ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2014 року Справа № 5/314-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого -Панової І.Ю., суддів -Білошкап О.В., Погребняка В.Я., за участю представників сторін:
ПАТ "Західінкомбанк" - Петруша О.В. (дов. від 18.11.2013),
розглянувши касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Комаргородське" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.09.2013р. та ухвалу господарського суду Вінницької області від 01.08.2013р. по справі № 5/314-09 про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Комаргородське",-
встановив:
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 01.08.2013 (суддя Лабунська Т.І.) визнано Публічне акціонерне товариства (ПАТ) "Західінкомбанк" кредитором Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю (СТОВ) "Комаргородське" з грошовими вимогами у розмірі 6 917 950,30 грн.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 (колегія суддів у складі: Савченко Г.І. - головуючий, Павлюк І.Ю., Миханюк М.В.) ухвалу господарського суду Вінницької області від 01.08.2013 змінено. Перший абзац резолютивної частини викладено в такій редакції: "Визнати вимоги Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" на суму 5 318 423,31 грн., які забезпечені заставою майна боржника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Комаргородське" як такі, що підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів окремо з черговістю задоволення - перша черга.
Вимоги в сумі штрафних санкцій 1 595 526,99 грн. включити до реєстру вимог кредиторів окремо до шостої черги".
В решті ухвалу залишено без змін.
В касаційній скарзі СТОВ "Комаргородське" просить скасувати вищевказані ухвалу господарського суду першої інстанції від 01.08.2013 та постанову господарського суду апеляційної інстанції від 10.09.2013, передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування посилаються порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 1 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 4-1, 41, 82 ГПК України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові рішення на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (далі Закон), норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .
Відповідно до п. 15 ст. 11 Закону після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори, незалежно від настання строку виконання зобов'язань, мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі статтею 14 цього Закону.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 14 Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Боржник разом з розпорядником майна за наслідками розгляду зазначених вимог повністю або частково визнає їх або відхиляє, з обґрунтуванням підстав відхилення, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд.
Відповідно до абз. 2, 3 ч. 6 даної статті розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності, - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав. Відповідно до ст. 31 Закону вимоги кредиторів, забезпечені заставою, задовольняються в першу чергу.
Так, судами встановлено, що оголошення про порушення справи про банкрутство СТОВ "Комаргородське" опубліковане в газеті "Голос України" від 21.11.2009 № 221.
Після опублікування оголошення на адресу суду, боржника та розпорядника майна надходили заяви про визнання кредиторських вимог, в т.ч. ПАТ "Західінкомбанк" з сумою грошових вимог у розмірі 8 159 703,59 грн. В обґрунтування вимог ПАТ вказує, що зазначена заборгованість виникла із кредитних договорів № 0703/08-1 від 07.03.2008 та № 0703/08-3 від 07.03.2008.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30.06.1999), кредитор це юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що необхідною ознакою набуття статусу кредитора у справі про банкрутство, виходячи з вимог п.п.3, 7 ст. 1 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є наявність у боржника перед кредитором зобов'язань саме грошового, тобто фінансового характеру.
Виходячи з вимог ст.ст. 14, 15 спеціального Закону, обов'язок розгляду грошових вимог та надання правового аналізу наданих кредитором письмових доказів, підставам виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру та змісту, а також, обов'язок встановлення розміру та моменту виникнення грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює правосуддя в процедурах банкрутства.
Розглянувши заявлені ПАТ "Західінкомбанк" вимоги, судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.03.2008 між КБ "Західінкомбанк" ТзОВ (кредитор) та СТОВ "Комаргородське" (позичальник) укладено кредитний договір № 0703/08-1, який передбачає надання кредиту у вигляді відкриття відкличної поновлювальної кредитної лінії для оплати за насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, запасні частини до с/г техніки та паливно-мастильні матеріали у розмірі 2 500 000,00 грн., на умовах, визначених даним кредитним договором, зі сплатою 17% річних терміном до 06.03.2011 року. Невід'ємною частиною договору є додаткова угода від 24.10.2008 року згідно з якою змінювалася процентна ставка за користування кредитними коштами до 23% річних.
У забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором між Кредитором та Позичальником було укладено договір іпотеки р. № 912 від 11.03.2008 року.
Станом на 01.10.2009 (провадження у справі про банкрутство порушено 12.10.2009) заборгованість по зазначеному кредитному договору № 0703/08-1 становила: 800000,00 грн. основна сума боргу; 102735,41 грн. прострочених процентів з березня 2009 року; - 30% штрафу від основної суми боргу в розмірі 240 000,00 грн. (згідно з п.3.2.17 кредитного договору); 30% штрафу від прострочених процентів в розмірі 30820,62 грн. (згідно з п.3.2.17 кредитного договору).
Крім того, 07.03.2008 між КБ "Західінкомбанк" ТзОВ (кредитор) та ТОВ "Амід Альянс" (позичальник) укладено кредитного договору № 0703/08-3 про надання кредиту передбачено у вигляді відкриття відкличної поновлювальної кредитної лінії для оплати за насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, запасні частини до с/г техніки та паливно-мастильні матеріали та здійснення іншої господарської діяльності у розмірі 2 500 000,00 грн. на умовах, визначених даним кредитним договором, зі сплатою 17% річних терміном до 06 березня 2011 року.
У забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором між ПАТ "Західінкомбанк" та СТВО "Комаргородське" укладено договір іпотеки № 918 від 11.03.2008, відповідно до умов якого іпотекодежатель (банк) за рахунок предмету іпотеки задовольняє свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного виконання зобов'язання за кредитним договором та додатковими до нього договорами, включаючи суму основного боргу із врахуванням коефіцієнту інфляції, проценти за користування кредитом, неустойку та інше.
Станом на 01.10.2009 року (провадження у справі про банкрутство порушено 12.10.2009 року) заборгованість по зазначеному кредитному договору №0703/08-3 становила: 500 000,00 доларів США основна сума боргу; 410 687,90 грн. прострочених процентів з лютого 2009 року; 30% штрафу від основної суми боргу в розмірі 150 000,00 доларів США ( згідно з п.3.2.17 кредитного договору); 30% штрафу від прострочених процентів в розмірі 123 206,37 грн. (згідно з п. 3.2.17 кредитного договору).
Місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, визнав уточнені грошові вимоги ПАТ "Західінкомбанк" грошові вимоги з сумою боргу 6 917 950,30 грн. з віднесення до першої черги задоволення вимог кредиторів, зазначивши, що вищевказана заборгованість в сумі 6913950,3 грн. випливає з кредитних договорів № 0703/08-3 від 07.03.2008 року та № 0703/08-1 від 07.08.2008 і забезпечена іпотекою (заставою) відповідно до договорів іпотеки р.№918 від 11.03.2008 року та № 912 від 11.03.2008.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що слід розмежовувати юридичні поняття "поручитель" та "майновий поручитель", вказані особи є суб'єктами різних за змістом цивільних правовідносин, а саме - поручитель є суб'єктом такого виду забезпечення як порука на підставі ст.ст. 546, 553 ЦК України, а майновий поручитель є суб'єктом такого виду забезпечення зобов'язань як застава, правова природа якого визначена Законом України "Про заставу" (2654-12) , Законом України "Про іпотеку" (898-15) .
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа ( майновий поручитель).
Згідно з ст. 1 Закону України "Про іпотеку" :
- іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким, іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
- майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судами попередніх інстанцій відповідно до кредитного договору № 0703/08-3 від 07.03.2008 року та договору іпотеки № 912 від 11.03.2008, майно боржника було передано в заставу для забезпечення виконання грошового зобов'язання третьої особи - ТОВ "Адмін-Альянс" за укладеними банком з нею кредитними договорами.
При цьому, суд касаційної інстанції, враховуючи викладене, звертає увагу на те, що Банк не може бути кредитором у справі про банкрутство майнового поручителя, оскільки не є позичальником за основним кредитним договором, та не є особою, яка отримувала кредитні кошти.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що в даному випадку, вимоги Банку захищені положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , зокрема, ч. 2 ст. 26 спеціального Закону, де встановлено, що майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя. Проте, договори застави та іпотеки, виходячи з вищевказаних вимог ЦК України (435-15) , Законів України "Про заставу" (2654-12) та "Про іпотеку" (898-15) , не породжують у боржника - майнового поручителя, який не є позичальником за кредитним договором, зобов'язань перед Банком саме грошового характеру.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що в даному випадку, суди попередніх інстанцій, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, розглядаючи вимоги ПАТ "Західінкомбанк", не звернули увагу на вищевикладені норми права, неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи, зокрема, правову природу вимог вказаного кредитора.
При цьому, суди попередніх інстанцій не виконали вказівки Вищого господарського суду України, який в постанові від 02.04.2013 по даній справі дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій без врахування положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , в порушення вимог ст.ст. 4- 7, 43 ГПК України не дослідили обставин справи щодо правових підстав виникнення вимог ПАТ "Західінкомбанк", аналізу документів, зокрема змісту кредитних договорів та договорів іпотеки, у зв'язку з чим ухвала та постанова судів в частині вимог ПАТ "Західінкомбанк" до боржника були скасовані, справу направлено на новий розгляд.
Відповідно до вимог ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Таким чином, не перевіривши всіх обставин, що мають суттєве значення для розгляду даної справи та не надавши належної оцінки наданим доказам, суди першої та апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на здійснену ним оцінку вартості заставного майна колегією суддів відхиляються, оскільки стосуються оцінки доказів, яка в силу ст. 111-7 ГПК України не віднесена до компетенції суду касаційної інстанції. Крім того, оцінка вартості заставного майна проведена кредитором в односторонньому порядку.
За таких обставин, виходячи із меж перегляду справи касаційною інстанцією, встановлених ст. 111-7 ГПК України, оскаржувані постанови і ухвали судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направлення справи на новий розгляд господарському суду Вінницької області.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Комаргородське" задовольнити.
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.09.2013р. та ухвалу господарського суду Вінницької області від 01.08.2013р. по справі № 5/314-09 скасувати.
Справу № 5/314-09 направити на новий розгляд до господарського суду Вінницької області.
Головуючий
Судді
Панова І.Ю.
Білошкап О.В.
Погребняк В.Я.