головуючого - судді Дерепи В.І.суддів :Грека Б.М., - (доповідача у справі), Палія В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.13

у справі № 2/1/921-1/2013/1 господарського суду Тернопільської областіза позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз" про стягнення сумиза участю представників від:позивача Вознюк Є.В. (дов. від 22.03.13) відповідача Ловчук М.В. (дов. від 03.01.13)

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення із Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільгаз" 12085193,52 грн. заборгованості, 223302,12 грн., 2265746,50 грн. пені та 533535,64 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Тернопільської області (суддя Чопко Ю.О.) від 13.05.13, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.13 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Матущака О.І., суддів: Дубник О.П., Скрипчук О.С.), позов задоволено частково: з відповідача на користь позивача стягнуто 107299,40 грн. пені, 296066, 97 грн. 3% річних, 128357, 97 грн. інфляційних втрат та 6381,06 грн. в повернення судового збору. При цьому неустойку зменшено на 90%. В частині стягнення основного боргу провадження у справі припинено у зв'язку з його сплатою до винесення рішення.

Судові акти в частині зменшення пені на 90% мотивовані посиланням на ступінь виконання основного зобов'язання, тобто повну сплату його станом на день розгляду справи, та на приписи п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Частково не погоджуючись із рішенням та постановою (в частині зменшення розміру пені на 90%), позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині зменшення розміру пені. Свої доводи скаржник обґрунтовує прийняттям зазначених актів з порушенням норм матеріального права (ст. 233 ГК України, ст.ст. 549- 552 ЦК України) та процесуального права (ст.ст. 42, 43, 83- 84 ГПК України). В решті судові акти не оскаржуються, суми 3% річних, інфляційних та пені не заперечуються, визнаються такими, що визначені вірно, а тому в частині задоволення позову судові акти Вищим господарським судом України не перевіряються та підлягають залишенню без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 30.09.11 між сторонами укладений договір № 14/2089/11 купівлі-продажу природного газу. На виконання умов цього договору, постачальник (позивач) протягом жовтня-грудня 2011 року, січня-лютого 2012 року поставив, а відповідач (споживач) отримав природний газ на загальну суму 104246908,09 грн. Свої зобов'язання щодо оплати відповідач виконував неналежним чином (зі значними затримками), але станом на день розгляду справи, заборгованість сплачено у повному обсязі, тому провадження у справі в частині сплати заборгованості припинено. За час прострочки на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України судами нараховано 3% річних у сумі 296066, 97 грн., та інфляційні у сумі 128357, 07 грн. судові акти в цій частині (щодо вирішення спору про стягнення основної заборгованості, 3% річних та інфляційних нарахувань) не оскаржуються, а тому не перевіряються судом касаційної інстанції та підлягають залишенню без змін.

Скарга стосується правомірності зменшення пені на 90%, при цьому скаржник вказує на те, що судами безпідставно використано такі свої права, оскільки невірно оцінені обставини щодо матеріального становища боржника, як виняткові.

Суди, зменшуючи заявлену до стягнення неустойку, взяли до уваги те, що основна сума заборгованості станом на день розгляду справи за поставлений природний газ сплачена повністю; основним видом діяльності товариства є транспортування та постачання природного газу за регульованим тарифом за встановленими НКРЕ України цінами. Інших джерел прибутку, окрім дольового відщеплення за надані послуги для ПАТ "Тернопільгаз" не існує; заборгованість за використаний природний газ перед позивачем виникла в зв'язку з дебіторською заборгованістю кінцевих споживачів, в тому числі, підприємств комунальної теплоенергетики та бюджетних установ і організацій, які в силу неналежного державного фінансування несвоєчасно проводили розрахунки перед відповідачем, що свідчить про часткову відсутність вини товариства в простроченні оплати; відповідач не впливає на вартість газу, тариф на його транспортування та постачання, а також на порядок проведення розрахунків з ПАТ "Національна комерційна компанія "Нафтогаз України".

Колегія суддів касаційного суду вважає висновки судів передчасними, оскільки судами не здійснена належна правова оцінка п.7.2 договору №14/2089/11 на предмет його незаконності, недійсності та незастосування при вирішенні спору.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Відповідно до п. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем пеню нараховано за період шість місяців, які передували зверненню до суду з позовом, з посиланням на пункт 7.2 договору, за змістом якого, у разі невиконання покупцем умов п.6.1 та 6.2 договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом. Але, дане положення договору суперечить вимогам статей, 260, 261 ЦК України (435-15) та положенням частини шостої статті 232 ГК України.

Стаття 259 Цивільного кодексу України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 261 Цивільного кодексу України. Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому, частиною 2 ст. 260 Цивільного кодексу України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Враховуючи викладене, положення пункту 7.2 договору, в якому сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення пені за прострочену суму, оскільки встановили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення виконавця з позовом, суперечать вимогам частини другої статті 260, статті 261 ЦК України та частини шостої статті 232 ГК України.

При прийнятті рішення та постанови судами зазначеного не враховано, не перевірено належним чином правильність нарахування позивачем пені при недійсності вищезгаданого положення договору. До того ж, після встановлення з достовірністю розміру пені, суду слід врахувати наступне.

Відповідно до положень ч.1,3 ст. 509, ст.ст. 526, 629 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Кодексом також передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч.1 ст. 546 ЦК України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Кодексу). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч.3 ст.551 Кодексу).

В даному випадку договором між сторонами передбачено стягнення пені у максимальному розмірі.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Таким чином, майновий стан сторін, стан розрахунків та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки. Втім, розмір, до якого суд зменшив пеню (на 90%) не є співрозмірним, в контексті інтересів позивача та відповідача.

За таких обставин судові акти в оскаржуваній частині (в частині відмови у стягненні пені) пені підлягають скасуванню з направленням справи у цій частині на новий розгляд.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково, рішення господарського суду Тернопільської області від 13.05.13 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.13 у справі №2/1/921-1/2013/1 в частині відмови у стягненні пені скасувати. Справу в цій частині направити на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області. В решті постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.13 у справі №2/1/921-1/2013/1 залишити без змін.