 5.3 Договорів.

15 листопада 2006 року між позивачем ОСББ "Житловий комплекс "Віденський" та відповідачем ТОВ "Перлина" був укладений договір № 15/10 відносин власників житлових і нежитлових приміщень.

Відповідно до п.п 4.1.2, 4.1.3,4.1.4,4.1.5 договору позивач зобов'язується надавати послуги з утримання будинку та прибудинкової території; вчасно проводити підготовку житлового будинку і його технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період; письмово доводи до відома власника приміщення встановлені тарифи за житлово-комунальні послуги та розміри щомісячних платежів за них; контролювати та забезпечувати своєчасне та якісне надання послуг з водопостачання, теплопостачання та водовідведення.

Згідно п. 5.2 договору розмір внесків на утримання житлового комплексу за одержані послуги відповідно до договору, перераховуються в додатковій угоді № 1 до договору, та підтверджуються відповідними розрахунками на підставі рішення загальних зборів.

У п.п 5.3,5.4,5.6 договору визначено, що власник сплачує послуги протягом п'яти банківських днів з дати підписання акту прийому-передачі, на підставі виставленого управителем рахунку, який надається власнику не пізніше останнього календарного числа поточного місяця. За холодне та гаряче водопостачання, водовідведення, електропостачання власники приміщень житлового комплексу сплачують їх вартість відповідно до діючих тарифів у м. Києві згідно з показаннями приладів індивідуального обліку. Центральне опалення сплачується відповідно показанням загального приладу теплового обліку всього житлового комплексу в частині пропорційно площі приміщення, що опалюється.

Пунктами 6.7,6.9 договору передбачено, що строк його дії з 15 листопада 2006 року і діє протягом одного року, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не висловила наміру внести зміни або доповнення, він продовжується на наступний рік.

Відповідно до додаткової угоди № 1, укладеної сторонами до договору 15 листопада 2007 року, сторони домовились про порядок сплати вартості наданих послуг згідно з договором.

Згідно з додатковою угодою № 1 витрати з обслуговування житлового комплексу "Віденський" складаються з послуг на прибирання прибудинкової території; на збирання твердих побутових відходів та прибирання прибудинкової території, вивезення і утилізація твердих побутових відходів та негабаритних відходів; аварійне та цілодобове технічне обслуговування внутрішньо будинкових системи тепло-, водопостачання, водовідведення зливної каналізації; підготовку житлового будинку до експлуатації в осінньо-зимовий та весняно-літній періоди (за умови відсутності заборгованості замовників перед виконавцем), на проведення дератизації та дезінфекції.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками для сприяння використання їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання створюються для забезпечення та захисту прав його членів та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання неподільного і загального майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основним предметом діяльності ОСББ є належне утримання будинку та прибудинкової території, забезпечення реалізації прав власників приміщень будинку на володіння та користування спільним майном членів об'єднання, забезпечення сприяння членам об'єднання в отриманні житлово-комунальних послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання, здійснення нарахувань та виготовлення рахунків на сплату житлово-комунальних послуг для споживачів (власників,наймачів) жилих та нежилих приміщень, забезпечення збору платежів від споживачів зазначених послуг на користь виробників послуг, здійснення контролю за своєчасною сплатою внесків та платежів, здійснення комплексного обслуговування споживачів, нарахування споживачам та збір платежів за спожиті житлово-комунальні послуги на підставі відповідних договорів (доручення, про надання послуг тощо) з виробниками житлово-комунальних послуг.

Статтею 13 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено, що відносини власників приміщень і управителя регулюються договором між ними, який укладається на основі Типового договору, форму якого затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" власники несуть відповідальність за своєчасність здійснення платежів на рахунок управителя незалежно від використання приміщень особисто чи надання належних їм приміщень в оренду, якщо інше не передбачено договором.

Предметом спору у даній справі за первісним позовом є стягнення заборгованості за не належне виконання відповідачем зобов'язань за вищезазначеним договором. В обґрунтування яких позивач надав договір № GA-0503-ТПВ про надання послуг по вивезенню та знешкодженню твердих побутових відходів від 12 січня 2007 року, укладеного між ОСББ "ЖК "Віденський" та ТОВ "Грінко-Авто", договір № 355/12 про надання послуг з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) від 01 березня 2012 року, укладеного між ОСББ "ЖК "Віденський" та ТОВ "Спецкомунтехніка", копії актів приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконання будівельних робіт, товарні чеки на купівлю-будівельних матеріалів, акти прийому-передачі виконаних робіт, кошториси на виконання ремонтних робіт, акти на списання матеріалів, звіт про науково-дослідну роботу "Проведення обстежень з підготовкою висновку про причини затікання в квартирах № 20,23 житлового будинку по вул. Панаса Мирного, 10 м. Києві та надання рекомендацій про їх усунення", висновок за результатами обстеження фасадів житлового будинку № 14 по вул. П. Мирного у м. Києві з рекомендаціями щодо виконання ремонту обличкувального шару фасадів.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджується, що договір № GA-0503-ТПВ про надання послуг по вивезенню та знешкодженню твердих побутових відходів від 12 січня 2007 року та договір № 355/12 про надання послуг з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) від 01 березня 2012 року стосується обслуговування території за адресою: м. Київ, вул. П. Мирного, 12, а не будинку за адресою м. Київ, вул. Панаса Мирного, 8.

А також судами встановлено, що з наданих актів приймання виконаних будівельних робіт, довідок про вартість виконаних робіт, кошторисів на виконання ремонтних робіт вбачається, що роботи виконувались за адресами: м. Київ, по вул. Гусовського, 11,15, по вул. Панаса Мирного, 12,14,16, а отже не відносяться до проведеного ремонту будинку по вул. Панас Мирного, 8, яким користується відповідач, відповідно до умов договору оренди. До того ж ряд документів, не підписані та не завірені печаткою сторони (замовника).

Позивач за первісною позовною заявою просить стягнути з відповідача заборгованість за послуги по утриманню будинку в розмірі 574,96 грн., обґрунтовуючи нарахування за послуги за ремонт будинку позивач, посилається на калькуляцію про затвердження розміру плати за 1кв.м. на послуги по утриманню будинку, що становить 1,64 грн.

Проте, відповідно до Додаткової угоди № 1 до Договору дана послуга не охоплюється виключним переліком послуг згідно додаткової угоди. До того ж, згідно п. 4.1.4 Договору управитель зобов'язаний письмово доводити до відома відповідача встановлені тарифи на житлово-комунальні послуги та розміри щомісячних платежів за них, п. 5.4 Договору визначено, що підвищення цін на товари та послуги оформлюється додатковою угодою до договору.

Суд першої та апеляційної інстанції защначив, що позивачем за первісним позовом не надано доказів повідомлення відповідача про затвердження розміру плати за 1 кв.м на послуги по утриманню будинку в розмірі 1,64 грн. та доказів укладення додаткової угоди за надання зазначеної послуги та підвищення ціни на таку послугу.

Крім того, позивач, зазначає, що відповідачем не були оплачені послуги, теплопостачання у вигляді опалення та гарячої води, надані позивачем відповідно до умов договору.

На підтвердження заборгованість відповідача за теплову енергію для нежитлових приміщень в розмірі 129 589,64 грн., позивачем надано договір на теплопостачання від 01 грудня 2006 року № 520787 укладений між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Житловий комплекс "Віденський" та ПАТ "Київенерго", відповідно до умов якого ПАТ "Київенерго" виробляє та поставляє теплову енергію для потреб опалення та гарячого водопостачання, а позивач зобов'язується отримати її та оплатити та додаток № 6 до договору, згідно якого визначено орендарів, що знаходяться у позивача на балансі - №№ 8,10,12,14,16 по вул. П. Мирного, по вул. Гусовського, 11/1,15 в м. Києві.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником (ч. 4 ст. 19 Закону).

У відповідності до ч. 5 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлові-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Позивачем за первісною позовною заявою не надано показників загального теплового приладу всього житлового комплексу, а також загальної площі всього житлового комплексу, що складають площі будівель №№ 8,10,12,14,16 по вул. П. Мирного, по вул. Гусовського, 11/1,15 в м. Києві. В облікових картах зазначена лише адреса будівлі відносно якої поставляється теплова енергія та гаряче водопостачання № 12 по вул. П. Мирного в м. Києві.

Натомість відповідачем було надано платіжні доручення та наголошено на тому, що всі пред'явлені позивачем рахунки - фактури були відповідачем оплачені, а саме послуги по утриманню будинку та прибудинкової території оплачені в розмірі 32 743,96 грн., за опалення 12 260,07 грн., та гаряче водопостачання 48 715,81 грн.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи відповідач ТОВ "Перлина" 28 лютого 2011 року за вих. № 3 направляв лист на адресу ОСББ "ЖК "Віденський", що був отриманий останнім 28 лютого 2011 року з пропозицією укласти новий договір з гарантуванням тарифів на послуги, якими ТОВ "Перлина" дійсно користується .

Як зазначалось вище, відповідно до п. 6.7- 6.9 договору, він діє протягом одного року, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не висловила наміру внести зміни або доповнення, він продовжується на наступний рік.

Отже, в силу пункту 6.8 договору, термін дії договору відносин власників житлових і нежитлових приміщень № 15/10 від 15 листопада 2006 року закінчився.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Стаття 36 ГПК України зазначає, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, позивачем не доведено та не надано судам належних доказів, ані суду першої інстанції ані суду апеляційної інстанції, які б підтверджували викладені в позовній заяві обставини та підстави для стягнення грошових коштів за надані послуги по утриманню будинку, ремонту будинку, нарахування за опалення та гаряче водопостачання в заявленому об'ємі та у визначеній вартості.

У зв'язку з тим, що вимоги позивача про стягнення грошових коштів за надані послуги по утриманню будинку, ремонту будинку, нарахування за опалення та гаряче водопостачання є недоведеними, правомірними є висновки суду першої та апеляційної інстанції про необґрунтованість вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми заборгованості.

Враховуючи вищезазначене колегія суддів погоджується з обгрунтованими висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Житловий комплекс "Віденський".

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ТОВ "Перлина" зазначає, що договір відносин власників житлових і нежитлових приміщень та управителя № 15/10 від 15 листопада 2006 року суперечить актам цивільного законодавства, а саме ст. 13 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" та типовому договору затвердженого Наказом Держжитлокомунгоспу України від 27 серпня 2013 року № 141 (rb0141001-13) , тому є недійсним в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Згідно ч. 1-3 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду,а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Істотними умова договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнута згода.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивачем за зустрічним позовом не надано суду належних та допустимих доказів, які б доводили викладені в позовній заяві обставини.

Суд першої та апеляційної інстанції при досліджені наявного в матеріалах справи копії договору відносин власників житлових і нежитлових приміщень та управителя № 15/10 від 15 листопада 2006 року та додаткову угоду № 1 до нього, прийшли до висновку, що він був укладений із дотриманням вимог чинного законодавства.

З огляду на зазначене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з обґрунтованими висновками суду першої та апеляційної інстанції про відмову в задоволені позовних вимог за первісним та зустрічними позовами.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законної та обґрунтованої постанови колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Натомість, відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскільки це суперечить меті касаційного перегляду справи, що полягає у перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи те, що решта доводів заявника касаційної скарги фактично зводиться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час вирішення спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.